Який сценарій готує Путін для України і хто атакує Петра Порошенка, Politeka розповів політолог Олександр Кочетков.

– Зараз найбільш обговорюваною подією є вступ на посаду президента Сполучених Штатів Дональда Трампа. Як зміняться відносини США і Росії, і як це вплине на Україну?

Кочетков
– Найголовніше, що вступ на посаду президента США Дональда Трампа означає перезапуск всієї світової системи. Особистість Трампа – символ того, що світ дійшов до певної межі, і також цю межу й перейшов.

Після вступу його на посаду відразу побачимо незначні зміни, а потім усе кардинально зміниться. Трамп – людина, яка заперечує заведені порядки, правила тощо. Його візаві – Путін – теж людина, що відрізняється своїми власними правилами і порядком. Так, двоє «заперечувачів» повинні будуть знайти якусь спільну мову, зокрема і з питань України.

А це досить складна проблема. Згадаймо Рейгана, якого часто називали клоуном, натякаючи на його акторське минуле. Проте він став одним із найвидатніших президентів, зазначивши, що не вважає себе експертом у політиці, але набере у свою команду фахівців, значно розумніших, ніж він сам.

Популярні новини зараз

Дочка Максима Галкіна "перетанцювала" внучку Пугачової: "Ліза - це щось!"

Сумська засвітила свої хороми в Києві з вбиральнею і мармуровими сходами: "Яка чистота!"

Міла Нітіч з "Голосу країни" оприлюднила кадри з багатого весілля: "Ти сьогодні прекрасна"

Відома актриса пішла з життя на очах у рідних, врятувати не вдалося: "Одне з останніх бажань..."

Наташа Корольова в "японському" вбранні викликала гнів росіян: "навіщо скрізь пхати своє..."

Показати ще

Дональд Трамп вважає, що він значно розумніший за своє оточення і збирається «рулити» сам. Тому він або стане найуспішнішим президентом США, або отримає найшвидший імпічмент в історії Америки.

Для України ця ситуація є позитивом. Нам як би перерізають пуповину. Україна-дитина стає самостійною. Змушена жити не завдяки пуповині зовнішньої допомоги від донорів. Наша держава має проявити життєздатність у дуже складному, суперечливому і недружньому світі. Зокрема, у недружній Європі. Оскільки вихід на ринг Трампа запускає низку карикатурно схожих проектів у ряді країн, включаючи Європу. Або Україна продемонструє життєстійкість у загальному сенсі, або нас чекають надто сумні часи під назвою «Руїна-2».

Як Порошенку закохати в себе Трампа

– Що може запропонувати Путін Трампу, щоб той поступився Україною?

– Не варто завищувати роль України в загальносвітовому і в геополітичному планах. Адже нас там практично і не видно. Не впевнений, що Трамп знає про існування Порошенка. Хіба що, можливо, за скандалом із Манафортом і підтримкою Клінтон.

Трамп – істинний американець, націоналіст. Збирається працювати на Сполучені Штати, відкидаючи все зайве, що він вважає таким, зокрема, – величезна спонсорська підтримка світовій демократії і світовому ладу, серед якого є і Україна.

Але проблеми, такі як ІДІЛ, нікуди не зникають. Вибухи лунають і на території США, а значить – страждають американці. Отже, відійти від цих проблем зовсім не можна. Необхідні партнери, які зможуть допомагати, а в низці випадків – за нього вирішувати питання в боротьбі з тероризмом, жертвуючи життями, фінансами своїх громадян. Росія в цьому плані виступає ідеальним партнером. Путіну потрібні перемоги, нехай криваві і будь-якою ціною, а Трампу – щоб хтось закопував свої життя, піднімав свої літаки і кораблі, обрушуючи їх у море. Так РФ може закрити ті питання, на які Америка Трампа йти не хоче: жертви, війни, руйнування.

В отримання в зону свого безумовного впливу не України, а пострадянського простору (за винятком Прибалтики), Путін «торгуватися» може. Це логічно. Він і сам про це говорив і з Бушем-молодшим, і з Бараком Обамою. Обговорюватиме це і з Дональдом Трампом.

– Яка ймовірність того, що Мінські домовленості трансформуються, і що буде з Донбасом?

