Скільки при цьому боргів перед Україною в окупованих територій, коли вітчизняні ТЕС мали перейти на альтернативне вугілля та чому блокада не перетворилась на енергетичну кризу, розповів гість Politeka Online громадський діяч, співголова громадської ініціативи «Права справа» Дмитро Снєгирьов.
– Ви народилися в Луганську. Чому вирішили переїхати до Києва?
– Вам погрожували?
– На мене було відверте полювання: тричі влаштовували засідки, моментами мене намагалися ловити, як то кажуть, на живця – на інших затриманих активістів, які викликали мене на зустрічі. На мене виходили, як у шпигунському романі, пішки через поля, оминаючи блокпости.
– Ви всією сім’єю переїхали?
– Так. П’ять родин виїхало. Це не просто рішення, що одна людина поїхала. Довелося вивозити всіх, буквально до сьомого коліна, бо загроза фізичної ліквідації постала і перед членами моєї родини. Вивозили всіх, хто, так чи інакше, кровно зі мною пов’язаний.
– Я правильно розумію, що ви «за» блокаду торгівлі з окупованими територіями?
Олеся Яхно про втрату підприємств в ОРДЛО і спекуляції на блокаді – відео– Фактично ми підтримуємо. Ба більше, уся інформація щодо переміщення товарів, що є інформаційним приводом цієї блокади, про корупційні схеми: постачання вугілля на звільнених територіях, які мали б унеможливити безкоштовні притоки електроенергії з нашої на ті території, програми з відновлення зруйнованої інфраструктури, які містять корупційну складову, – за цим ми пильно спостерігаємо.
– Тоді ви знаєте, хто стоїть за організацією блокади. Хто ці люди?
– Звісно, але нумо не називати прізвищ.
– Чомусь ніхто із представників блокади не називає нам цих осіб.
– Я знаю активістів, які безпосередньо беруть участь у блокаді. Мені цього абсолютно достатньо.
– Чия це ідея?
– Ідея надійшла з низів. Не варто пов’язувати ідею блокади, яка не сходить з язиків уже три роки, з питаннями львівського сміття або діяльності бізнес-структур Ігоря Коломойського. Блокада – це виклик суспільства. Були певні настрої, бо, погодьтеся, маємо три роки війни. А коли, наприклад, на Авдіївській промзоні тривають запеклі бої, йдуть ешелони з вугіллям – це незрозуміло, як на мене. Називаймо речі своїми іменами.
– Чому блокаду розпочали саме взимку, коли опалювальний сезон?
– Запасів вугілля було достатньо, щоб не просто спокійно завершити опалювальний сезон, а й увійти у весняний період. Необхідно спростувати інформацію, що блокада могла спричинити енергетичну кризу. Лунала заява пана Насалика, міністра вугільної промисловості, ще в січні, до початку блокади, що на вугільних складах зосереджено 1,9 млн т вугілля. Як показала практика, жодних віялових відімкнень не було. Тобто ми одразу спростували, що блокада могла якось спричинити енергетичні загрози для підприємств і мешканців України. Нічого не сталося.
– А що ж до підприємств, які закрилися на окупованих територіях? Вони давали надходження в бюджет.
– Спростуймо два міфи. Перший – про податки, які надходили в бюджет України. Служба безпеки назвала цифру – 31 млрд грн ми отримали від підприємств тимчасово окупованих територій. Але чомусь ні СБУ, ні можновладці не говорять, якою ціною нам дісталися ці податки.
– Якою ціною?
– 23 млрд грн окуповані території нам винні лише за світло. 42 млрд грн ми переказали на пенсійне забезпечення. До того ж безкоштовне постачання води і газу. Отже, аби отримати 31 млрд грн податків, ми вклали туди як мінімум 60-70 млрд грн. Де логіка?
Другий міф: необхідно спростувати інформацію про те, що металургійні комбінати припинять працювати без донбаського вугілля. Наприклад, «Криворіжсталь» – приклад ефективного менеджменту. Коли люди зрозуміли, що постачання вугілля з окупованих територій є проблемним питанням, прийняли рішення про пошук нових шляхів і ринків як закупівлі вугілля, так і збуту власної продукції. Людина, яка возить на своє підприємство вугілля аж із Польщі, яка за 1000 км, має намір у 2017 році (ба більше, заявила про свої плани) вкласти в модернізацію виробництва $400 млн. Оце парадокс.
Олег Березюк: ОРДЛО – неконтрольований офшор у центрі ЄвропиГройсман розповідає, що без донбаського вугілля зупиняться металургійні комбінати. Питання до пана Тарути і пана Ахметова: якщо знали, що можлива така криза чи, скажімо, залежність від бойовиків, чому не шукали альтернативних шляхів постачання вугілля і збуту власної продукції? І це питання відкрите.
Тепер щодо персоналій. Вони кажуть, що закрили металургійні підприємства, зокрема Алчевський меткомбінат. По-перше, він не належить українським власникам – ним є Внєшекономбанк, відповідно голова наглядової ради цього банку, уряду РФ, – Дмитро Медведєв. Виникає питання: чому український уряд фінансує підприємства, які належать великому російському капіталу? Ці підприємства винні нам 750 млн грн.
