Відома теза орвелівської антиутопії «1984»: «Мир – це війна, війна – це мир» втілюється в реальність в Україні.

Ті, хто ратує за мир за будь-яку ціну, насправді хочуть війни і капітуляції України, а ті, хто говорить про необхідність боротися за волю і незалежність, щиро хочуть миру.

Це яскраво видно на прикладі пропагандистських конструктів «Опозиційного блоку» та його лідерів.

«Влада остаточно скинула маску миротворця і, всупереч думці більшості українців, напередодні виборів взяла курс на ескалацію конфлікту на Донбасі…» Ви думаєте, що це реляції спікера російського МЗС Марії Захарової, не вистачає лише прикметника «українська»?

Ні. Наведена цитата починає офіційну заяву політичної партії «Опозиційний блок» про перспективи подальшого існування Договору про дружбу і співробітництво з РФ.

Популярні новини зараз

Кароль разом з гарячим молодим артистом сполохала мережу заявою: "А як же Дан?"

Українці масово позбавляються від долара, важлива заява НБУ: що відбувається з курсом валют

За серце української «холостячки» побореться один Зеленського: "Мішина, зустрічай!"

Молода Таїсія Повалій показала себе після "пластики", не стрималася навіть невістка: "Свекруха як завжди..."

Показати ще

Використання російських конструктів уже стало прикметною рисою цієї політсили. Не те щоб у подібної практики не було аналогів в Україні у виконанні інших політичних проектів, але в конкретному випадку – очевидне нічим не прикрите «обслуговування» Кремля: одержувачі кремлівського темника не спромоглися хоча б мінімально відредагувати вихідний текст.

У тих, хто хоча б час від часу стежить за російським медіа-простором, не залишається ні краплі сумнівів – ось він, російський продукт, достатньо безглуздий і напевно нещадний.

Усі наперед задані рамки збережено – це і наповнення концепту «мир» смислами капітуляції, і підміна понять, і розмивання ролей сторін у конфлікті – спроба перенесення провини за ескалацію на Україну, тоді як про суб’єкта агресії не говориться ні слова.

Окрім того, додамо до цих висловлювань і заяви окремих представників цієї політсили про перспективи «громадянської війни на релігійному ґрунті» і про «імплементацію Мінських угод в українському законодавстві» – і побачимо цілковитий збіг за всіма, навіть найбільш абсурдними і віддаленими від реалій війни, позиціями Москви.

«Опозиційний блок готовий негайно голосувати за всі закони, спрямовані на імплементацію Мінська. А що ж до Росії – я думаю, що там люди теж хочуть, щоб в Україні був мир і народ України жив гідно. Ми послідовно з першого дня створення «Опозиційного блоку» виступали як партія миру і були опозицією до провладної коаліції війни у Верховній Раді. Ми з першого дня підписання Мінських угод вимагали їхньої імплементації в законах України. Влада повністю провалила свої зобов’язання з відновлення миру», – саме так близько року тому сформулював своє ставлення до перспектив врегулювання голова фракції «Опозиційного блоку» Юрій Бойко.

Із цієї цитати випливає, що Бойко всіма своїми думками і прагненнями перебуває в суто російській реальності, над створенням якої працює величезна кількість пропагандистів.

Юрий Бойко

«Війна, що триває, вбиває перспективи України. Всім вже зрозуміло, що без миру в країні неможливо досягти економічного зростання. Зараз Україна посідає перше місце в Європі за рівнем бідності, в країні процвітають популізм та корупція. Нинішня влада і її дармоїди красуються на телеекранах, а країна прямує до дна. Люди вже втомилися від балаканини влади. Впевнений, що Опозиційний блок переможе на виборах, поверне країні мир, порядок і ефективне управління, а людям стабільність і нормальне життя», – продовжує цитувати кремлівські темники Бойко.

Виявляється, для встановлення «миру в Україні» потрібна всього-навсього лояльна до Кремля влада. Не припинення обстрілу з боку РФ і підконтрольних їй формувань, не адекватний ситуації рамковий договір, який насправді виконували б, а «Опозиційний блок» у високих кабінетах на Грушевського та Банковій.

Украй цікаво, але у світі Бойка – Льовочкіна — Новинського, які так дбають про переселенців, про «жителів південного сходу», не стріляють. У світі, в якому живе Бойко-Льовочкін-Новинський, немає жодних проблем із Мінськими угодами, які не виконуються і не виконувалися ніколи, починаючи з першого ж їхнього пункту про всеосяжне припинення вогню.

Тут «опозиціонери» заганяють себе в якесь логічне протиріччя: в їхньому розумінні Україні потрібен мир, його досягнення залежить цілком від української влади. В цій логіці немає місця поняттю “агресор” і “окупант”, яким є Росія.

Якщо в РФ «не хочуть нічого, крім процвітання українського народу, а на сході України – «просто люди, яких треба почути» і з якими треба розмовляти, тоді звідки з’являються вимушені переселенці, які так турбують діячів цієї партії?

Виходить, що наступним пунктом представникам «Опозиційного блоку» доведеться заявляти про «самообстріл української сторони», як це роблять сайти бойовиків і власне російські видання. Занадто вузькі рамки проросійського дискурсу було задано цій політсилі спочатку.

