Навіть якщо ти вважаєш сам себе неймовірно хитрим, завжди знайдеться хитріший.
Дострокові парламентські, по суті, вже неминучість, єдиний вихід із системної кризи, породженого тотальної управлінської неефективністю.
Зрозуміло, що затишне спально-злодійське депутатське містечко не дуже хочеться знову виставляти на аукціон людського марнославства і намагатися заново купити. Але щоб цього уникнути, потрібно було не сунути свої рила в телевізор і наймати хороших виконавчих менеджерів в уряд і на місця.
Принципових питань зараз всього три. Перший: як умістити цілу армію непотрібних “політбанкрутів” в різко скорочені квоти нинішній партії влади і спойлер-проектів? Якою має бути еффектівна методика виключення зайвих ротів? Адже очевидно, що “невключені” тут же заллють медійку компроматом і брудом на вчорашніх “політоднокашників”.
Другий: які гасла все-таки вибрати? Позитивні? Занадто дратує. Нереально геніальна тактика “попідрізуєш стрічку навіть на відкритті унітазу” – зовсім не працює. Можна з цим не погоджуватися. А можна просто подивитися на всю (!) соціологію, де чорним по білому розписана вся правда про мізки “стрічкових креаторів”.
До речі, про уявний рейтинг персонажів типу Гройсмана. Ідеальна маніпулятивна фікція. Його 3-7 позначених % – винятково %-ціна самого слова “глава Кабміну”. Не більше. Прізвище ж “Гройсман” саме по собі має негативний особистий рейтинг. Втім, креатори можуть запропонувати йому ще більш насичений кавуново-стрічковий pr-план.
Коли закінчиться війна?І нарешті, найважливіше питання: кого можна зробити новим арбітром? Під кого слід все-таки впасти і при цьому гарантовано не одержати масовий політичний сокир-башка?
Питання, між іншим, зовсім не таке просте. Наша політика давно будується на взаємній недовірі і навичці своєчасного особистого “кидилова”. На тому, щоб не пропустити момент, коли потрібно залишити старий човен і не помилитися з новим. Зараз саме такий період.
Всі, зрозуміло, як і раніше посміхаються старим “політ-генералам”. І за стопкою дружньої горілки клянуться у вірності. Але це містифікація. Скрізь проходять вечірньо-нічні перетирання. Маса шукає тихі гавані для пришвартування.
Втім, і в цьому є одна проблемка. Майже всі нинішні “шукачі майбутнього щастя і new-партій” сильно не приносять користі. Навіщо їх брати в списки або давати їм одномандатку, якщо у них негативні репутації (а це електоральні мінуси), не вміють працювати (а значить – потрібно наймати дорогих “тягачів”) і дуже жадібні (а це дефіцит грошей в кампанії).
Все це дуже ускладнює прийняття консенсусного рішення про початок “спускання пара роздратування”. Хлопці бояться. І думають перестрахувати себе якимись дурними заграваннями з … вулицею. Проте, дострокові – дійсно неминучість. Якщо не хочеться вже завтра завзято бігати по світу в пошуках особистого укриття.
Михайло Подоляк, блогер
