За так званий закон про реінтеграцію Донбасу було непросте голосування. Вибір був між розумним і красивим, між правовою визначеністю та політичною доцільністю. У правовій площині закон далеко не ідеальний, порушує низку приписів Конституції.

Закон розширює права президента. Стаття 106 Конституції, де визначено перелік його діяльності, розширенню не підлягає. Цей закон запроваджує елементи правового режиму воєнного стану у визначених районах Донецької та Луганської областей. Нібито й треба було мати додаткові повноваження верховного головнокомандувача, але це мають бути винятково конституційні повноваження.

Віце-спікер парламенту Оксана Сироїд у кулуарах сказала, що це узурпація влади президентом. Але там не узурпація, а повноваження, які не передбачені у Конституції. На тій території, можливо, ці повноваження створюють авторитарну систему управління через президента, але це не означає, що ці повноваження діятимуть на всій іншій території України. Однак це може стати предметом оскарження положень цього закону в Конституційному суді. Найімовірніше, такий позов буде обов’язково.

Ба більше, там є моменти, які обмежують права і свободи громадян, хоча деякі й вдалося зняти, особливо щодо ведення контррозвідувальної діяльності СБУ не лише у Донецькій та Луганській областях. Служба зовнішньої розвідки взагалі не має права діяти на території України, а тут їй дається така можливість. Це дуже небезпечні речі.

До того ж є декларація щодо визнання Росії агресором, посилання на певні міжнародно-нормативні акти. Але водночас є і дуже сумнівні порядки перетину лінії розмежування, правила порядку переміщення товарів та послуг. Тут може бути корупція, військові не мають брати у цьому участь, це має визначати цивільна адміністрація. Вони можуть лише контролювати цей порядок.

Є ставка військового головнокомандування, вона може створювати будь-які органи управління, але відповідальність буде на президенті, який є головнокомандувачем. А зараз президент делегує комусь свої повноваження – право введення бойових дій у цих районах.

Можна було розкритикувати цей закон і не голосувати за нього, але є ще й політична складова. Ніхто потім не питатиме плюси та мінуси цього закону, зате будуть показувати пальцем і говорити: «Він не голосував за визнання Росії агресором». У публічному дискурсі популісти використовують дуже прості формули. Це і є проста формула: голосував чи не голосував за визнання Росії агресором. Це на багатьох тиснуло. «Самопоміч», «Батьківщина» проголосували, хоча й дуже критикували та не всі їхні поправки пройшли. Позафракційні депутати радились. Ми дійшли висновку, що позитиву від голосування буде більше, ніж негативу, якщо ми не проголосуємо. Негатив для країни теж можна гасити. Негатив від приписів цього закону залежатиме від способу імплементації. Якщо буде нормальний контроль, ми зможемо нормально відслідкувати імплементацію та управляти. А от політичний негатив виправити дуже важко, бо він персональний. Політично проголосувати «за» було доцільно, однак у правовій площині треба слідкувати за імплементацією та виправляти недоліки.

Тарас Чорновіл про виборчі перегони та міфи закону про Донбас

Чи допоможе цей закон висувати позови проти Росії та отримувати від неї компенсацію за агресію?  Він передбачає, що такі позови звільняються від мита для фізичних та юридичних осіб. Це для нас, а не в міжнародних судах. Є Резолюція Ради безпеки ООН, яка визнає агресію агресією, анексію анексією, тому навряд чи цей закон дуже серйозно вплине на міжнародну характеристику цього конфлікту. Як на мене, це перебільшення.

У преамбулі Крим і Севастополь згадуються у декількох місцях, а в тілі закону Крим виключили. При голосуванні за поправки я не побачив, щоб ці згадки виключали. Я подавав поправку про зміну назви цього закону на Закон «Про заходи щодо деокупації тимчасово окупованих територій», щоб вона відповідала змісту цього документа. Початком окупації поставили 20 лютого, але ми знаємо, що окупація Донецької та Луганської областей відбулася значно пізніше. Наполягав, щоб для кожного району ставити окремо дату окупації. Органи місцевого самоврядування, державної влади видають свої нормативно-правові акти, які діють на цій території. Важливо розуміти, з якого моменту перестають діяти ці нормативно-правові акти України. Під них підв’язані всі правочини, які здійснюються на цій території: народження, смерть, шлюб, угоди між суб’єктами господарювання.