Путин

Інший видатний діяч «Опозиційного блоку» Вадим Новинський, активно цитований останнім часом у медіа в зв’язку з питаннями автокефалії, ще більш відкрито просуває дискурс «громадянської війни в Україні», але, знову ж таки, спираючись і вибудовуючи свої висловлювання навколо слова «мир».

У нещодавньому масштабному інтерв’ю «Лівому берегу» про політику і православ’я він дослівно говорить наступне: «Мир повинен бути між сходом і заходом. Між російською мовою та українською. Мир із сусідами. Мир у церковному питанні».

У конкретному випадку риторика збігається зі збірним «Царьград-ТБ» до повного нерозрізнення. Але це висловлювання об’єднує з висловлюваннями Бойка саме їхня відірваність від українських реалій – ніколи ні питання церкви, ні мовні питання не були в українському суспільстві настільки гострими, щоб провокувати якісь відкриті силові зіткнення, якщо в хід не йшли прямі втручання РФ.

Висловлювання Сергія Льовочкіна про «необхідність миру» і про те, що «війна – це не по-божому, треба негайно це припинити» (пряма цитата з інтерв’ю Льовочкіна «Сьогодні»), у свою чергу, підкріплюються похвалами на адресу формату Сурков-Волкер і мирним планом, викладеним інститутом «Нова Україна», що має назву – не багато і не мало – «Шлях до Нової Україні. Мирний план-18».

План справді передбачає створення на місці України якоїсь іншої держави, що включає погано контрольовані анклави: зокрема, йдеться про «організації інклюзивного національного діалогу із залученням представників ОРДЛО».

І це все робиться з посиланням на Мінський протокол, який у вихідному тексті називається «Мінські угоди (вересень 2014)».

Сам «діалог» повинен бути, за задумом авторів документа, чимось на кшталт «форуму примирення», якому навіть придумали назву – «Маріупольський формат». Цей «формат» повинен включати«депутатів Верховної Ради України (уповноважена міжфракційна група), представників Кабінету міністрів (зокрема Міністерство оборони), представників держадміністрацій і місцевого самоврядування, уповноважених представників «Народних рад» і самоврядування, самопроголошених так званих. ЛНР і ДНР, представників місії ООН, ОБСЄ, представників громадських та благодійних організацій, що беруть участь у програмах допомоги населенню Донбасу».

Вадим Новинский Оппоблок

Пропонується і створення якогось аналога того, що зазвичай називають зонами безпеки, щоправда, у Льовочкіна та його аналітиків цей проект позначено як «нейтральна демілітаризована територія». Але якщо зони безпеки необхідні для певного зниження рівня ескалації на прикордонних між позиціями сторін конфлікту територіях, і там не лише не може відбуватися абсолютно нічого військового, а й політичного, то в разі «нейтральних територій» про політичну нейтральність говорити важко: це мають бути «зони діалогу» (формулювання авторів концепції «Мирного плану-18»).

Окрім того, поява демілітаризованих нейтральних територій має стати першим кроком розгортання миротворчої місії, тобто в конкретному випадку знову йдеться про озвучування списку російських вимог, а саме – про «поетапне розгортання миротворчого контингенту».

Рамкою для врегулювання автори мирного плану все одно називають Мінські угоди або якийсь документ, який ухвалили б на їхній основі. Тобто ні найменших гарантій режиму припинення вогню не передбачається, і всі ці «нейтральні зони» перетворюються на мішень для окупаційних військ та їхніх уявних лідерів з окупаційних адміністрацій, з якими авторами пропонується «примиритися».

Представники «Опозиційного блоку» у вкрай програшній позиції: на щастя для України, у будь-якої полісемії є межі.

Концепт миру можна до нескінченності наповнювати помилковими синонімами у вигляді капітуляції. Плентатися в російському дискурсі, нічого не змінюючи в темниках і боячись засмутити господарів і замовників, можна лише до певної межі: розмови про церкву не можуть виливатися в «уваровську тріаду», тим паче що ця ніша вже зайнята, відкрито говорити про якісь питаннях міжетнічних і міжконфесійних протистоянь у країні, коли насправді відбувається щось зовсім інше – зовнішня агресія з залученням цілої низки гібридних інструментів – ставити самих себе у вкрай невигідне становище.

Щоб брехня мала переконливий вигляд, треба мати величезний ресурс для її просування, чого «Опозиційний блок» сьогодні, очевидно, не має.

Кожен із лідерів «Опозиційного блоку» так чи інакше пропонує російський погляд на врегулювання, доповнивши його, залежно від особистих уподобань та інтересів, якимись яскравими впізнаваними елементами на кшталт православ’я в ситуації Новинського, акцентом на питання соціального забезпечення в ситуації Бойка та спробою запропонувати повноцінний миротворчий план у ситуації Льовочкіна. Вважати, що український виборець цього не бачить і не зчитує, було б щонайменше наївно, і до початку нового політсезону представникам ОБ доведеться шукати щось нове, якщо вони не хочуть програти своїм ідейно близьким колегам, які спантеличені редактурою кремлівських темників дещо більше.

Віталій Кулик, директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства, для “Хвилі