У квітні місяці цього року виповниться 32 роки Чорнобильської катастрофи. Ця трагедія виявила багато технічних деталей, показала всі таємниці бюрократичних відношень, наукові і конструкторські недоліки, помилки технічного персоналу атомної станції. Ця трагедія і сьогодні продовжує хвилювати мільйони людей нашої країни і багатьох країн світу.

Чорнобильська АЕС розташована в Українському Поліссі на березі річки Прип’ять, яка впадає в Дніпро. Довжина Прип’яті до впадіння в Дніпро дорівнює 748 км. Площа водозбору у створу атомної станції 106 тис. кв. км. З цієї площі радіоактивність входить в грунт та зливається дощами і талими водами.

До трагедії в 30-ти кілометровій зоні проживало 110 тисяч чоловік, із яких половина в Прип’яті й 13 тисяч в районному центрі Чорнобиль .

25 квітня 1986 року на Чорнобильській АЕС готувались до зупинки четвертого енергоблоку на плановий ремонт.

У період зупинки блоку по затвердженій головним інженером програмі планувалось провести дослідження з відключеними заглушками реактора в режимі повного знеструмлення АЕС. Для виробітки електроенергії пропонувалось використовувати механічну енергію реактора турбогенератора (крутіння за інерцією). Проведення такого досвіду пропонувалось багатьом атомним електростанціям, але через рік експерименту всі станції відмовились.

В чому суть експерименту? І навіщо він був потрібний?

Річ в тім, якщо атомна станція буде знеструмлена, то зупиняться всі механізми – в тому числі і насоси, які качають охолоджену воду через активну зону атомного реактора. Використання такої електроенергії і передбачав цей експеримент, під час якого діставали мотор турбогенератора. Поки крутиться мотор генератора, виробляється електроенергія. Як тоді програми погоджуються з головним консультантом реактора? З організаціями, що проектували реактор та іншими установами та відомствами?

Але як згодом з’ясувалося, ця програма не була узгоджена з названими вище організаціями. У чому причина? Адже ці організації і керівництво несуть відповідальність за ядерну безпеку не тільки станції, але і держави. Тим більше, із засобів масової інформації стало відомо, що програму цього дослідження керівництво Чорнобильської АЕС відправило в Москву в січні 1986 року. Чому ж програма не була узгоджена?

Висновок один – злочинна безвідповідальність всіх державних керівників, які відповідали за цю ділянку роботи. Халатність? Ні! Це щось інше – змова проти держави і людей. Хто і коли заклав у програму нашої долі цю мирну катастрофу? Вирішили, що це другорядне питання. Мовляв, вирішуйте самі, у нас все нормально, надійно та безпечно. Робіть що хочете. Чому це не насторожило керівництво Чорнобильської АЕС ? Чому взялись проводити експеримент по неузгодженій програмі?

Програма, яка була затверджена головним інженером станції не відповідала ні одній з вимог станції.

А головне, що цією програмою передбачено відмовлення системи охолодження реактора.  А це означало, що протягом всього періоду випробовувань – безпека реактора була під загрозою.

Крім цього, як відомо, в процесі експерименту робітники АЕС здійснювали багато додаткових порушень, які й привели до таких наслідків. Найбільший цинізм цієї трагедії полягає в тому, що керівництво країни намагалося приховати від людей сам факт катастрофи світового масштабу. Проводилися марші та демонстрації, поки радіоактивний монстр розповзався колишнім Радянським Союзом.

Щоб зрозуміти і оцінити масштаби трагедії на Чорнобильській АЕС пригадаємо, що атомна бомба, яку скинули на Хіросіму, важила чотири з половиною тони. Реактор четвертого енергоблоку ЧАЕС викинув у повітря п’ятдесят тон палива. Це десять хіросімівських бомб і півтони плутонію, а також сімсот тон радіоактивного реакторного графіту, який осів в районі аварійного енергоблоку у вигляді двоокисі урану високорадіоактивних радіонуклідів йоду – 131, плутонію – 239, нептунію – 139, цезію – 137, стронцію – 90 і багатьох радіоактивних ізотопів.

Виникає закономірне питання: як так сталося, що у 130 км від міста Києва побудували урано-графітний реактор? Адже були інші варіанти: побудувати більш безпечний водно-водяний реактор. Ці питання залишились без відповіді. За ці прорахунки ніхто не поніс відповідальності.

Люди зрозуміли, що відходи енергетики небезпечні, тому їх потрібно зберігати в шарах ізольованих від зовнішнього середовища. А коли сталася трагедія, сховища для відпрацьованого ядерного палива побудували поруч з аварійним блоком. І що зараз відбувається із цим сховищем? У якому воно стані – не відомо!

Не мала баба клопоту – купила порося

З’явилася інформація, що керівництво держави дало згоду на будівництво в Чорнобильській зоні сховища для відпрацьованого атомного палива. Навіть подейкували, що наша країна може приймати непотріб з Європи. Так ось яку долю хочуть приготувати можновладці нашим дітям? Щоб десятки поколінь жили по коліно в ядерних відходах, поки чиновники перевезли своїх родичів до безпечних країн.

Подібні доленосні рішення не можуть приймати відомства, міністри та вузькі спеціалісти. У цій ситуації потрібен громадський контроль, постійна увага засобів масової інформації, громадських організацій, науковців-ядерників.

Після Чорнобильської катастрофи пожежники, електрики, оператори, турбіністи наладчики і багато інших показали справжній героїзм по ліквідації аварії. Це справжні герої, які ціною свого життя та здоров’я захистили станцію і врятували безліч людей. Але чи зробить людство висновки з цієї трагедії?

Тоді всі зрозуміли, що атомна енергетика – велика сила. І водночас усі побачили, що людина не в силах впоратися з цією силою. Ми приборкали атом, але він щоразу хоче вирватися з-під контролю. Варто не забувати ні на хвилину, що наступний раз, коли людина втратить контроль над атомом – може бути останнім для всього людства.

Виходить, що людина – причина і слідство цієї катастрофи.

Потрібно зрозуміти, що вік нових технологій вимагає від людини високого професіоналізму, знань, дисципліни, культури, уваги, аналізу, точності, а головне – мудрості. Адже наступну катастрофу ми можемо вже не пережити.

Павло Ільюша, журналіст