– Цей формат усе більше перетворюється на щось паперове і недієздатне. Від самого початку «мінського формату» в ньому вже були вади, які гарантували його недієздатність. Перша – сумнівна легітимність цього рішення – хто саме уповноважив президента на укладання подібних домовленостей.

Друга – з усією повагою до Леоніда Кучми й інших підписантів від нашої країни, це не ті люди, які мають право від держави за статусом підписувати подібні домовленості.

Третя – у Мінських домовленостях купа незрозумілих і темних місць для їхніх учасників, зокрема і для українців. Двоякість розуміння якій стороні і яка територія належить – у документі це взагалі відсутнє.

Четверта – питання Криму в домовленостях навіть не значиться. Росія як агресор не фігурує.

Отже, документ початково був недієздатним. І ми бачимо, що українське суспільство його не приймає, і чим далі – тим більше. Так, Мінські домовленості доживають своє.

Бачимо спробу реанімувати Мінськ, яку очевидно буде зроблено. Є бажання реалізувати його за сценарієм Кремля: декларувати Крим і спихнути Донбас у стані розрухи. Україна отримає громадянський конфлікт. Війну за дорученням або проксі-війну (коли замість РФ її ведуть підрозділи з так званих “ополченців”) замасковано під міжусобну. У підсумку ми можемо дійсно отримати реальну громадянську війну, а разом із нею – регіон, який здебільшого ненавидить Україну.

Україна не може розігнати “ополченців”. Коштом кого утримувати ту ж міліцію, або відроджувати промисловість позаминулого століття? Шахти, металургію, які ще за царя закладали, від якої навіть у Росії відмовилися, як від нерентабельної. Це, власне, гиря на ногах України, від чого ми гарантовано потонемо.

Отже, активне українське суспільство навряд чи на цій піде. Хоча з боку Росії спроба все ж буде. Світова спільнота питатиме з Порошенка, як із гаранта виконання Мінська. А президент чудово розуміє, що якщо він якось намагатиметься продавити зміни до Конституції України в особі Мінська, то Майдан-2 здасться квіточками.

Від телебачення до банків – де російський продукт несе загрозу нацбезпеці України

– Чи є альтернатива «мінському формату»?

– Необхідний зовсім інший формат. Але хотілося, щоб Україна почала діяти з позиції не те щоб сили, але ініціативи. Адже в інформаційній війні ми програємо за масовістю, фінансуванням. При цьому виграємо в креативі. З мізками в нас все ще добре.

Україна в дипломатичному полі зобов’язана була б запропонувати деякі рішення, щоб вийти на новий рівень. Адже питання Криму зараз вирішити неймовірно складно. Повинні наполягати юридично на тому, що він повинен бути українським, і з протилежною позицією ніколи не погоджуватися. Але вирішити цю проблему, тим паче військово, зараз неможливо. Хоча на процес перемовин виносити питання потрібно.

Якщо всі міжнародні гарантії не працюють, то тоді ми можемо залишити за собою право вийти з договорів щодо нерозповсюдження ядерної зброї. Це не означає, що ми створили атомну бомбу, ми просто вийшли з цих домовленостей. Якщо щодо нас не виконується мир за одними домовленостями, то ми маємо право вийти з договірного процесу, який стосується ядерної зброї. Тоді лише західна дипломатія завовтузиться. Так, ті країни, які в рамках Будапештського меморандуму, гарантували нам щось, повинні повернутися за стіл перемовин і прийняти нові гарантії безпеки, а не порожні слова на папері.

Україна повинна офіційно визнати РФ агресором, зробити необхідні для цього дипломатичні кроки, внести ці документи в ООН, попередити про розрив дипломатичних відносин, зафіксувати на рівні нашого законодавства згортання політичних, культурних, економічних відносин із Росією як з агресором. І лише тоді РФ не зможе виступити, як зараз у Мінську, гарантом припинення конфлікту на Донбасі. Адже це ж абсурд. І ми повинні вивести її за дужки мінського процесу, і залишити там лише тих, хто гарантував Україні безпеку. Таким чином, вимагати від них, трошки шантажуючи, в хорошому сенсі, нашою некерованістю. Зазначу, на території нашої держави тільки п’ять атомних станцій. Про це можна розмовляти акуратно, не лякаючи. Але поки наша дипломатія цього не зробить, на новий рівень не вийде.

– Чому наші дипломати зайняли слабку позицію?

