Судова реформа перетворилася на спосіб привласнення судової влади за рахунок бюджету: про що мовчить Рахункова палата

Після революції гідності нам усім обіцяли реформи.

І вони нібито почалися. Зараз вже цілком зрозуміло, що цей процес відбувався невиправдано повільно і що, незважаючи на принесені заради кращого майбутнього в жертву людські життя, нескінчену війну на Сході, тривалу політичну та економічну кризу в державі, інші сьогоденні виклики та марні сподівання українського суспільства, довгоочікуваного реформування в повному сенсі цього слова так і не сталося, пише новинний портал “Акценти“.

Цілком провальною, як на думку команди новообраного президента України, стала й судова реформа. Чому так? Відповідь на це питання дають прості аналітичні дослідження чисельних інформаційних повідомлень засобів масової інформації, які свідчать про наступне.

 Створена оточенням колишнього президента України Порошенка П.О., яке наразі називає себе «Європейським вибором»,  законодавчо-нормативна база забезпечення судової реформи за своєю основою є дискримінаційною та  суперечить принципам верховенства права, конституційним гарантіям та міжнародним зобов’язанням, ратифікованих Україною.

Це сталося внаслідок того, що домінуючою (пануючою) ідеєю запровадження судової реформи були особисті  інтереси колишньої влади, яка в основному складалася з осіб ближнього оточення колишнього президента України та їх довірених осіб. Користуючись довірою українського народу, його рішучістю боротися за  своє «світле» майбутнє, колишня влада спромоглась підкорити собі необхідну кількість парламентаріїв для конституційних новацій та спотворити суспільно-політичний лад нашої держави до форми феодалізму.

Ось признаки, які об’єднують нас із середньовічними монархіями,  і відокремлюють від сучасних демократичних республік: відсутність верховенства права; привілеї, привілейовані стани і статуси; особливість сенсу життя і етика нових феодалів, яка полягає в тому, що феодал не робить нічого продуктивного, він нічого не створює, не займається інноваціями, а просто використовує свій статус і є кошмаром для селян та городян (цю тему детально розкрито на сайті: https://www.capital.ua/ru/publication/123194-novaya-ukraina-novyy-feodalizm. від 16,01.2019, Новая Украина – новый феодализм …).

Підтвердженням домінуючого положення президента України та його оточення в Верховній Раді України є факти внесення за їхньою ініціативою невизнаних мировим суспільством інноваційних змін до законів України «Про прокуратуру» та «Про судоустрій і статус суддів» з метою призначити на посади Генерального прокурора України та суддів Верховного Суду України своїх людей, які, всупереч раніше існуючих законодавчих обмежень, взагалі не працювали в судових або правоохоронних органах та, навіть, деякі з них не мали юридичної освіти. Як, наприклад, Генеральний прокурор України.

За таких умов, запровадження судової реформи фактично звелося до зміцнення та захисту діючої на той час влади від будь-яких зовнішніх посягань  шляхом розміщення «своїх людей» на ключових постах судової гілки, насамперед, у Верховному суді, ВККС, Вищої Ради правосуддя, а також в правоохоронних та контролюючих органах з метою усунення перешкод з боку останніх під час реалізації своїх цілей. Це стосується, насамперед, Генеральної прокуратури України, Національного антикорупційного бюро України та вищого органу зовнішнього фінансового контролю – Рахункової палати.

Підтвердженням такого висновку є чисельні звернення до правоохоронних органів, в яких повідомляється про обставини, які вказують на наявність ознак кримінальних правопорушень в діях групи осіб у складі, зокрема, Порошенко П.О., заступника голови Адміністрації президента України Філатова О.В. (колишній особистий адвокат, основних ідеолог, куратор і реалізатор судової реформи), членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі – ВККС) та Вищої Ради юстиції (далі – ВРП), суддів Верховного Суду.

Незважаючи на реалістичність і умотивованість цих звернень, відкриття низькі відповідних кримінальних проваджень, до цього часу ніхто не покараний за узурпацію влади, втручання в роботу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі – ВККС) щодо підбору судових кадрів, привласнення владних повноважень, незаконне звільнення суддів з посад тощо, що може негативно вплинути на імідж нового президента України та його починання.

