Путін відкрив Кримський міст. Сів за кермо вантажівки, і проїхався. А наш – все тільки стрічки перерізає, і Заходу бідкається. Міст, між тим, побудували. Всупереч неможливості. Незважаючи на апокаліптичні прогнози наших “експертів”, міжнародні санкції, і при активній участі багатьох-багатьох західних компаній. Чому?.. Тому, що на слабаків ніхто не зважає. Тепер Азовське море стало, фактично, внутрішнім морем Росії. А наші провісники вже переключилися, і пророкують швидку загибель мосту – на пару років їм буде про що говорити по телевізору, але міст нікуди сам не дінеться, ось побачите.
Зате наші доблесні лицарі плаща і кинджала у відповідь на Кримський міст зловили ворожого шпигуна. Як і годиться, знайшли у нього георгіївські стрічки, паспорт громадянина Росії, і медаль Російської Федерації “За повернення Криму”. Дивно, що не відкопали в найближчому сквері його парашут, але цю недоробку легко виправити. Взагалі, якщо ви помітили, всі перемоги наших службистів якісь кіношні, голлівудські, немов калька з фільмів про агента 007 – то вони якогось хлопця з погонями виручають в полях Харківської області, то штурмом беруть квартиру добровольця, то Корбана їдуть заарештовувати цілою армією, то Рубан з мінометом і Надя з гранатами… Цирк, та й годі.
А між тим, і незважаючи ні на що, в Росії відбудеться чемпіонат світу з футболу. Уявляєте?! В Росії, в країні-агресорі, в країні, яка порушила світовий порядок, анексувала Крим, окупувала Донбас… В країні, яку ось-ось покладуть на лопатки санкціями, і на тобі – чемпіонат світу з футболу…
Сировина для російської пропагандиЦе все одно, що Олімпіада в нацистській Німеччині.
Чому, хто допустив, запитаєте ви?.. А тому, що всім начхати. Тому що слабаків завжди б’ють. Гітлер захопив пів-Європи не тому, що ніхто не обурювався, а тому, що мало хто пручався.
І будьте впевнені, “Північний потік – 2” теж побудують. Це так само точно, як те, що Росія нікуди не дінеться, і не розвалиться сама собою. Ніхто нам просто так не віддасть Крим. І не звільнить для нас Донбас. І міст цей чортів простоїть не один десяток років. Якщо тільки ми будемо як і раніше сидіти на березі, і чекати, поки повз нас пропливе труп ворога. Не пропливе. Не дочекаємося. Тому що за все треба платити. Нерідко – кров’ю. Особливо коли мізків не вистачає, а жадібність б’є через край.
Юрій Касьянов, волонтер