Спростую ще один міф щодо того, що український бюджет втратить $3,5 млрд, про що заявив Володимир Гройсман. Загляньмо у суху статистику: у 2016 році Луганська митниця перерахувала в бюджет 1 млрд 264 млн грн. Це, зокрема, від експортних операцій, пов’язаних із чорним металом, тобто Алчевський меткомбінат. А саме, 850 млн грн, з яких 750 млн грн він нам винен лишень за електроенергію. 500 млн грн нам заборгував Краснодонвугілля, що належить Ахметову. Де поділися мільярди гривень, які б ми мали отримати?
Коли ми навели ці цифри в телеефірах провідних телеканалів, Гройсман змінив риторику. Так, він заявив, що Україна недоотримує 2-4 млрд грн. Вочевидь, є зацікавлені особи, бо бачимо розліт цифр. Не можуть, ймовірно, порахувати, скільки ми втратимо і чи втратимо взагалі. Ця хибна арифметика свідчить про те, що це, як мінімум, корупційна складова всіх взаєморозрахунків: постачання вугілля, електроенергії, соціальне забезпечення тих регіонів.
– Яка альтернатива антрацитового вугілля з Донбасу? За якою ціною ми тоді його купуватимемо?
– Слушне питання. Адже це є ще одним міфом, що Україна не може відмовитися від антрацитового вугілля. Конкретна цифра: 31 серпня 2016 року ухвалюється виключно корупційне рішення про збільшення квот на 1 млн т на закупівлю вугілля на Слов’янській ТЕС, що належить до підприємства «Донбасенерго», яке пов’язують з діяльність сина екс-президента Януковича. Це мало принести чистих прибутків 3 млрд грн власникам ТЕС і, відповідно, зростання ціни за електроенергію для споживачів, тобто пересічних українців.
Цього ж місяця 2016 року Насалик заявляє про те, що для переходу Зміївської ТЕС, розташованої у Харківській області, на газове вугілля потрібно п’ять місяців, а значить, 165 млн грн. Минає сім місяців, у лютому 2017 року Насалик заявляє, що наразі лише складено фінансовий план, але перехід на газове вугілля коштуватиме вже 240 млн грн. Знову хтось поклав у свої кишені мільярди гривень. Можливості були ще сім місяців тому, і не було б тоді потреби порушувати питання можливих віялових відімкнень у Харківські області.
– Як саме це мала зробити влада?
– Просто викинути корупційну складову в постачанні вугілля. Адже це 9 млрд грн, які хтось отримає.
Бурштинська ТЕС наразі від’єднана від єдиної енергосистеми системи України, а під’єднана до європейської. Ми маємо всі технічні можливості від’єднати три енергоблоки Бурштинської ТЕС, тобто переключити їх на українського споживача. Що дасть 1,5 млн т економії антрацитового вугілля.
– За вашими словами, усе доволі просто зробити…
Українська влада як головка самонаведення– Бо я незацікавлена особа. Я навів вам «план Б», який мав би реалізувати уряд за шість місяців (серпень 2016 року – лютий 2017-го). За цей час не бачимо жодного кроку, а лишень істерики щодо віялових відімкнень.
– Можливо, оскільки виникне економічний колапс через блокаду?
– Ні, не може його бути. Я навів вам достатньо прикладів.
– Як щодо Дніпровського металокомбінату, котрий перебуває на межі зупинення, бо напряму залежить від постачання з Алчевськкоксу. Люди за свою роботу отримали 25% зарплатні, переважна більшість жителів Кам’янського є його робітниками. Відповідно, не задоволені блокадою. Де вони тоді працюватимуть? І таких підприємств купа.
– Кокс в Україну може постачатися не лише з окупованих територій. Його можна закупати і в Польщі.
– Але ж ціна відрізняється.
– Нічого подібного. Ба більше, наведу вам ще один приклад корупційної складової. Тоді як Україна закупляла антрацит аж у Південній Африці (453 тис. т), у цей самий час український антрацит ми постачали за нижчою ціною в Польщу. Вивезли 200 тис. т. А тоді точилися розмови, що шукаються альтернативні шляхи постачання антрацитового вугілля.
– Хто за всім цим стоїть?
– Урядовці, Міністерство вугільної промисловості, Володимир Гройсман, зокрема, усі профільні міністерства, і НАБУ, і СБУ, і Генпрокуратура. Вони закривають очі на корупційні складові.
– Що буде далі із блокадою?
– Необхідно порушувати питані: чи є в Україні взагалі силова вертикаль влади, яка мала би відслідковувати всі ці корупційні оборудки? Два тижні у Генпрокуратури пішло щодо корупційної складової Слов’янської ТЕЦ. Відповіді нема. Ось наочне свідчення, що її і не нададуть. У такий спосіб намагаються зберегти всі ці корупційні схеми.
