Для того, щоб зрозуміти, що пенсійна система в Україні не просто неспроможна, але і не може бути спроможною, досить подивитися на дані статистики. У нас майже 10 млн пенсіонерів за віком та майже 15 млн працездатного населення. Причому з цих 15 млн 1,3 млн – студенти, 2,6 млн – офіційно безробітних (є ще приховане безробіття). Разом, людей, які можуть наповнювати пенсійні фонди, у нас 11,1 млн. А кількість тих, хто платить пенсійні внески, ще менше – близько 9 з невеликим мільйонів.
При найбільш оптимістичному розкладі на одного пенсіонера припадає один платник «пенсійних». При середній зарплаті в 5 тис. грн, на одного пенсіонера не збирається більше ніж 1100 грн. Це в середньому. Тобто всі пенсійні внески не можуть забезпечити мінімальну пенсію вище, ніж 600 грн. І це за умови, що сам Пенсійний фонд нічого не споживає: працівники не отримують зарплат, будівлі не підтримуються і не опалюються, немає і інших витрат на адміністрування. У реальному житті сума повинна бути і того менше: на рівні 550 грн на місяць.
Відсутні гроші для виплат пенсій Фонд отримує з бюджету. З 2016 році ця різниця становить близько 144 млрд. При власному наповненні в 110 млрд.
Якщо до пенсійних 144 млрд додати 103 млрд, витрачених на «соціальний захист», то отримаємо, що у нас в державі головними виявляються соціально незахищені громадяни, які не виробляють жодної продукції, забирають на себе спочатку 22% від зарплати всіх людей, а потім ще третину інших податків.
Найстрашніше, що, з огляду на демографічну ситуацію, поліпшення не передбачається.
Відповідно, крах пенсійної системи неминучий. І питання не в тому, буде він чи ні. Питання в тому, як провести державу через цей крах.
Проблеми дві. Перша – як провернути все це без великих соціальних бунтів. Друга – як зробити так, щоб населення не сильно скоротилось.
Для рішення першого завдання необхідно в публічному полі перекласти відповідальність за цей крах на зовнішнє опудало. Оптимально – МВФ. Відповідно, необхідна кампанія: як МВФ тисне на українську владу з вимогою зробити Пенсійний фонд «бездефіцитним». Реальний тиск МВФ бажаний, але необов’язковий. Після чого українська влада вдає, що йде на «компроміс»: погоджується з тиском, радикально знижує пенсії (наприклад, створює формулу, прив’язує виплати до наповнення Пенсійного фонду). В результаті середня пенсія падає десь до тисячі гривень, а мінімальна – до 500-600 грн.
Таку зміну з радістю підтримають всі опозиційні партії. Точніше в публічному полі вони будуть боротися проти, але в момент голосування обов’язково знайдеться пара-трійка «зрадників», які допоможуть нашкребти відсутні два-три голоси.
І тут же приймається рішення про якийсь «соціальний мінімум», за яким, якщо у людини пенсія менше певної суми, різницю він отримує у вигляді спеціальної соцдопомоги. Останнє показується як «велика перемога» в торгах з МВФ, або кого там наші політики виберуть на роль «опудала». В результаті відсотків 80 фактичних надходжень пенсіонерам будуть досить швидко приведені до цієї самої «мінімалки».
А далі буде грати звичайний популізм: перед виборами суму трохи збільшать Після виборів – трохи опустять.
