Корупційна піраміда пенітенціарної служби замикається на одній людині

– В 2014-му році ви очолювали Державну пенітенціарну службу України. Чому пішли?

– Мене призначили в березні 2014-го. На той час мав стаж роботи у цій службі 18 років – пройшов шлях від молодшого сержанта до голови інституції. В липні того ж року влада почала розуміти, що стаю не дуже зручним для неї. Звільнили під надуманим приводом – втеча з-під варти в лікарні банкіра Шепілєва.

Оскаржив рішення про звільнення в суді. Виграв справу. Уже півтора роки судове рішення набуло законної сили, але його не виконують. До служби не допускають.

– Чому?

– Бо не давав можливості «пиляти» бюджет. Співробітники, яких мені нав’язали, – колишні працівники міліції, Генпрокуратури – були не зовсім зацікавлені в такому керівникові. Крім того, публічно говорив, як бачу реформування служби, які там є порушення. Це теж не влаштовувало, адже я заступив сонце, яка над Мін’юстом запалало (з лютого 2014-го року і до нині міністр юстиції України Павло Петренко – ред.).

– Не порозумілись з Петренком?

– Із середини знаю систему, але не уявляв як відбуватиметься співпраця з Мін’юстом, яке координує роботу Пенітенціарної служби. Минуло 2,5 роки з часу мого звільнення, а там досі – цілковитий хаос. Свого часу поклав на стіл міністра документи з напрацьованими законодавчими змінами. Мабуть, досі там лежать, а може, уже давно в смітнику.

– Що варто змінити в Пенітенціарній службі?

– Передовсім – забезпечити рівні права для всіх. Адже у засудженого їх  чимало, а в персоналу за останні 5-6 років ці права поступово відбирали.

Окрім того, деякі функції варто забрати з відомства служби. На сьогодні характеристику засудженого і подання щодо його дострокового звільнення приймає керівник колонії. Система повністю закрита. Інколи цей керівник зацікавлений, аби засудженого якомога довше утримували в колонії. Може бути хорошим спеціалістом – фарбує машини чи зварює запчастини. Іншого такого немає, а треба, щоб хтось на виробництві працював. Тому й тримають.

Іще один фактор – корупція. Начальник зацікавлений, щоб йому заплатили за дострокове звільнення.  Заплатив – виходиш. Ні – засудженому вигадують якісь порушення. Виходить, що все крутиться навколо однієї людини .

Чому не віддати питання дострокового звільнення на розпорядження опікунських рад? Є різні варіанти їхього створення. Мають бути незалежними і складатись із різних представників – депутатів облради, професійних психологів, духовенства, громадських діячів.

Іще одне питання – медична допомога. Сьогодні медики підпорядковані ДПтС.  Це відомча медицина. Її треба виводити з-під цієї юрисдикції. Ніде у світі такого практично немає. Всюди – загальна медицина. Людина сама обирає, де їй лікуватись. І правила мають бути одні для всіх.

Те ж саме з харчуванням. Засуджені готують самі для себе. Професійних поварів серед них – одиниці. Якість харчування, відповідно, низька. Тому поширені крадіжки продуктів.

– Скільки загалом йшло на «відкати» всередині ДПтС?

– За моїми підрахунками, ті гроші, які йшли на продукти харчування та інші потреби служби, «пиляли» дуже сильно. Навряд чи сьогодні щось змінилось. Весною цього року провели тендер на закупівлю риби путасу для харчування. Вартість кілограма цієї риби у не найдешевшому супермаркеті – 28 гривень. За портовими цінами – 22 гривні. Пенітенціарна служба закупила оптом більше 100 тонн за ціною 56 гривень. Удвічі більше. Тобто такого роду «відкати» – це системна річ.

– Була якась реакція реакції від НАБУ, Прокуратури?

– Ні. Ці ж 50% «відкату» пішли не просто в кишені працівників Пенітенціарної служби. Всі оборудки не можуть відбуватись без домовленості з Антимонопольним комітетом, який дає висновки з тендерних закупівель. Це не може відбуватись без прокуратури та СБУ, які спостерігають за діяльністю Пенітенціарної служби . Тобто всі про все знають і зацікавлені нічого не афішувати.

Загальний бюджет, який передбачений на утримання Пенітенціарної служби в 2016-му році, складає 3 мільярди 300 мільйонів гривень. Сюди входить заробітна плата, витрати на комунальні та побутові послуги, закупівля продуктів харчування та медикаментів. Близько 1 мільярда гривень щороку розкрадається на всіх цих закупівлях. На різних рівнях . Не тільки Центральний апарат. Частину грошей передають і на обласні управління. Абсолютно шкідлива система. Треба, аби всі закупівлі проходили прозоро.