Водночас, ці та інші факти підтверджують «феодальний»  принцип побудови судової системи, суть якого полягала у створенні судової системи та наповнення її кадровим складом ( насамперед це стосуються членів ВККС, Вищої Ради правосуддя, керівництва та суддів Верховного Суду), повністю залежного від колишньої влади.

Відповідно до змісту вищезазначених звернень, за якими відкриті кримінальні провадження, за безпосередньою участю та під керівництвом колишньої влади створено організовану, підконтрольну та залежну  групу посадовців, так би мовити однодумців і однопартійців, з числа членів ВККС, Вищої Ради правосуддя, керівництва та суддів Верховного Суду.

Це організоване  угрупування, усвідомлюючи протиправність власних дій та неминучість відповідальності за їх вчинення, об’єднала свої зусилля та можливості щодо збереження статусів своїх членів, особистих привілеїв та величезних за обсягом заробітних плат (від 200 тис. гривень.) та використання адміністративного ресурсу для власного збагачення.

В цьому контексті доречно пригадати тезу  Карла Маркса: «Забезпечте капіталу 10% прибутку, і капітал згоден на всяке застосування, при 20% він стає жвавим, при 50% позитивно готовий зламати собі голову, при 100% він нехтує всіма людськими законами, при 300% немає такого злочину, на який він не ризикнув би піти, хоча б під страхом шибениці».

Незважаючи на суб’єктивні і об’єктивні чинники непоспішності та нерішучості дій правоохоронних органів щодо доведення відкритих кримінальних проваджень до логічного результату (є надія, що після вибору нових народних депутатів України, їх дії активізуються), сам факт відкриття цих проваджень є «сонячним промінням в темному феодальному царстві».

Сподіваємося, що нарешті в нашій країни розпочато боротьбу з правовим нігілізмом, роботу по запровадженню  принципів верховенства права та обов’язковості покарання за вчинення злочинів незалежно від займаної посади та особистих майнових статків.

А тому, саме зараз появилась реальна можливість очистити кадровий штат судової влади від випадкових, непрофесійних  та недоброчесних суддів, членів ВККС та ВРП, поновити в правах з безумовним дотриманням всіх законодавчих вимог значну частину з тих 194 суддів, яка безумовно була невгодна деяким високопосадовцям з оточення попередньої владі  та за приписами ВККС була визнана такою, що не відповідає займаній посаді.

Ці судді, які  доброчесно та сумлінно виконували свої обов’язки,не отримали судового захисту від політизованого та заангажованого Верховного Суду, а також не були спроможні протистояти протекційному штату судового корпусу ВККС та Вищої ради правосуддя, впровадженого старою владою.

В контексті наведеного слід відмітити пасивну позицію вищого органу зовнішнього фінансового контролю в особі Рахункової палати у виявленні системних недоліків та негативів дисциплінарного, адміністративного або кримінального характеру в механізмі реалізації та адміністрування  судової реформи.

 Так, за весь час проведення судової реформи Рахункова палата взагалі залишила поза увагою питання аналізу законодавчої бази запровадження судової реформи, ефективності і законності використання бюджетних коштів на її реалізацію.

Водночас, наведені підсумки цієї так званої судової реформи є невтішними та загрозливими, як для суспільства в цілому, так і державного бюджету. Обґрунтуванням останнього висновку є, для прикладу, факт існування та утримання  до цього часу, тобто вже третій рік,  за рахунок державного бюджету ліквідованих на папері старою владою Верховного Суду України, трьох вищих спеціалізованих судів, їх  суддів та апарату у невизначеній кількості. 

Тобто, за рахунок держбюджету оплачуються величезні багатомільйонні видатки на утримання приміщень, які займають судді та апарат зазначених судів, комунальні послуги  та заробітну плату фактичної штатної чисельності судів, яка взагалі не виконує по незалежним від них причин своїх функціональних призначень.

Зазначені факти дають підстави сумніватися в законності ліквідації цих судів та створення нового Верхового Суду, в назві якого відсутнє навіть назва країни, до якої він належить. Ці сумніві підтверджуються конституційним зверненням Верховного Суду України, ліквідованого старою владою, з цього приводу до Конституційного Суду України, які вже третій рік залишається без розгляду.

