Тільки оцініть: «політичними ніхто» називають депутатів від Володимира Зеленського, а обуренням піняться прихильники Петра Порошенка. Як?! До речі, той же ПОП в період президентства називав деяких депутатів БПП так, що, напевно, це як раз і підштовхнуло Ольгу Богомолець до розробки її антиматюгального законопроекту.
Але чому наше суспільство спокійно сприйняло появу у Верховній Раді мегафракції з монобільшістю, але раптом різко забило на сполох через звичайний корпоративний захід «Слуг народу» на Прикарпатті?
А тому що це навчання рикошетом б’є по сакральному авторитету всієї влади. І оскільки прихильники ПОПу в більшості своїй патерналісти різного ступеня неадекватності, то їх і зачепило в першу чергу.
Адже ми ще з радянських часів звикли, що влада – це незалежно від статі вгодовані персони з трьома підборіддями і п’ятьма загривками, що випромінюють всезнання, всевміння і вседозволеність. За наочним прикладом далеко ходити не треба. Згадайте, хто у нас недавно був кращим на планеті військовим стратегом, кращим економістом, дипломатом, релігієзнавцем, мовознавцем, не кажучи вже про абсолютно видатні таланти по перерізанню стрічок?
А тут без п’яти хвилин народні депутати – найяскравіші, між іншим, представники правлячого класу, і відкрито зізнаються, що їм необхідно навчитися азам парламентської роботи. Скандал! Неподобство і дифамація!
До слова сказати, Микита Потураєв, радник президента з економічної політики, виразно пояснив обранцям від «Слуги народу», що поки вони – політичні нулі, зовсім не мав наміру когось образити. Його навмисно різка заява моментально виявила тих членів мегафракції, чиї амбіції і зарозумілість переходять межі здорового глузду. І вже краще цей нарив розкрити під час фракційного навчання, ніж він раптом прорветься під час голосування в Раді.
Але навіть якщо врахувати природне зменшення депутатів «Слуги народу», мажоритарників, перш за все, в якісь створювані олігархатом парламентські групи, все одно Володимир Зеленський абсолютно демократичним чином зосереджує у себе майже абсолютну владу в Україні. При цьому президент декларує небажання висуватися на другий термін, і в цьому випадку він отримує можливість діяти, не заграючи ні з елітними групами, ні з виборцями. Так це просто ігровий режим «бог»!
Така небувала концентрація влади і можливостей можуть бути виправданими лише в тому випадку, якщо Зе-команді на чолі з президентом вдасться забезпечити проривний успіх. Такий, щоб в Україні його не могли оскаржити навіть недруги Зеленського, а навколишній світ ахнув і перестав розглядати Україну як хронічну проблему, а почав бачити в нас спільну перспективу.
Міркування щодо продажу землі і зростання ВВП в 3%, які ми чуємо від потенційних прем’єрів від Зеленського, ніяк на цивілізаційний прорив не тягнуть. Тут необхідна комплексна стратегія, що передбачає зміну системи влади, зміну всієї тарифної та фіскальної політики, стрибкоподібне зростання зовнішніх інвестицій, зміну взаємин влади і суспільства з перспективним переходом до співволодіння і співуправління. Плюс розробка комплексу оборонних заходів, включаючи створення ексклюзивного зброї відплати, щоб всі ці наші потенційні досягнення захистити від тієї ж недоімперіі.
Без всього цього – ніяк. Але де громадська дискусія на цю тему? Чи не про те, хто на чиєму горбі в Раду в’їхав, а заради чого ?!
А зараз від високої політики хочу зробити пару кроків в реальне життя. І розповісти про те, що відбувається в сфері авторських прав, так як тема ця воістину знакова.
А відбуваються у нас саботаж, свавілля чиновників і махінації. Все як завжди.
У міністерстві економічного розвитку і торгівлі почала працювати комісія, яка акредитує організації громадського управління на право збирати і виплачувати роялті в різних сферах. Уже два цикли засідань відбулися.
І це є чистий саботаж, тому що президент Зеленський через свого представника в Кабміні Андрія Геруса недвозначно закликав урядовців не ухвалювати рішення, які їх змінникам все одно доведеться переглядати. Але ж рішення акредитаційної комісії однозначно підпадають під зазначену категорію.
Але МЕРТовські чиновники вирішили все ж покерувати наостанок.
У числі інших в конкурсі брала участь «АРМА-Україна» – організація, що працює з кабельними мережами і співпрацює з AGICOA – асоціацією міжнародного управління аудіовізуальними творами.
І представники АРМА виявили прихований конфлікт інтересів у двох членів комісії – Гната Бережного та Богдана Гловацького, які через фірму «Комп М’юзік (засновник – специфічно відомий Олег Долинський) пов’язані з однією з організацій, що беруть участь в конкурсі. А закон це прямо забороняє. АРМА зробила ряд протестних заяв і звернень, подала в суд – словом, зайняла принципову позицію.
В кінцевому підсумку, з першого заходу ніякого рішення прийнято не було. І ось тут починається те примітне, заради чого і піднята тема.
До наступного засідання комісії АРМА взяла та й об’єдналася в такий собі «Альянс» з тією організацією, яку лобіювали Бережний і Гловацький. Причому, зробила це гранично халтурно, досить сказати, що документ про передачу прав в управління по обидва боки підписав один і той же чоловік. Ну, сам собі дав і сам у себе прийняв, зручно адже …
Але навіть не це головне. Я питав представників АРМА: «Де ж ваші принципи? Адже від того, що ви кострубато об’єдналися з недавніми ворогами, конфлікт у двох членів комісії нікуди не зник! Або це вже не важливо, тому що тепер він працює на вас? ».
Більш того, АРМА запропонувала, а МЕРТ затвердив членом комісії представника AGICOA. І він, зрозуміло, не знаючи вимог українського законодавства, прямо підтримував споріднений йому новостворений «Альянс». Що є вже прямим до непристойності конфліктом інтересів, і одного цього факту досить, щоб скасувати підсумки конкурсу.
Чим люди думають …
Все описане перебільшено зображує те, що відбувається в нас в країні. Олігархи, що залишаються за лаштунками, впевнені, що все можна «вирішити» – проплатити або ще якось домовитися. Плюючи на закон, вони заводять своїх людей у владу, щоб ті відстоювали їх інтереси, як в цій акредитаційної комісії. Громадські активісти шумлять і обурюються, типу АРМИ, але лише до тих пір, поки не замаячать особисті шкурні інтереси. А права українців, в даному випадку, авторів, залишаються за бортом процесу збагачення дорвалися до влади.
Тому так і живемо.
І якщо президент Зеленський разом зі своєю командою будь-яким чином зможе поламати цей підлий порядок речей, то він заслужить пам’ятник за життя. Але якщо не зможе, то його змиє брудною хвилею народного розчарування.
І вважайте мене хоч зелефаном, хоч зелефобом, хоч обома разом.
P.S. Так, я чув слух, що Андрій Богдан подав у відставку з поста глави Офісу президента. Але подібні заяви – невід’ємна частина його роботи.
Йому регулярно доводиться звертати увагу президента на неприємні моменти, на проблеми, які треба вирішувати, навіть якщо і не хочеться. Часом подібні розмови переходять на підвищений тон і доходить до грюкання дверима. Але в здоровому колективі, зарядженому на досягнення мети, всі швидко остигають, роблять крок назад, і спільна робота триває.
Подивимося, як складеться в даному випадку. Особисто я сумніваюся, що звільнення Богдана відбудеться.
Олександр Кочетков, аналітик і політтехнолог, спеціально для «Політека»
