Катерина Вайдич про мрії дітей Донбасу, агресію Кремля та «віденський формат»

– Ви нещодавно повернулися з «сірої зони», з прифронтової зони Донбасу. Скажіть, чим зараз там живуть люди?

Поїздку було присвячено дітям. Ми хотіли презентувати дітям, чиї батьки не можуть, на жаль, повноцінно підготувати їх до школи, рюкзаки та все необхідне. Я була не представником партії «Основа», а просто собою.

Що мене вразило. Перший дзвоник, посмішки на обличчях, свято, а День знань для мене – одне з найважливіших свят. Я була натхненна. Свято починається стандартно, одразу ж стерлося уявлення про те, де я перебуваю. Діти танцювали, все добре, але стало чутно постріли. Я була в шоці. Але найдивовижніше, що діти продовжували танцювати. Я навіть не знаю, що страшніше – страх в очах дітей або цілковита байдужість до того, що відбувається.

Потім я спілкувалася з батьками. Мама хлопчика Іллі мені каже: «Знаєте, якщо раніше, коли Іллюша виходив гуляти, я говорила йому, щоб він не спілкувався зі сторонніми людьми, то зараз він мені чітко розповідає, що він робитиме у разі бомбардування». Це шок.

Ось що ще здивувало. Напевно, є якась «гра», яку проводять у школах щодня. Ми презентували подарунки, поговорили з дітьми про їхні бажання, мрії, а коли я йшла, діти запитали: «Коли ви заберете подарунки?» Це було нормою. Моє здивування здивувало їх.

– Ви маєте на увазі, що приїжджають якісь політичні діячі або волонтери, фотографують дітей із подарунками, а потім це забирають?

– Думаю, що було саме так. Це якась традиція, найімовірніше. Хоча дивно – це перший клас, це був перший день діток у школі. Відповідно, це питання на чомусь було засновано.

– Чи багато дітей у школі?

– Першокласників у одній зі шкіл було 40, а в іншій – 38. Це Світлодарськ – близько півтора-двох кілометрів від лінії розмежування. Але постріли було чутно

– Ви говорили, що спілкувалися з дітьми про те, про що вони мріють. Про що вони мріють?

– Вони мріють про мир. Вони не говорять про книги, про ігри. Про те, про що говорять діти в Києві. Вони говорять про мир, про те, що хочуть бачити повноцінну сім’ю. Знову ж, кажуть це з посмішкою. Для них це бажання – норма, і воно вже не викликає сліз.

– У мене викликає. А ви спілкувалися зі старшими дітьми , з підлітками, які, може, дивляться на світ трохи по-іншому?

– Ні, у мене не було такої можливості. Я їх привітала, розповіла про наш конкурс. Ми запустили прекрасний конкурс: «Моя основна космічна мрія». Саме для дітей від 7 до 16 років. Дитина може зняти відео-ролик про свою мрію, абсолютно будь-який, і опублікувати на сторінці партії «Основа». Топ-ролик, який набере найбільшу кількість лайків, перемагає. Перше місце – поїздка в Америку, в NASA. Друге і третє місце – відеокамера і телефон.

Ми говорили про це. Я сказала, що мрії мають здійснюватися. Відповідно, якщо вони поділяться своєю мрією, ми постараємося допомогти у її здійсненні.

– Які ви бачите шляхи вирішення ситуації на Донбасі? Вона в певному сенсі заморожена. Говорять про миротворців ООН, розробляють закони про реінтеграцію Донбасу. Чи є у вас рецепт вирішення проблеми?

– Так, у нас є рецепт. Про нього ми вже неодноразово заявляли. Наша пропозиція, наша ініціатива називається «Віденський формат». Поясню чому. Одним із пунктів було введення миротворчого контингенту ООН. Іще в лютому, коли були бої за Авдіївку, Тарута Сергій Олексійович уже заявляв про те, що необхідно ввести миротворчий контингент. Йому сказали, що це неможливо, Росія не погодиться, та й Україна, в принципі, це теж не підтримувала. Тепер ми чуємо, що не лише наш президент, а й Росія вважає, що необхідно ввести миротворців.

– Українська сторона, президент вже два роки говорив про миротворців. Але в України та Росії пропозиції абсолютно різні.

– Росія говорить про те, що необхідно захистити лише ОБСЄ, а ми говоримо про те, що необхідно захистити мирних громадян. Не лише з українського боку, а й за лінією розмежування. Це абсолютно різні речі. В Америці підтримали таку ініціативу. Також Петро Олексійович, як ми знаємо, спілкувався з новопризначеним секретарем ОБСЄ про те, що необхідно ввести такий контингент, які позиції тощо.

