Пунктирно позначу три базові тренди останніх місяців. Остаточна самоізоляція (інформаційна) і закуклювання (без опозиційне) влади. Хлопці не хочуть повноцінного діалогу із суспільством, вважаючи за краще, тільки постановочні pr-діалоги, а опозицію (будь-яку) не бачать в упор.
Наполегливе повернення похмурого минулого, де зовсім інакше розписані майданні ролі. «Сергій Пашинський в якості модератора снайперів» вже майже усталений мем. І навряд чи цей мем зникне з громадського порядку денного. Абсолютно неадекватна реакція суспільства на будь-які страшилки, які розказують уповноважені держспікери. Сарказм і гомеричний регіт у відповідь на прокурорське повідомлення про замах на парламент – вбивчий діагноз. Суспільство перестає бояться і реагувати на картинки змов, мінометних обстрілів, викриття «терористів» і т.д. Дивно, але зрозуміло.
Висновки з історії СавченкоПроте, правлячої коаліції все ще здається, що вони як і раніше хвацько гарцюють на великому білому «Коні Чемпіонів». А все негативне і претензійне – всього лише банальні підступи ворогів і професійних медійних кілерів. Хлопці дещо видозмінили традиційну демократичну модель управління. І тепер – після керованого голосування за Пацкана / Денисову – вони повністю відокремилися. Влада, призначає операційних директорів і – всупереч демократичній традиції – вони ж аудитори, які перевіряють цю саму владу. Безглуздо? Так. Рахункова палата і «безпековий омбудсмен» – це і є закриття самих себе від суспільства. Так не прийнято. І хоча це аксіоматичне, мені абсолютно зрозуміла мотивація. Тому що підсвідомо хлопці зовсім не готові до конкуренції і сильно бояться майбутнього. Маємо справу з класичною психіатрією. Фобії, витіснення і заміщення. Достукатися неможливо.
Втім, в середньостроковій перспективі куди важливіше дещо інше. Дурням завжди здається, що коли отримуєш ситуативну перемогу, то це рух тільки вгору. До кар’єри, статусів, суспільного визнання, вічного безтурботного пожирання ресурсів. Насправді це завжди рух тільки вниз. Тому що ти не зможеш виконати обіцянки і розчаруєшся. Тому що потрібно буде ще більше працювати, а ти хочеш царювати і насолоджуватися успіхом. І тому що потрібно не брехати. Особливо якщо у тебе є власний гігантський скелет у шафі.
Поведінка хлопців, які прийшли в 2014 році, феноменальна. Щоб сьогодні не панікувати, вони повинні були протягом півроку провести два глобальні процеси по минулих справах. Економічний і майданно-розслідувальний. Назвати злодіїв, стрільців, показати механіку злочину і змови. Але замість цього хлопці примудрилися продати «розслідування» Клюєву, Курченко, Арбузову, Злочевському, іншим. Так, ситуативно заробили. Так, порахували всіх лохами. Але тепер-то ясно, що це тільки початок і в підсумку саме вони заплатять найкрутішу ціну. І за минуле і за нинішнє. Проста життєва істина: не думай, що ти найхитріший.
Михайло Подоляк, блогер