– Звучить все так просто – прозорі закупівлі. Чому ж не діє?

– Просто звучить для людей, які зацікавлені в результаті, а не в збереженні схем. Реформа Пенітенціарної служби, яка нині оголошена, не змінює внутрішні речі. Змінюється лише підпорядкування корупційної піраміди. Раніше вона йшла через голову Пенітенціарної служби,а тепер напряму – до міністра юстиції.

Навіщо ділитись, якщо можна на собі все замкнути? Уже є навіть відповідні постанови Кабміну, що все керування грошовими потоками і майном Служби йде до відання Мін’юсту.

Це дуже серйозна корупційна складова – «мафию нельзя победить, ее можно возглавить». І ми це сьогодні бачимо. Люди, які на крові Майдану прийшли до влади, нічого не змінили. Просто сіли на старі потоки.

– Реально зміни цей стан речей?

– Практично ні. Ті, хто дійсно хоче щось змінити в країні, не може нічого вдіяти. Всі ініціативи блокуються на рівні держави.

Коли почалась війна на Сході я пропонував розмістити державне замовлення на виготовлення того ж обмундирування в колоніях, де є таке виробництво. Міноборони і Пенітенціарна служба – два державні підприємства, там бухгалтерія прозора. Якість виконання гарантувала б Пенітенціарна служба. Але не захотіли цього зробити.

Натомість, Міноборони розміщує всі закупівлі через загальні тендери. Їх виграють фірми-прокладки, які платять «відкати». Відповідно, вартість продукції зростає. На всьому цьому заробляють комерсанти.

Потрібно мінімізувати тендерні закупівлі на загальнодержавному рівні.

Краще віддати ті гроші, які передбачені на утримання  засуджених, в кожну окрему колонію.

– І в чому тут перевага?

– Наведу яскравий приклад. Сьогодні треба закупити півмільйона тонн картоплі для харчування засуджених. От уявіть собі, Пенітенціарна служба оголошує тендер. В Україні немає жодного виробника, який міг би поставити таку кількість продукції. В будь-якому випадку участь у тендері беруть посередники, які мають зв’язки з органами влади. Вони скуповують у фермерів цю картоплю, що у свою чергу, – призводить до її подорожчання. Одній колонії, де сидить 500-600 людей, потрібно 70-80 тонн на рік цієї картоплі. Локальний фермер може взяти участь у тендері і за дешевшими цінами постачатиме продукцію. От вам і вся схема.

– Ви часто критикуєте «закон Савченко». Що з ним не так?

– Цей закон прийняли під гаслами гуманізації місць позбавлення волі.  Що відбулось насправді?  На законодавчому рівні визнали, що умови утримання в слідчих ізоляторах – жахливі. Але ж ці умови  досі не змінились. Кількість утриманих в слідчих ізоляторах також не зменшилась. Згідно з даними поліції розкриття злочинів зменшилось на 11%. Тобто в слідчих ізоляторах мало б на 11% зменшити кількість утриманих, а там за офіційними даними їхнє число зменшилось тільки на 1,5%.

– Виходить, що кількість ув’язнених в СІЗО виросла на 9%.

– Так, і це відбувається, тому що ув’язнені на сьогоднішній день зацікавлені залишатись якомога довше у слідчому ізоляторі. От людина знає, що отримає свої 3 роки, але якщо затягне справу і довше перебуватиме в СІЗО, то швидше вийде на волю. Завдяки дії закону Савченко їй порахують 1 день перебування в СІЗО як за 2.

Цей закон взагалі не торкається людей, яких незаконно засудили, тому що починає діяти лише після оголошення обвинувального вироку. Якщо людина відсиділа просто так півроку ні за що в СІЗО, але потім за браком доказів її відпустили, то щодо неї жодної компенсації не передбачено. Слідчий і суддя жодної відповідальності за це не несуть.

Кажуть, що СІЗО переповнені, давайте випускати всіх. Чому ж не обмежити  строки перебування там? Для цього потрібно лише внести зміни в кримінально-процесуальний кодекс. От постановіть – півроку можна сидіти і все. Нині ж суддя кожні 2 місяці повертається до розгляду справи і якщо є законні підстави для тривання в СІЗО – продовжу термін. Так можна роками сидіти.

– Хто вийшов на волю завдяки закону Савченко?

