Пригадую, як вкотре звучав дисонансом у вересні 2015 року, коли напередодні відкриття чергової сесії Генасамблеї ООН нас готували до наступної перемоги української дипломатії – обрання України непостійним членом Ради Безпеки ООН у 2016-2017 роках.
Мирний процес буде боліснимДоводилось пояснювати, що непостійне членство в Радбезі – це не найефективніший інструмент вирішення національних проблем. Тим паче коли країна, яку туди обирають, не розуміє, навіщо їй це потрібно (красиво ця фраза звучить – не має плану дій на період членства в Радбезі), а робить це лише з міркувань дипломатичного престижу.
Відтоді вже всі переконались, що десь так воно з Україною і є. За три роки війни маємо в ООН дві корисні з політико-правового погляду резолюції. Але це аж ніяк і агресора не заспокоює, і війну не закінчує. А справжні завдання для дипломатії полягають саме у цьому – сподіваюсь, це всім зрозуміло?
Окрім того, у випадку з Ізраїлем ми навіть побачили приклад, як країна може не лише нічого не виграти від перебування в РБ ООН, але й отримати певні клопоти (ситуація з Ізраїлем, звичайно, некритична, але не були б ми членами РБ ООН, то не мали б і цього клопоту).
Тепер ось з якогось дива хтось знову піднімає хвилю очікувань від головування України в Радбезі ООН в лютому 2017 року. Пішли якісь «аналітичні балачки», що Україна зробить за цей час, як скористається головуванням?
Для відповіді на ці питання потрібно трохи знати базу.
Головують у Радбезі ООН по календарному місяцю усі без винятку члени РБ у порядку англійської абетки. Тобто головувати – це не вибір, не дорогоцінний трофей, за який потрібно боротися на виборах, а обов’язок кожної країни, яка обралася до РБ ООН.
Функції головуючої країни – головувати на засіданні, скликати позачергові засідання, погоджувати документи та порядок денний, запропонований генеральним секретарем ООН, робити заяви (надавати публічну інформацію) від імені Ради Безпеки з тих питань, з яких РБ прийняла рішення.
Такі повноваження не дають жодній країні підстави навіть сподіватися на те, щоб використати місяць перебування в кріслі головуючого в РБ ООН для досягнення чогось там ах-як важливого для своєї країни чи людства. Головуюча країна не приймає рішення одноособово. Інакше Російська Федерація, яка головувала в жовтні, уже все вирішила б, як їй потрібно.
Головування в РБ ООН – це, можливо, момент найбільшого професійного напруження (і найвищий професійний щабель) для постпреда України при ООН, усього колективу постпредства і дипломатії загалом. Але поза стінами дипломатичного відомства України мало хто відчує чи навіть побачить цей момент надзусиль та мобілізації усіх ресурсів.
Тому давайте спокійніше. Ця перемога української дипломатії над календарем від нас нікуди не подінеться. Та й перемогою не стане (хоч, можливо, і буде освячена перебуванням у штаб-квартирі ООН найголовнішого українського дипломата).
Богдан Яременко, дипломат
Фото Reuters
