В країні існує несправедливий закон.
В країні існують громадяни, які звикли обходити будь-який закон (і справедливий, і несправедливий).
В країні влада, яка давно існує поза (над) будь-якого закону і поза справедливості. І тому міркує про справедливість якось дивно, через силу, уявляючи – як про щось неіснуюче, на кшталт загробного життя.
В країні існує печерна групова зарозумілість. Це коли люди, які зробили щось інакше: інакше оформили автомобіль (або купили в салоні), подивилися матч Хорватія-Англія (або вимкнули ЧС-2018) – з перших нот вважаються дегенератами.
Дегенератів не треба слухати, їх треба тиснути, затоптувати ногами. Неважко помітити, що в результаті простого повного опитування оточуючих, дегенератами є ми всі, без винятку.
Як рядовий дегенерат, я б запропонував вважати цей філософський глухий кут початком великого шляху.
Визнання всіх без винятку дегенератами позбавляє нас від необхідності доводити це з піною у рота, приводити кожного за волосся до спільного знаменника і дозволяє, нарешті, зосередитися на вирішенні великої кількості проблем, що накопичилися.
Для початку я б запропонував перестати розмахувати настільки по-різному трактованою нами справедливістю.
- Легалізуйте імпорт старих автомобілів. Щоб він став масовим. Країна велика, доводиться багато їздити.
- Проведіть пенсійну реформу. Щоб люди отримували легальну зарплату.
- Прийміть податок на виведений капітал. Щоб українці самі легально поліпшили своє життя.
Радикально зменшіть необхідність робити щось поза законом.
А потім вже гордовито озирніться навколо.
Сергій Іванов-Малявін
