Григорій Перепелиця про зустріч Волкера з Сурковим і нову холодну війну (відео)

– У зверненні до армії нації на військовій базі у штаті Вірджинія Дональд Трамп сказав: «Ми більше не будемо використовувати американську військову міць для побудови демократії у далеких країнах, або намагатися перебудувати інші країни за нашим зразком. Ці дні вже позаду. Замість цього будемо працювати із союзниками та партнерами для захисту наших спільних інтересів». Як ви гадаєте, про які країни йдеться? Україна відноситься до союзників, партнерів чи до першої категорії країн?

– Сполучені Штати Америки реалізують свою зовнішню політику згідно досить чіткої та зрозумілої стратегії. Вона спрямована на реалізацію життєво важливих інтересів США. Так от, в цих пріоритетах, про які сказав Трамп, захист і просування демократії були завжди на четвертій позиції. На першому місці завжди була національна безпека США. Але в різні часи різні президенти у своїх зовнішньополітичних стратегіях віддавали пріоритет тому чи іншому напрямку. У часи Клінтона, це було дійсно просування демократії. Тому, що розпався Радянський союз, комуністична ідеологія відійшла і це розцінювалося як перемога демократії. На те, щоб зміцнити цю демократію і була спрямована його зовнішня політика. І не тільки його. Після нього Джорж Буш віддавав пріоритет просуванню демократії. Ми бачили, як це невдало було в Афганістані, до речі, за допомогою воєнної сили. Барак Обама взагалі відмовився від цих пріоритетів і ми бачили його досить відсторонену політику – неоізоляціонізм.

Тепер Трамп переглядає усі стратегії попередніх президентів. Це означає, що він більше не підтримуватиме демократію в третіх країнах, як це робили попередні президенти. Не буде воєнної допомоги, підтримки політичних сил, які йдуть до влади під гаслами демократії. Не буде підтримки кольорових революцій. Це буде політика, спрямована, перш за все, на захист національних інтересів і на реалізацію їхнього традиційного гасла, що Америка сильна не сама по собі, а своїми союзниками. Тому побачимо повернення деяких політичних сюжетів до часів Холодної війни. Коли основна ставка робитиметься на союзницькі відносини. Перш за все, на НАТО – для захисту власних національних інтересів.

– Як США розвиватимуть відносини з Україною? І ким вони бачать Україну?

– Поки вони бачать Україну, як проблему, яка заважає налагодженню стосунків з Росією і заважає пошуку союзників щодо інших країн – це Північна Корея і боротьба з Ісламською державою, тобто Сирія. Тому, як Трамп відноситиметься до України, як складатимуться російсько-українські відносини – залежатиме від того, який пріоритет у вирішенні цих глобальних завдань прийматимуть Сполучені Штати. Це не буде політика, спрямована на підтримку демократії, незалежно від того, яка партія прийде до влади в Україні. Фонди, які спонсорували розвиток демократії, більше від державного бюджету таких грошей не отримуватимуть. Гаслами про демократію в Україні спокусити Дональда Трампа вже буде неможливо.

– Спецпредставник США щодо України Курт Волкер зустрічався із помічником президента РФ Владиславом Сурковим, а після у Вільнюсі – з литовською владою. Обговорює Україну. Чого нам очікувати від цих переговорів, адже поки що ми чули тільки реакцію Суркова? Як ви бачите всі ці зустрічі?

– Безумовно, що Європа, перш за все Східна, життєво важлива для Сполучених Штатів з точки зору реалізації їхніх інтересів, включно з інтересами безпеки, про які ми говорили. Але в цьому контексті, їх більше хвилюють східноєвропейські країни, які належать до НАТО. Тому, що США, як член цієї організації, мають зобов’язання захищати їх. Це перший чинник, який змушує привертати увагу американської адміністрації до країн Східної Європи. Друга проблема полягає у Росії, яка кинула глобальний виклик Америці. Розв’язала проти США і всього західного світу глобальну гібридну війну.

У Трампа було інше бачення щодо Росії – мати її серед стратегічних союзників задля вирішення глобальних проблем. Але відбулося втручання у виборчий процес, через що тепер Трамп значною мірою делегітимізований. Дії російських спецслужб, інкорпорація їх в найближче оточення американського президента – сильно вдарило по його іміджу. Фактично, сьогодні влада у США знаходиться у глибокій кризі. Тому всі ці проблеми певною мірою має розв’язати Волкер, який є спеціальним представником Державного департаменту США.

– Наскільки вагома ця посада?

