Їх всього два. Перший – розгублені і заплакані дитячі очі в аеропорту Шарм-ель-Шейха. Понад три доби в якості заручників чергової турпіраміди і ідеальної байдужості держави. “Ви ще там сидите? Сидіть. Нам нема коли” – такий загальний зміст твітповідомлень уповноважених держосіб. Другий: досить шокуюча і демонстративна скупка голосів на начебто малозначущих виборах в ОТГ. У ті самі ОТГ, представники яких потім перетворюються в “місцевих феодалів” і перетворюють життя громад в нескінченний інфраструктурний кошмар.
Ключова ознака нашого гниття – абсолютна нездатність держави організувати виконання зобов’язань тими, хто купує у нього дозвіл на що-небудь.
Купують, наприклад, право відправляти людей до Єгипту, будують піраміду і… тиша, якщо виникає криза. Держава ж спокійно дивиться в іншу сторону. І тільки якщо виникає сильний скандал в соцмережах, воно широко розкриває очі і починає істерично твітити – “зараз все зробимо!” Але в підсумку продовжує нічого не робити, а просто грайливо коментить скандал в тих же соцмережах. Чому? Тому що не знає, що таке ефективна робота з кризами. І тому що наш формат – це пусте “слово Клімкіна” замість поліцейських сирен під будинками власників турпіраміди. Працює тільки “допоможи собі сам!” Держава ж зайнята виключно розподілом прав на продаж корупційних послуг між своїми…
Невідворотність покарання за порушені правила – єдине, що робить державу ефективною. Регуляторних (дозвільних) функцій як і раніше багато. Тих самих функцій, які чиновник задорого “продає” заінтересантам. Але ключове тут, що навіть продаючи корупційну послугу, вона (держава) НЕ вимагає від “покупця” відповідальності за виконання. Покупець же, ясна річ, починає відбивати “коррзатрати” за рахунок обману, неякісного сервісу, будівництва пірамід. Адже він знає, що ніякої кари за непобудовану школу в Вишневому або “забутих” туристів в Шармі НЕ буде. В крайньому випадку, він ребрендує свою контору і повторно купляє собі патент на обман. Саме це і є суть нинішнього формату державності – абсолютна впевненість громадян у власній незахищеності в будь-яких кризах…
Вибори в ОТГ? У країні, де комфортно, місцева влада – це суперпахарі. Вона щодня вирішує поточне, неполітичне, а також негрошове – комфорт, клумбочки, доріжки, освітлення, школи. Не особливо ласі це вибори, тому що місцевий чин – це маленькі гроші при сервісному головняку. І тільки у нас це гігантська битва. Тому що на кону два ресурси. Земля під хаотичну забудову. І організація майбутніх президентсько-парламентських виборів. Технологію нам позначили – масова скупка, жорсткі конфлікти, умисний непрофесіоналізм комісій. А тому буде примітивно, забіякувато і огидно.
Михайло Подоляк, політтехнолог
