Нинішні ключові тренди – початок торгової війни між США та Китаєм і згортання глобалізації. Але за ними проглядаються значно цікавіші процеси, які можуть торкнутися не лише світової економіки.
Зараз нарощування обсягів експорту відбувається в обмін на зростання золотовалютних резервів.
Суть процесу зводиться до того, що, наприклад Китай, експортуючи вироблені iPhone та ін. в США, в обмін на вивезені товари (експорт) отримує новий запис на рахунок Народного банку Китаю у Федеральному резервному банку Нью-Йорка (тобто збільшує золотовалютні резерви КНР). Далі Народний банк Китаю переводить залишок грошей з банківського депозитного рахунка у ФРС на депозитарний рахунок у ФРС, тобто купує держоблігації США.
Але, на жаль, сучасна економічна теорія здатна думати про торгові баланси переважно в розрізі фінансових потоків і дефіцитів операцій за поточним рахунком. Однак не менш важливим реальним макроекономічним ефектом експорту товарів є імпорт робочих місць.
Проведена Китаєм макроекономічна політика дала сотням мільйонів китайців робочі місця, імпортувавши ці місця з розвинених країн (зокрема з США). Відповідно, США, імпортуючи товари з Китаю, експортують робочі місця.
Якщо економічним змістом експорту товарів є, зокрема, імпорт робочих місць, відповідно, Китай продовжує експорт товарів не тому, що йому потрібні золотовалютні резерви (вони у КНР колосального розміру), а тому, що йому потрібні робочі місця.
Якщо Китай припинить нарощувати експорт, то його чекає соціальний колапс чинної політичної та економічної системи. Звісно, влада КНР цього допустити не бажає.
Імпорт товарів тією чи іншою мірою зазвичай позбавляє країну робочих місць.
Зараз, коли протистояння США і Китаю загострюється практично щоденно, заклики повернути робочі місця назад звучать дедалі голосніше. Але за криками «повернути робочі місця назад» забувається важливий нюанс. Повернення робочих місць із того-таки Китаю – це повернення в минуле. Західному світу, зокрема США, в середньостроковій перспективі не потрібні китайські робочі місця. Цей етап свого розвитку вони вже пройшли.
Західному світу потрібні нові робочі місця, зокрема в таких галузях, на які Китай не зможе зазіхнути в принципі: медицина, наука та освіта, турбота про літніх людей і дітей тощо.
США та будь-яка інша розвинена країна світу цілком може забезпечити себе одягом або електронікою. Питання не в можливостях, а в ціні (зараз і в ціні людської праці). Прибуток Apple на кожному iPhone багаторазово перевищує додану вартість, що залишається в Китаї, і тому питання ціни ще залишається відкритим.
Собівартість дуже відрізняється від кінцевої ціни в магазині. Більшість товарів, що виходять із заводів у Китаї та інших країнах, мають ціну в 3-4 рази нижчу, ніж у магазинах в США та ЄС. Це дозволяє американським та європейським продавцям робити знижки 50-70% і все одно отримувати прибуток.
Але хто (яка країна) робить електроніку або одяг, поступово стає не так важливо. Ми ж пам’ятаємо про те, як General Motors, не найбільш високотехнологічна компанія за мірками США, демонструвала свою виробничу лінію, де участь праці людини дорівнює абсолютному нулю.
Увімкнення в розетку (напів-)автоматичних ліній із виробництва iPhone або пошиття одягу – мабуть, таке майбутнє виробників.
Ось що важливіше, ніж нинішні торгові війни і згортання глобалізації. Науковий, технічний і технологічний прогрес іде правильною дорогою до цього майбутнього. Незалежно від того, подобається це нам чи ні.
Про ставку НБУ та музичний слухДо речі, тут і криється варіант відповіді на питання – чи настільки важливе повернення робочих місць на Захід. Є, щоправда, ще одне дуже цікаве питання – якщо Китаю доведеться автоматизувати та роботизувати робочі місця (а без цього не досягнути успіху в міжнародній конкуренції), вивільняючи сотні мільйонів працевлаштованих громадян без подальшого надання роботи, чи не відбудеться в Китаї колапс політичної та економічної системи? І що за цим може послідувати?
В’ячеслав Бутко, економіст, керуючий партнер інвестпроекту Thomson & French
