Про декларації громадських організацій
Через декілька років або більше ми маємо дійти, як і весь цивілізований світ, до загального декларування. Це відкрито для людей, які мають відповідний доступ. Якби ми жили в цивілізованому суспільстві, то жодних проблем не було б.
НАЗК як один із органів із запобігання корупції, який мав виконувати свою місію – запуск автоматичної перевірки більше ніж мільйона державних службовців, працівників органів місцевого самоврядування, – на жаль, так нічого цього і не зробив.
Ба більше, наразі є ризик, що принцип автоматичної перевірки декларацій не запуститься, будуть створювати різноманітні перепони, щоб цей процес не просто не запустити, а дискредитувати, показати, що ми створили купу антикорупційних органів, які мали запобігати корупції, боротися, але нічого не працює.
Ініціатива втягнути в процес обов’язкового електронного декларування громадських активістів, які представляють громадські організації, що борються з корупцією, – а це питання національної безпеки номер два після Росії – нагадує радше помсту чиновників, народних депутатів України, які через бажання відплатити тим людям, які запровадили електронне декларування, це зробили. Нічого іншого в таких намірах я не вбачаю.
Дуже природно, що з’явилася реакція світових організацій, офіційні заяви представництв Європейського Союзу, США. Сьогодні наші західні партнери чітко розуміють, що змусити декларуватися за тими самими правилами борців із корупцією означає, що частина людей просто підуть, бо не витримають цей тиск. Це зроблено з політичною метою, щоб цих людей переслідувати, відкривати різні провадження, створювати їм проблеми, щоб вони не могли виконувати свою місію. Щоб частину людей відлякати, зробити когось винним.
Я чую фрази: “Дивіться, скільки вони заробляють”. Мені це нагадує пролетарську ненависть. Це свідома, абсолютно продумана інформаційна кампанія з дискредитації цілого руху, який постав після Революції Гідності, та окремих його представників.
Не можу не згадати Віталія Шабуніна, якого політично переслідують із перших кабінетів держави. Це не є припустимим. Тепер цей процес хочуть зробити масовим. Дякую за реакцію наших міжнародних партнерів. Сподіваюся, що цього тижня проголосуємо за пом’якшення умов, відтермінування чи взагалі скасування цього. Є декілька законодавчих ініціатив.
Про НАБУ і відповідальність за корупцію
Мотивація моїх колег по Верховній Раді з інших фракцій, які й запровадили електронне декларування для громадських активістів – начебто депутатам потрібен час, щоб напрацювати якісний законопроект. Ця логіка не витримує жодної критики.
Якщо нам подають той факт, що тепер, крім державних чиновників, представників органів місцевого самоврядування, наглядових рад та інших, декларації мають подавати і громадські активісти, як крок до загального декларування в суспільстві, я завжди запитую, чому б завтра не запровадити декларування для власників компаній, ТОВ, топ-менеджерів, головних бухгалтерів.
Це було б логічніше, ніж запроваджувати обов’язкове електронне декларування для громадських активістів. Я вважаю, що це фарисейство, банальна фізична помста, бо людей фізично змушують заходити в цей процес.
Я переконаний, що це лише перший етап, ми з вами побачимо широкомасштабну кампанію з дискредитації, притягнення до відповідальності окремих відомих людей, які представляють ті чи інші антикорупційні ініціативи. Це цілеспрямована кампанія, яка набиратиме обертів. Це загальний тренд. Перший рік-два після Революції Гідності, подій, які відбулися в нашій державі, було відчуття вікна можливостей, ми створювали антикорупційні органи, започаткували обов’язкове декларування для чиновників.
За всієї критики до НАБУ, ми вперше отримали правоохоронний орган, який є найефективнішим, якщо всі інші скласти докупи. Попри всю критику, ми створили НАЗК, Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру та низку інших органів.
Це революційне законодавство, створене на базі відповідного профільного комітету, який очолював мій колега по партії Єгор Соболєв. Це цілий пласт нового українського законодавства.
А тепер ми фактично вимушені боротися за збереження того, що зробили тоді. Я переконаний, що закон про Вищий антикорупційний суд треба було голосувати того ж дня, коли ми голосували щодо НАБУ та запровадження електронного декларування. Можливо, це мала бути вимога про запровадження безвізового режиму для українців з Європейським Союзом.
Сьогодні ми бачимо наступ на НАБУ, повне торпедування цього процесу. Україна вже ледь не перша за корупцією в світі. Я інколи чую від опонентів, що спочатку треба створити умови, щоб не було корупції. Але в парламенті 300 осіб, умовно 8 із 10 – кандидати в президенти. Це люди, які ніколи не працювали в бізнесі, не можуть нормальною мовою пояснити походження своїх статків. Лотерея, бабуся, теща – це не пояснення. Треба пояснювати публічно громадянам України. Але нехай тепер кандидати у президенти пояснять це Вищому антикорупційному суду. Якби він уже працював, ви половину кандидатів у президенти не побачили б.