Однак, зазначені факти Рахунковою палатою взагалі не досліджувалися в процесі проведених нею тематичних аудитів і, як наслідок, питання щодо ефективності та законності зазначених витрат держбюджету залишаються нез’ясованими.

Залишилося поза увагою Рахункової палати юридичне регулювання (пункт 23 Прикінцевих положень до Закону України «Про судоустрій і статус суддів») старою владою суддівської винагороди суддям, обраних на посаду безстроково до липня 2016 року, відповідно до якого, ці судді до проходження кваліфікаційного оцінювання отримують суддівську винагороду в розмірі, визначеному цим законом в старій редакції.

За таких умов, суддів було штучно розділено на 2 категорії, а саме «лояльних» для старої влади (пройшли оцінювання) та «підозрілих» (які не пройшли оцінювання). Третя категорія суддів, які були визнані ВККС такими, що не відповідають займаній посаді, взагалі не бралася до уваги, оскільки відповідно до прикінцевих положень Конституції України вони підлягали звільненню.

При цьому, «лояльність» суддів старій владі, або в юридичному терміні відповідність їх професійній компетентності та доброчесності,  визначалась членами ВККС, як зазначив Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у своєму рішенні від 02.07.2018 року стосовно судді Корчевного Г.В., колегіально за внутрішнім їх переконанням. Таке рішення ВККС, відповідно до зазначеного рішення  КАС у складі Верховного Суду, є виключною компетенцією ВККС і суд не вправі підміняти собою цей орган.

 Тоді виникають питання, а куди подівалися конституційні гарантії:

– верховенства права, відповідно до яких: «Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується»,  ст. 8 Конституції України;

– незалежності суддів, оскільки звуження змісту та обсягу гарантій незалежності суддів створює загрози для незалежності як суддів, так і судової влади в цілому, а також передумови для впливу на суддів (дивитесь рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 № 11-р/2018 по справі                      № 1-7/201.

Таки новели старої влади призвели до незаконного зменшення суддівської винагороди суддям, які були обрані безстроково та ще не встигли пройти оцінювання, у порівнянні з новопризначеними суддями майже в два рази, а також створили ризики розбалансування бюджету внаслідок непередбачених, але реалістичних, багатомільйонних видатків на покриття за рішенням судів збитків, які були заподіянні зазначеній категорії суддів незаконними діями органів державної влади.

Зазначені факти Рахунковою палатою  взагалі не досліджувалися в процесі проведених нею тематичних аудитів і, як наслідок, питання щодо ефективності та законності таких законодавчих новел та розрахунків вартості додаткових навантажень на бюджет у випадку виникнення ризиків  примусового сплачення зазначеної «неврахованої заборгованості бюджету», залишаються також нез’ясованими.

Не винятком став і останній аудит Рахункової палати, проведений в цьому році в ВККС, результатами якого став нічим непримітний звіт з нейтральними висновками, які за своєю суттю мають більш позитивний, чим негативний  тренд для ВККС. Цей звіт взагалі не дає оцінки законодавчо-нормативному забезпеченню діяльності ВККС, ефективності її заходів щодо реформування судової влади та не розкриває навіть задекларованої мети здійснення цього аудиту.

Водночас, засоби масової інформації на кожному куту «кричать» про: 

– незаконність правової бази діяльності ВККС, внаслідок якої держава понесла та несе багатомільйонні збитки на оплату праці суддів, які не виконують своїх прямих обов’язків, у зв’язку з відволіканням на проходження кваліфікаційного оцінювання, їх проїзду до м. Києва, проживання в м. Києві та добові;

– захоплення державної влади організованою групою в складі заступника Голови Адміністрації президента України Філатова О.В.; фізичних осіб: Козьякова С.Ю., Щотки С.О., Весельської Т.Ф., Заріцької А.О., Макарчук М.А., Мішина М.І., Тітова Ю.Г., Устименко В.Є.; голови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Смоковича М.І., що спричинило тяжкі наслідки у вигляді багатомільйонних бюджетних видатків на оплату їх праці (більш детально про це в заяві  Колесниченка В.М. до територіального управління ДБР про обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального злочину передбачених ч.З ст.109, ч.2 ст.344, ст.353 та ст.364 К К України Козьяковим С. Ю., Щоткою С. О., Весельською Т. Ф., Смоковичем М. І. та іншими особами);

–  ймовірність поновлення Європейським судом з прав людини порушених прав значної кількості суддів з числа 194, визнаних ВККС такими, що не відповідають займаній посаді, і, як наслідок, існування ризиків багатомільйонних витрат бюджету на відшкодування їм шкоди, розмір якої так і не спромоглась порахувати Рахункова палата.

