Спеціально поліз на Ютуб подивитися інтерв’ю російському інтернет-каналу російського професора на питання про те, скільки років сучасній російській мові. Таких відео вдосталь, можна погуглити. Відповідь: близько 200 років.
З ініціатив Ломоносова почалося конструктивне стягання елементів церковно-староболгарської, якою писалися завезені біблії і церковні писання, якою спілкувалися між собою навчені ченці, з місцевими московитськими діалектами та говірками в одну мову.
І так, назв місяців там оригінальних (справді старослов’янських, корінням у Київську Русь) немає, як, наприклад, у тій-таки українській або білоруській, і багато чого іншого.
Ведучий запитав, може, загублено, а професор так м’яко відповів, мовляв, не можна втратити те, чого не було.
Я не хочу продовжувати цей спір із росіянами.
У них і так відбувається крах усіх основних кліше і шаблонів про самих себе, і далі їм буде ще важче, бо вони самі вже підозрюють, що доведеться шукати самих себе заново.
Бо, крім усього іншого ними власноруч розгубленого і розваленого за останнє сторіччя, починаючи з краху імперії, тепер втрачено монополію і на трактування історії, і на церкву, і це ще далеко не кінець.
І так, за словами тієї-таки російської професури, в перших грамотах стародавнього Новгорода згадується, що новгородці “ходили на Русь”, тобто в Чернігів і Київ.
Тобто нерозумно ходити “з Русі на Русь”. Вони точно себе ідентифікували окремо.
Слова “Русь” і “руси” мають норманське походження, і позначали у різних північних народів варіанти перекладів “веслярі” або навіть “шведи”.
Тож бажаю їм швидше повернутися до подібної самоідентифікації, і зайнятися своїми власними справами, а не лізти в чужі.
Олексій Нестеренко, блогер