– Переважно повиходили з колоній – 6000 людей, рецидив  – 10% за півроку. Це дуже багато. 800 людей уже вчинили повторний злочин. На свободі опинились особи, які відбували  покарання за тяжкі та особливо тяжкі злочині – вбивство, розбої, зґвалтування. Бо за дрібні люди зазвичай сидять на підписці про невиїзд .

– За особливо небезпечними злочинцями ведеться якийсь нагляд?

– Засуджені, яких звільняють, не мають ніякого соціального супроводу з боку держави. Переступив поріг колонії – і все. Поліції повідомили – Вася звільнився, спостерігайте. Мовляв, приходь Вася раз на місяць і відмічайся. Та й по спостереженню.

В держави є ресурси для такого нагляду, але немає бажання витрачати ці ресурси. Немає жодної  програм з адаптації. Такій людині важко знайти роботу. Ніхто не хоче брати. Підприємця можна зрозуміти. Але якби держава дала йому якісь пільги – наприклад, звільнення на якийсь час від оподаткування, то може б і замислився.

Людина часто під час відсидки втрачає місце проживання – з дружиною розлучився, або родичі померли, спадщину продали. Повертається в середовище колишніх дружків, які тільки й раді . І так відбуваються рецидив.

– В Україні за останній час істотно підвищився рівень злочинності. Які тут ключові чинники?

– Провальний підхід до реформування правоохоронної системи. Поліція не може працювати, тому що немає системності. А де реформи слідства? Втрачено оперативні підрозділи, які протидіяли організованій злочинності.

Високий рівень злочинності виправдовують війною. Але  вона ж на Сході. Там є зона, де діють інші принципи. В Києві війни немає, а злочинність зросла в рази.  Реакції на це не бачимо жодної.

У нас вдвічі більше правоохоронців, ніж все Міністерство оборони, яке воює на Донбасі. Виходить, що там за допомогою меншої кількість людей вдається стримувати навалу терористів, а для наведення порядку в країні – ресурсів мало. Відповідь одна – некомпетентність реформаторів, небажання змінювати систему, бо вона приносить дивіденди самим тим, хто мав би її змінити.

– З чого варто розпочинати реформу в правоохоронному секторі?

– Треба починати з реформи судів. Після Майдану пройшло 2,5 роки. В судах працюють ті ж люди, за тими ж старими принципами. Ручний суд завжди виконає, що треба.

А скільки скандалів, що якісь там дзвінки надходять з вищих органів влади до суддів. Я нас собі це відчув – коли чолом розбивав цю стіну через судові оскарження. На кожному етапі отримував інформацію, що є намагання з боку вищого керівництва вплинути на судові органи.

– Після Майдану всі очікували радикальних змін. Але стара система самовідновлюється на очах.

– Те, що нині відбувається, – ненормальний процес, погоджуюсь. Але він – закономірний. Має пробитись нове покоління людей, яке виросло без радянської ідеології. Бракує ще й критичної маси, аби стара система заскрипіла і рухнула. Але час змін загартовує. Є багато людей, у яких уже інші підходи, – не бояться відповідальності. Час все розставить на свої місця. Злочинці, які нині при владі, втечуть рано чи пізно. Янукович теж думав, що буде правити вічно.

– На Януковича натиснув Майдан. Невже сьогодні потрібен третій Майдан?

– Третій Майдан так просто так відбудеться. Ще недостатньо часу, аби люди захотіли виходити на вулицю. Стали розумнішими і злішими. «Низи вже не хочуть, верхи – уже не можуть».

Рано чи пізно відбудеться випадкова подія, яка зрушить цю гору. Уже назріла достатня кількість неприйняття нинішньої влади. Суспільство радикалізується. Багато людей знають, як воювати. Вони вже не одягнуть будівельну каску і не візьмуть палицю в руку.

Виберуть бронежилет і пістолет. Вчинятимуть розправу з тими, хто в очах людей є представниками цього беззаконня. Це може закінчитись печально для людей, які при владі і думають, що вони вічні.

– Цією «точкою кипіння» може стати бунт добробатів, проти яких сьогодні ведеться низка судових процесів?

– Процеси розправи над добровольчими батальйонами почались ще в Ілловайську у 2014-му році, коли сила людей, яка формувалась у батальйони, почала набирати обертів. Тоді під Ілловайськом велика кількість таких осіб була поранена, розстріляна, знищена. Суспільство зробило висновок. Як і добровольчі батальйони. Зрозуміли, що зараз в державі патріотичний рух небезпечний для самих же патріотів – «революція пожирає своїх дітей».

