Зрозуміло, що політичний неофіт Володимир Зеленський і уявити не міг, якою потворністю обернеться цілком рутинний процес передачі йому влади після тріумфальної перемоги на виборах.
Але таке нахабне і цинічне свавілля, що коїться весь післявиборчий період Петром Порошенком і його однодумцями у Верховній Раді, складно було уявити навіть довгожителям нашого політичного «13 району».
Що, власне, відбувається і звідки така сміливість, що переходить в нахабство?
Адже депутати демонстративно наполягли на своїй даті інавгурації: не дев’ятнадцятого травня, як запропонував Зеленський, а таки двадцятого. Наче сварлива теща, якій треба залишити за собою останнє слово.
Пам’ятаєте пісню «Нас ранок зустрічає прохолодою»? Сьогодні президента Зеленського з прохолодою зустрічає система. Наша олігархічна система влади натурально відморозилася. І наполегливо вдає, що президентських виборів, на яких «позасистемний кандидат» набрав феноменальні 73%, ніби й не було.
Як в ФБ іронізують, мовляв, не вагітність: якщо не звертати уваги, саме розсмокчеться…
Що таке «позасистемний кандидат» по суті?
Це той, кого діючій системі нема за що зачепити: у нього немає попередніх заходів у владу з неминучими для України неоднозначними рішеннями, якимись зв’язками, кінцями і хвостами. Немає компромату, яким його можна налякати і схилити до якихось кроків. Немає виявлених інтересів, на які можна ловити, як на мормишку.
Його вкрай складно інтегрувати в систему, тому заради самозбереження система його відкидає, і це зараз відбувається з Володимиром Зеленським.
При цьому не можна забувати, що «несистемний кандидат», в свою чергу, не знає, не уявляє, що потрібно робити з системою влади, щоб взяти її під контроль і змусити функціонувати так, як він вважає за потрібне. Або як почати змінювати її на іншу, адекватну ситуацію.
Розумієте, це патова ситуація, в якій система і «позасистемний кандидат» початково ворожі, не здатні ефективно взаємодіяти, але не знають, як один до одного підступитися, щоб з гарантією знищити.
Небезпека ситуації в тому, що коли відторгається якийсь заступник міністра, як відбувалося в 2014 році з наївними ентузіастами, які повелися на порошенківський заклик «йти у владу, щоб її очистити», то це не дестабілізує країну в цілому. Але Президент України – це ціла владна інституція, її неможливо відірвати або саботувати без неминучого скочування країни в управлінський хаос.
Представники олігархату давно б уже почали із Зеленським (не плутати з окремими представниками Зе-команди!) звичні торги, якби знали, що йому потрібно запропонувати і що попросити натомість. Тобто, що попросити щось – ясно, неясно, яким чином ВОЗ обіцянку виконає, навіть якщо раптом пообіцяє.
З попередніми все було очевидно: заводимо мого чоловічка на ось цю хлібну позицію, тіньовий дохід ділимо в такій-то пропорції. Щоб реалізувати домовленості, у президента були партія, фракція, силовики, відносини з зовнішніми партнерами та інший необхідний інструментарій. А у Зеленського – нічого немає, і незрозуміло, коли з’явиться, чи з’явиться взагалі і наскільки буде керовано.
Але і Зеленський не може вести понятійні переговори з представниками системи, тому що не може гарантувати виконання своїх зобов’язань без реальної поступки влади того, з ким домовляється. Але просто віддавати владу, яка дісталася нехай чудово, але все ж тяжко, ВОЗ не хоче.
З цих же самих причин відбувається нинішній медійний бенефіс Ігоря Коломойського – він ізгой, але все ж плоть від плоті олігархічної системи. «Гроші люблять тишу» – це ж про таких, як він, сказано.
Якби Зеленський був дійсно ставлеником ІВК, то олігарх сидів би тихіше снайпера в засідці, мовчки готував би своїх протеже до призначень, а не світив їх на весь насторожено спостерігаючий світ. Але він теж не знає, як підступитися до «несистемного кандидата», ним же багато в чому і спродюсованого, що образливо удвічі.
