Так завжди трапляється. Завищені очікування, тим більше страшно розігріті жертвами і стражданнями, неминуче викликають дике розчарування. І глибоку ненависть. І бажання тупо бити морду. Все це ми вже двічі переживали у своїй новітній історії. Спочатку з Віктором Андрійовичем. Тепер з Петром Олексійовичем. На жаль. Подібне розчарування зовсім не лікується технологіями. Ніякими. Навіть талановитими. Технології – це ж завжди вишуканий обман. Обіцяємо на сотню, робимо на десятку. Всі розуміють і приймають цю гру. І не чекають більше.

Ось, скажімо, які могли бути очікування від президентства Януковича? У 2010 взагалі було байдуже, що він говорить, обіцяє, робить.

Рутина. За великим рахунком ніяких очікувань. Робить / не робить. Так, його ненавиділо півкраїни. Просто тому що у нас завжди було двічі по півкраїни – зі своїми ідеологіями, героями, цінностями. І якби Віктор Федорович був трохи розумніший, не сильно випинав своїх «молодих реформаторів», не обжирав жадібно чужий бізнес і періодично вміло спускав би пару, так і сидів би собі до кінця. Але віра у власну богообраність завжди призводить до фатального…

Але сьогодні ми маємо найбільш глибоке розчарування. Ціннісне. Ментальне. У цьому вже немає нічого раціонального. А значить, ніякі доводи не працюватимуть. Порівняння, аналіз, математичні докази – за дужки вже. Спопеляюча ненависть, яка помітна не тільки в картинках соціологів, а й в ресторанно-кухонних розмовах. Тому що удар припав по громадській вірі й надії.

Зрозуміло, на хвилі масового емоційного підйому легко отримати владу. Можна було навіть не обіцяти кисільні береги або «кінець війні за два тижні».

Досить було просто повісити на центральних площах гігантські портрети зі скромним написом від руки – «ми все зробимо інакше!» Суспільство, може, і не розуміло, що таке «інакше», але інтуїтивно відчувало тільки одне. Інакше – це більш справедливо і більш професійно. І точно не жеручи в три рила. І?..

Помічені жлобством

Емоційна чарівність так само швидко перероджується на ненависть. Не отримали «тут і зараз». «Заплатили дуже дорого, але нічого не отримали». Розчарування тут же персоніфікується. Адже людина не хоче прийняти і власну провину за марні надії. Йому потрібен символ. Тим більше, що штатні технологи навчилися ідеально «добивати» громадськість стрічками / дорожнім піаром / кавуновою баржею. Похмурий світ ілюзій одних і ненависті інших. Ні, якісь поокремі позитиви є. Але хіба винятки замінять вбивство глобальної надії?..

Розчарування цілком конкретно. Робота? Вигідніше їхати звідси. Тут «заробляють» чиновники або вуличні активісти, які спеціалізуються на «патріотичному віджиманні». Безпека? У щоденних зведеннях – стрілянина, вибухи, побиття. Суди? Кар’єри? Економіка? Медицина? Дороги, врешті-решт?.. Що саме може вилікувати це саме розчарування?..

Михайло Подоляк, політтехнолог