Добровольчі батальйони – не святі, накоїли чимало. Але треба дії і злочини, які чиняться в умовах війни, оцінювати за іншою шкалою. Хлопці захищають державу. Не завжди мають достатньо часу і сил думати, стріляти їм у ворога, чи здійснювати 3 попереджувальні вистріли.  Ця норма не працює. Я і низка інших.

Держава мала б визнати, що у нас не АТО, а бойові дії. Що таке АТО? Це операція, яку проводять правоохоронні органи, які повинні діяти в межах визначених для них законів. А у нас там – війна. А військових судимо за спільними для всіх законами. Це неправильно.

Суспільство намагаються дезорієнтувати на таких речах. Мовляв, добробати там щось поробили, когось розстріляли. Ми сьогодні співчуваємо трагічній смерті двох поліцейських в Дніпрі, але уже звикли, що кожного дня на Донбасі вмирають люди.  І це тільки за офіційними даними Міноборони. А є ж у нас і «Правий сектор», який не входить в державні структури. Їхніх бійців в офіційній статистиці не враховують.

Коли треба було когось кинути на передову – посилали добровольців. А коли вони перетворились у загрозу – почали їх саджати. Адже вони організовані, озброєні. Знають як діяти.

– Знають про контрабанду.

– Знають, і доволі часто беруть у ній участь. Але найстрашніше для влади – те, що люди, які є в добровольчих батальйонах, користуються сильним авторитетом в народі.

– Навіть скандальний «Торнадо»?

– «Торнадо» –  це інша сторона медалі. Не відомо, чи там просто зібрались якісь покидьки, чи їм підсунули людину, яка все там спровокувала і потім задокументувала. Знаю точно, що з 2014-го року простежується напрямок – компрометація добровольчих батальйонів з боку державних служб.

І невипадково екс-торнадівець Пугачов засвітився в історії з вбивством поліцейських в Дніпрі. Бійці цього батальйону не визнають свою вину. Були серйозні прогалини роботи МВС останнім часом – події в Кривому озері, Миколаєві, некомпетентність патрульної поліції. І тут поширили інформацію, що Пугачов, –  їхній колишній боєць. Суспільство узагальнює – якщо один такий, значить і весь батальйон не кращий.

– У вас є сумніви, щодо ролі  Пугачова у всій цій історії?

– Є питання. Людина тривалий час нібито перебувала в розшуку. І раптом дивним чино опиняється у полі зору правоохоронців. Рік шукали – не могли знайти, а тут взялись – і за кілька годин затримали. Крім того, підготовлений боєць робить відверті дурниці – звертається до загальної лікарні, знаючи, що там повідомлять про вогнепальне  поранення. Можливо, ми колись і отримаємо відповіді на всі ці запитання, але не зараз.

– Аваков після подій в Дніпрі заявив, що треба негайно впроваджувати презумпцію правоти поліцейського.

– Влада намагається у такий спосіб відвести авторитет добровольчих батальйонів і дати більше повноважень поліції, яка її захищає. Одним пострілом – два зайця.  Це крок до побудови поліцейської держави – коли правоохоронні органи не забезпечують внутрішній правопорядок, а захищають  владу від громадян.

Приклад – Росія. КГБешна модель, яку вибудували останні 15 років, чітко напрямлена на підтримку перших осіб. Будь-який громадянин знає: якщо на нього спустять поліцейську машину, то ніколи нічого не доведе. Перемелють і все.

Аваков говорить, що ми повинні дати більше прав поліцейським. Чому ж ніхто не говорить про збільшення прав громадянам оскаржувати дії правоохоронців? Колись був телефон довіри – на патрульних автомобілях. Худо- бідно працював. Могли поскаржитись на дії полісмена. Патрульний знав, що його хоч і не покарають, але запитають – в чому річ.

За останні два роки ці телефони довіри зникли. Оскаржити дії полісмена навіть для юриста дуже складно.

Місяць тому під Оболонським судом патрульний своїм посвідченням вдарив  адвоката по обличчю. Це перевищення повноважень. Жодної реакції немає. Той далі патрулює. Якби дати йому ще й презумпцію правоти, то він би взяв і застрелив цього адвоката і йому нічого за це не було б.

– Яка ймовірність, що цей закон все-таких ухвалять?

– Його внесуть на розгляд ВР. Списів об це поламається багато. Але в суспільстві цей закон сприймається неоднозначно. На жаль, ВР сьогодні не є представником інтересів суспільства, живе у своєму космосі. Якщо його приймуть, то це може стати тим каменем, який обрушить лавину народного невдоволення.

Романія Горбач

(Другу частину розмови із Сергієм Стареньким читайте 4 жовтня)