– Це суто персональне питання. Адже реалізація міжнародної політики лежить на президенті. А в переліку трудових досягнень Петра Порошенка значиться «міністр закордонних справ». Тобто він особисто вважається найголовнішим дипломатом-перемовником у всій Україні. Відповідно, всі, хто навколо нього, – це всього лише помічники. Але це неправильна позиція з точки зору управління країною.

– Яким буде 2017 рік для президента України, з огляду на падіння його рейтингу?

– Цей рік буде для Порошенка останнім. Адже та сума факторів – зовнішніх і внутрішніх, об’єктивних і суб’єктивних – зрештою можуть призвести до того, що Петро Порошенко позбудеться своєї посади.

Зазначу, що Порошенко – один із найрозумніших президентів України. І ось заради збереження і накопичення своїх досягнень він, на відміну від Віктора Януковича, піде на певний розмін когось замість себе, отримавши при цьому міжнародні гарантії безпеки та збереження капіталів.

Цілком можливо, що будуть колосальні рішення. Адже він постійно перебуває у стресових ситуаціях, які складаються не так, як хотілося б. І це все позначається на здоров’ї. Зокрема, зрештою можливий і бунт, як я вже згадував у вигляді Майдану-3.

За сукупністю дій нашої влади не видно, що вони готові вирішувати проблеми, що виникають. Перш за все, у взаємодії із громадянським суспільством.

По-перше, підвищення тарифів – це не спілкування із громадянами своєї країни в жодному разі.

По-друге, війна, яку обіцяли закінчити за два місяці, і питання Криму – зовсім немає відповідей.

Війна і діти: неповнолітні розвідники та полон сепаратистів

Влада не хоче спілкування, вона прагне лише правити, оминаючи відповіді суспільству на його реальні питання. Зокрема, питання курсу долара до гривні.

Не помінявши формат спілкування із суспільством, влада прийде до краху. Не дай Боже це призведе до краху України.

– Які найімовірніші сценарії на цей рік із погляду українського політикуму розвитку країни?

– В Україні відбувається чимдалі більший економічний спад, замість обіцяного підйому. Ситуація погіршується, починається інфляція. Зі соціально-економічної точки зору нічого хорошого нас не чекає.

До того ж бачимо погіршення ситуації і в зовнішньому оточенні: партнери все менше хочуть підтримувати нас і Нацбанк. Адже гривня була стабільна шляхом зовнішніх підтримок із боку МВФ, траншів.

Один із ймовірних сценаріїв розвитку країни – випуск пари. Можливо, в якості такого собі запобіжного клапана десь до літа запустять парламентські вибори. Хоча представництво політичних сил буде приблизно таким же, яке спостерігаємо сьогодні.

«Батьківщина» трохи збільшить свою присутність в парламенті. НФ майже не буде. На БПП вибори істотно не вплинуть. Президент зможе скласти приблизно таку ж конфігурацію, зберігши більшість у ВР.

Є другий варіант після виборів: влада не втримає ситуацію. Новий парламент згадає, що у нас же все-таки – парламентсько-президентська республіка. І тут уже не президент призначатиме прем’єра. СБУ, міністра закордонних справ – так. Так, фігура президента буквально за два місяці зійде на спад.

Третій варіант: нічого не зміниться після парламентських виборів, загнивання продовжиться. Відбувається певний вибух народного обурення. Буде жорсткіше Майдану. І народ, і влада готові жорстко відстоювати свої позиції, включаючи військову позицію. Тут можливий вибух, який змете президента. Можемо почати жити в іншій реальності, наскільки чи вціліє за таких обставин країна – питання.

Якщо в Києві починаються протистояння, то різко, в першу чергу, відколюється Закарпаття, включаючи політичних представників регіону. Умовні балоги, гелетеї будуть відмежовувати регіон. В результаті – можлива руїна. В такому випадку на наступній рік будуть президентські вибори – хоч і невідомо якого формату.

Найбільш ймовірний з усіх перерахованих сценаріїв – парламентські вибори і продовження нинішньої ситуації. Менш ймовірний, десь 30% – буде відбуватися якийсь рух, нові правила гри зі зміною політичного порядку денного. 20% – процес стане некерованим, настане хаос. Так що потрібно вже зараз розуміти всі ризики.

Романія Горбач, Владислав Руденко