Насправді це не приймали раніше. «Віденський формат» передбачає не лише миротворчий контингент. Він передбачає тимчасову міжнародну адміністрацію, на перехідний період. Це орган, який тимчасово міг би взяти контроль над територією. Він незалежний, відповідно, міг би бути розпорядником коштів, які спрямовували б на відбудову Донбасу. Після введення тимчасової адміністрації, необхідно відновити соціальні виплати, пенсії, щоб повернути довіру. Бо після моєї поїздки я переконалася, що довіри до Києва, до влади немає абсолютно. І я розумію цих людей. Вони відчувають і заявляють, що нікому не потрібні: «Ви говорите про мир? А ми не знаємо, чи хочемо ми такого миру. Від нас відмовляються». І це заява батьків тих дітей, з якими я спілкувалася.

– Тобто це українська територія, «сіра зона»?

– Прикордонна, скажімо так. Насправді ж люди втратили віру. Цю ситуацію необхідно вирішити.

Також 11-ий пункт Мінських угод говорить про те, що ще в 2015 р. необхідно було ухвалити нову Конституцію. Суперечки, чомусь, тривають про проведення виборів або про контроль над кордоном. Мінські угоди говорять про Конституцію, яку досі не ухвалили. Міжнародна адміністрація могла б узяти відповідальність за вибір тих людей, які могли б бути представниками від обговорюваних територій у конституційному конвенті.

Ми досі не домоглися головного – миру в Україні. І перший пункт Мінських угод говорить про те, що необхідно припинити вогонь. До того ж дата була фіксована – 15 лютого 2015 року. Це не виконують, щодня гинуть люди.

Із приводу сторін. Ми не пропонуємо відмовитися від Мінських угод. Треба взяти документ і сісти за стіл переговорів. Україна, як постраждала сторона, Росія, як ініціатор, агресор, а також представники Євросоюзу та ОБСЄ. Важливим гравцем, якого ми хотіли б бачити у «Віденському форматі», є США.

Чому? Ні для кого не секрет, що конфлікт на Донбасі – це не конфлікт між Росією та Україною, навіть не агресія Росії проти України. Це частина геополітичного конфлікту між Росією і західним світом. Відповідно, США можуть виступити стороною і гарантом того, що ми, зрештою, можемо домогтися спільними зусиллями миру. Якщо ми посадимо за стіл переговорів усі перераховані мною сторони, розглянемо Мінські угоди, ухвалимо правильні дати, тоді ми зможемо досягти миру. Це наша альтернатива.

Чому «віденський формат»? Це не просто назва. Відень – це нейтральна столиця. Якщо взяти Мінськ, як територію ОДКБ (Організації Договору про колективну безпеку між країнами СНД від 1992 р., – ред.), або Нормандію, як територію НАТО, то Відень – місто нейтральне. Також у Відні є штаб-квартира ОБСЄ, з наступного року Австрія очолюватиме Євросоюз. Ця територія нам здається найбільш оптимальною та адекватною для проведення подібних переговорів.

– Наскільки я розумію, ви пропонуєте «віденський формат» як альтернативу «мінському формату» і «нормандскому формату». Але щодо США. 29 серпня спецпредставник Держдепартаменту США щодо України Курт Волкер заявив, що Сполучені Штати не мають наміру ставати частиною або очолювати «нормандський формат». Як ви збираєтеся залучати США до «віденського формату», якщо вони і в «нормандському» не планують брати участь?

– Із приводу «нормандського формату». Минулого року Петро Олексійович вийшов і сказав: ми домовилися, війна закінчиться в листопаді. Тільки в листопаді не цього, а минулого року. Ми бачимо, що нічого не закінчилося.

Чому США захочуть бути стороною? Бо війна набридла всім: Україні, Європі та США. Сполучені Штати постійно накладають санкції. Ті фінансові втрати, яких зазнають Європа та США, вже вдвічі перевищили втрати Росії.

США нам допомагають, але ця допомога не може бути постійною. Щоб врегулювати ситуацію в світі, я думаю, що вони захочуть увійти в переговорний процес.

– Зараз розробляють так званий закон про реінтеграцію Донбасу. 28 серпня представник президента у ВР Ірина Луценко заявила, що він готовий на 99,9%. Журналісти отримали певні напрацювання, але ми не знаємо точно, чи це той закон, який подаватимуть до ВР.

– Не лише ви не знаєте. Депутати теж не знають, що дуже цікаво.

– 4 вересня спікер парламенту сказав, що документ іще не надходив до Верховної Ради. Що можна відзначити, якщо те, що журналісти опублікували, і є тим самим законом: у ньому написано, що Росія окупувала частину території Донбасу. І це перша спроба закріпити на законодавчому рівні факт агресії Кремля. Як ви думаєте, чи вийде, чи проголосують депутати і чи є це зараз найнеобхіднішим?

– Звичайно, це необхідно. Ми три роки проводимо Антитерористичну операцію. Ми не можемо дати статус нашим військовополоненим і офіційно діяти за Будапештським меморандумом. У нас немає війни. У нас АТО, але ні «ДНР», ні «ЛНР» офіційно не визнали терористами.

Якщо ми визнаємо і закріпимо, що в нашій країні триває війна, саме агресія Росії, це зможе дати хоч якийсь поштовх. Але, наголошу, ми поки не бачили законопроект. Це чутки. Добре, що журналісти можуть дістати хоч якусь інформацію.