Ситуація навколо ПАРЄ закономірний і справедливий результат української політики. Не нашої делегації, яка зробила все можливе і неможливе, а саме політики на вищому рівні.
В основі політики завжди лежать матеріальні інтереси, пише Хвиля.Вони можуть бути закамуфльовані якоюсь ідеологією, релігією, але в глибині знаходяться саме вони. Україна за 5 років не запропонувала жодного раціонального плану по виходу з ситуації на Донбасі і в Криму. Україна не зробила стрибок в державному розвитку. Наша економіка як і раніше стагнує і в 10 разів менша за російську. Тому Україна не може викупити частку фінансування Росії в ПАРЄ, а це основний мотив чому Європа хоче повернути РФію туди.
Тому гроші, в кінцевому підсумку, перемагають. Це скрижалями має бути написано на кожному українському домогосподарстві, кабміні, парламенті і АП. Якщо країна не генерує свої гроші, а проблеми, то, в кінцевому підсумку, її долю вирішать чужі гроші.
Ти є те, що ти можеш оплатити. Це ж стосується держави. Гроші з’являються не через мелодійність геніальної мови, розвішаних портретів сумних діячів УНР і не наявності сакрального папірця Томоса зі сварливими навколо попами – немає.
Гроші з’являються з здатності людей домовитися між собою, з вміння не тільки слухати, а й чути, з здатності встановити раціональні і реалістичні цілі і рік за роком до них йти, з довіри людей у один одному і, як наслідок, довіри до влади, яка закликає людей жертвувати чимось заради досягнення якогось загального блага. Нарешті, з розуміння загального блага.
Коли всього цього немає, тоді танці з бубнами замінюють реальну економічну та інституційну міць.
Тоді з’являються напівбожевільна Ірина Геращенко або божевільний В’ятрович, тому що для створення оптичного обману завжди потрібні шамани ревно віруючі в свію маячню.
Але шамани ніколи не переможуть атомний реактор з мільйонами вчених. Ось що, образно кажучи, відбулося в ПАРЄ. Адже ми намагалися свої ілюзії про самих себе зробити формою загальноєвропейської політики, але Європа стала Європою саме тому, що занадто добре тримається за свої інтереси і нещадно їх захищала протягом тисячоліть. І якщо ми хочемо бути в такій же позиції, як Європа, то ми повинні і говорити на мові інтересів, і реально діяти виходячи з них.
Зараз лунають крики, що Україна повинна вийти з цієї нікчемною організації, але проблема в тому, що голос України і так слабкий, щоб йти на це. Україна взагалі має звикнути до думки, що істерики без реальної сили за спиною нікого не вражають.
Цей холодний душ мав би навчити нас, що найкраща форма політики захисту національних інтересів – це ставка на самого себе. На свою економіку, армію, флот, науку. Ніхто і ніколи не буде захищати Україну сильніше, ніж власні громадяни котрі розуміють свій мотив у цій державі. Інтерес завжди конкретний. І держава знаходить міць, коли громадянин усвідомлює, що держава йому – мати, а не мачуха. Тоді він буде за нього зубами гризти. Німець, француз, італієць ніколи не будуть гризти землю за Україну. Тому що у них своя земля, за яку вони пролили мільярди тонн крові. І ми втратим ще свої мільярди тонн, якщо не зрозуміємо ці прості, але вічні істини.
Це і є суть нашої ситуації.
Юрій Романенко, Український інститут майбутнього