Ось і намагається, як завжди нестандартно, через ЗМІ, затягнути в оточення Зеленського зрозумілих для нього людей, щоб було з ким домовлятися. Поки не виходить. Довелося залишити базу і самому вирушити до Магомета.
Звісно ж, поки що найближче до розгадки «чорного ящика» під назвою «Президент Зеленський» на сьогодні перебуває Віктор Пінчук. Але він, на відміну від знатного комбінатора Коломойського, навряд чи здатний серйозно допомогти в насущній справі здобуття Зеленським повноцінної влади.
Сподіваюся, Володимир Олександрович вже починає розуміти, що не можна виграти марафонський забіг, залишаючись на трибуні. Навіть стометрівку не можна. Хоча на трибуні, звичайно, комфортніше. Але тоді не слід було заявлятися на забіг.
Відеозвернення не замінюють дій, вони можуть їх тільки супроводжувати. Яскрава фраза не замінює своєчасного політичного рішення.
Так, це – ази. Але «позасистемному кандидату» доводиться починати з азів.
Зокрема, засвоїти головне: владу в Україні нікому ніколи добровільно не віддають. Владу в Україні забирають. Силою, розумом, завзятістю, винахідливістю. Причому, випадки, коли владу можна забрати самостійно – унікальні. Як правило, необхідні партнери.
Але з партнерами, навіть ситуаційними, теж необхідно домовлятися, ось же ж конфузія яка!
А потенційних партнерів у Зеленського не густо. А в Раді – ще менше: Батьківщина, Самопоміч, окремі мажоритарники. Тобто, коли ми чуємо від Юлії Тимошенко про необхідність нової більшості в парламенті, то це означає повний злам чинного формату, розвал фракцій БПП і Нарфронта та інші потрясіння, організувати які вельми непросто. Особливо, з Ютуб-каналу.
Зверніть увагу: Володимира Зеленського не бояться і навіть не особливо побоюються. Ні Президент Порошенко, ні нардепи, ні урядовці. Інакше б самі давно переформатувалися і прийняли позу «Бариня лягли і просють».
У цьому сенсі, призначення на СБУ, МО та в Генштаб, а також зустрічі вже повновладного президента Зеленського з силовиками принципово важливі. Як важлива і показове скасування всіх післявиборчих указів президента Порошенко. Всіх як продукт неадеватності ПОПа! Тільки з рішучого відкидання старого починається «життя по-новому».
У зв’язку з цим співчуваючі ВОЗу висловлюють рекомендацію про створення президентом певного антикризового штабу, куди увійдуть відомі експерти з держуправління, політики і економіки. Воно, звичайно, правильно. Але навряд чи.
Хіба ми коли-небудь чули про створення кризового штабу «95 квартал», коли у них виникали проблеми з зав’язкою сюжету в черговому телесеріалі? Але ж виникали! Але обходилися своїми силами. Ось і з проблемами в зав’язці президентської каденції, вони, як мені здається, теж мають намір впоратися самостійно.
Якщо помилюся, то не засмучусь.
Крім того, складність не в створенні антикризового центру та підтягуванні в нього спеців. Складність в тому, щоб до їхніх рекомендацій прислухатися. До сих пір це робив лише Леонід Кучма, тому що за таким алгоритмом функціонує ракетна галузь. Решта, починаючи з Віктора Ющенка, самі краще за всіх у світі знали, що і як треба робити. Ну, і закінчили відповідно.
До речі, чіпкі співгромадяни і неуважні співвітчизники, вам цікаво, чому поєднання «позасистемний кандидат» я беру в лапки? Та тому, що хочу переконатися, що Володимир Зеленський – дійсно позасистемний.
І перші призначення про це скажуть дуже багато. Якщо не все.
Олександр Кочетков, аналітик і політтехнолог, спеціально для «Політеки»
Нагадаємо, Зеленський екстрено звернувся до українців: «Не забудьте, сьогодні …».
Як повідомляла Politeka, інавгурація Зеленського виявилася не тим, чим здається: «грають роль взаємини в світі».
Також забудьте писала, що Зеленський раптово покинув Україну: де зараз майбутній президент, з’явилося звернення.