– Вона не має вирішального впливу на адміністрацію президента. Але важлива з точки зору формування певних рішень адміністрації Білого дому. Тому, що Державний департамент підпорядкований Білому дому. Думаю, що позиція Курта Волкера буде чіткою. Коли він вперше відвідав Україну і побував на лінії фронту на Донбасі, то сказав, що це ніяке не АТО і не внутрішній конфлікт, а міждержавний конфлікт, війна, яку розв’язала Росія. Це переносить відносини в зовсім іншу площину. Якщо США прийняли цей виклик з боку Росії, то мають зробити Україну своїм союзником. Тому, що сьогодні наша країна опинилася у ситуації поля бою не тільки за незалежність України, а за всю Європу, де знаходяться стратегічні інтереси США. І не тільки за всю Європу, а за розстановку сил у світі, від якої буде залежати вплив Штатів і Росії та весь світовий порядок.

– До речі, має бути зустріч тристоронньої контактної групи. Як ви бачите вирішення конфлікту на Донбасі, і чому саме Мінські угоди? На мій погляд, вони неефективні. Таке враження, що у нас день бабака – постійно про це говоримо, а на Сході весь час гинуть люди.

–  Теперішня постмайданна влада нам нав’язує таку ілюзію: все чудово, ми рухаємося вперед, що в нас хоч і гібридний, але мир, що війни немає. Ці ілюзії я би назвав «стратегією страуса». Чинна влада засунула голову в пісок і думає, що нехай там міжнародне співтовариство само вирішить за нас проблеми – поверне Донбас і Крим. Але цим ми, по-перше, вводимо міжнародне співтовариство в оману. По-друге, не можемо опертися на міжнародне право, яке захищає країни, як жертв агресії. Ми ж не визнаємо, що знаходимося у стані війни. Юридично не зафіксували, що Росія агресор. До цього часу розвиваємо стратегічне партнерство із РФ, згідно всіх стратегічних документів, хоча в реальності вона ворог. Таким чином, всі дії і санкції міжнародного співтовариства не спрямовані проти неї, як проти агресора. Росія в цій ситуації виступає посередником внутрішнього українського конфлікту. Тому, що на всіх рівнях ми його зафіксували як внутрішній конфлікт, а не як міждержавний у формі війни між Україною і Росією. Тому модель Мінських угод  взята з формули врегулювання внутрішнього конфлікту. Як ви можете вирішити проблему, якщо не визнаєте іншу воюючу сторону, а працюєте з фейками – «ДНР» і «ЛНР»? Чи дасть це продуктивний результат? Ні.

Мінські угоди були потрібні, щоб уникнути воєнної поразки. «Мінськ-1» – це поразка під Іловайськом, «Мінськ-2» – на Дебальцівській дузі. Треба було якимось чином зупинити російські війська, щоб вони не просувались далі. Але цим самим ми накинули на себе шати, з яких немає виходу.

– Все ж таки, чому наша влада не визнає офіційно і не називає своїми іменами російську агресію? Яка офіційна логіка?

– Одна із причин – зрощення російського й українського бізнесу і політичних еліт. Це також наявність клептократичного режиму в Україні, коли олігархічний режим в часи Януковича перетворився у клептократію. Зараз він зміцнюється. Такий режим не може визнати війну війною. Бо тоді треба вводити воєнний стан, який зобов’язує мобілізувати не лише військові сили, не лише давати їм індульгенцію на ведення бойових дій, а й мобілізувати економіку, яка на 80% в руках олігархів. Маєте проводити мобілізацію, витрачати левову частку грошей на оборону і запускати систему обороноздатності країни. Найголовніше, маєте діяти за законами воєнного часу. Згідно них наші парламентарі не повинні відпочивати на Мальдівах чи Гоа. Парламент має працювати у пленарному режимі 24 години на добу. Вводиться зовсім інше законодавство і кримінальна відповідальність. Судова система – зовсім інша. Цього ніхто не хоче. Хочуть таких концертів, які бачимо із судовими справами: хочу одягну браслет, хочу – ні.

– У якому форматі бачите вирішення конфлікту на Донбасі?

– Це має бути комплексний формат, включно із активною обороною. Бо у війні ключову роль відіграє співвідношення сил на фронті. Дипломатія може тільки фіксувати це співвідношення. Бо коли ми програємо, віддали ініціативу ворогу на фронті, й речник Міністерства оборони з питань АТО Андрій Лисенко постійно оголошує, скільки вбито та поранено солдатів, це означає, що нас психологічно готують до капітуляції. А має бути навпаки – щоб ворог готувався до капітуляції, а не постійно атакував і мріяв, що захопить Київ і Львів. Поки що він про це мріє, бо ми даємо такі підстави. От тільки тоді складуться умови для успіхів дипломатії. А поки ініціатива в руках Путіна. Ніяка дипломатія нам продуктивного результату не дасть.

Повертаючись до Волкера, бачу позитив його призначення у тому, що він перший сказав: «Відкрийте очі, не ховайте голову у пісок. Ви знаходитесь у стані війни з Росією, тому, що вона розв’язала проти вас воєнну агресію. Відповідно до цього треба діяти». Якщо ці слова будуть реалізовані, значить, є вихід з глухого кута, куди нас загнали Мінські угоди на чолі з нашою владою.