Однак, у звіті Рахункової палати про це ні слова, а тому ніхто в державі і не знає про руйнівні наслідки цієї реформи для судової системи та державі в цілому, ціна, яку ми вже заплатили та будемо платити за втілення особистих інтересів невеличкої, але добре організованої та фінансово спроможної групи осіб, які під гаслами європейського вибору продовжують «годувати» нас байками про свою патріотичність та безальтернативність нашого існування без їх «батьківської опіки».

Відповідь на питання, чому таке кволе реагування Рахункової палати на викладені факти дуже проста – це своєчасна розстановка командою Порошенка П.О. своїх людей в органах державної влади, які здійснюють правоохоронні та контрольні функції.

В даному випадку відповідальним за цю ділянку роботи Рахункової палати є член Рахункової палати  пан Яременко О.С., який навіть не приховує, що своєю посадою зобов’язаний особам, наближеним до Порошенка П.О., зокрема, народним  депутатам та по сумісництву родичам – Матвієнку і Березенку.

Непрямим доказом цього факту є інформаційні повідомлення Інтернет видань, які свідчать, що у 2018 році, на час переобрання Яременко О.С. членом  Рахункової палати, його репутація була, м’яко кажучи, сумнівною. Більш того, його прямо обвинувачували у скоєнні корупційних дій.

 Зокрема, відповідно до Інтернет видань, НАБУ у 2017 році здійснювала перевірку фактів особистого втручання Яременко О.С.  у період 2010 – 2011 років, під час виконання ним повноважень Голови Рахункової палати, у діяльність підконтрольних йому аудиторів, внаслідок чого фактично було не допущено до розгляду колегією Рахункової палати у грудні 2011 року Звіт про результати аудиту ефективності використання Національним університетом державної податкової служби матеріально-технічної бази  та бюджетних коштів на її зміцнення.

Також, взагалі не були реалізовані матеріали Звіту про результати аудиту ефективності використання Національним університетом державної податкової служби матеріально-технічної бази  та бюджетних коштів на її зміцнення, який було затверджено постановою Колегії Рахункової палати від 19.01.2010 року № 1-6.

Як наслідок, громадськість та органи державної влади офіційно не проінформовані, ймовірно з метою приховування факту скоєння злочину, про результати цих аудитів, неефективність використаних матеріальних ресурсів Рахункової палати на їх здійснення, залишилися невідшкодованими збитки державі, нанесені незаконними діями посадових осіб Державного управління справами Адміністрації президента України, Національного університету державної податкової служби та Рахункової палати.

Нажаль,  НАБУ за вказаними фактами не вжито взагалі ніяких заходів реагування,  не дивлячись на те, що зазначені матеріали висвітлювали численні фінансові порушення і зловживання, які причинили бюджету багатомільйонні збитки. У цьому контексті чомусь згадується  аналогічне реагування НАБУ на факти розкрадання особами з команди колишнього президента України державних коштів в оборонному секторі держави, про що неодноразово повідомляли ЗМІ.

Підводячи підсумок вищевикладеному, постає цілком логічне питання -чи спроможна нова влада, яка сьогодні формується під натиском жорсткого протистояння її попередників, захистити доброчесних та сумлінних суддів, які потерпають від свавілля злочинного угрупування високопосадовців, які віддано служили не державі та її народу, а окремим та усім відомим «феодалам»?  Та чи понесуть ці чиновники разом з їх господарями за свої злочинні дії кару, як то передбачає закон?

Зазначена інформація оприлюднена для громадськості в порядку інформування та для правоохоронних органів, як офіційне повідомлення про обставини, що вказують на наявність  ознак кримінальних правопорушень в діях посадових осіб держави.