Андрій Новак про курс гривні, провальну політику Нацбанку та страхи західних інвесторів (відео)

Яким буде курс гривні та чи збільшиться рівень безробіття цьогоріч, Politeka запитала в голови Комітету економістів України Андрія Новака.

– На який курс гривні нам варто очікувати цьогоріч?

У періоди кризи «плаваючий курс» означає постійне падіння. Для цього й існують державні інституції – Національний банк і уряд. У кризові періоди мають забезпечувати стабільність національної грошової одиниці.

Девальвація тягне за собою ланцюгову реакцію поганих економічних подій. Без грошової стратегії можемо спиратися лише на прогноз курсу, який закладено в державному бюджеті на 2017 рік, а це – 27,2. Дуже умовний орієнтир.

– Невже закладений курс настільки нереалістичний?

– Міг би бути реалістичним за відповідної курсової стратегії.  Якщо ж надалі діятиме принцип “плаваючого курсу”, то не виключено, що девальвація триватиме й у 2017 році.

– Курс гривні залежить від чергового траншу МВФ? 

– З часу відновлення співпраці з МВФ у 2014 році в нас було досить багато траншів. Проте за весь цей час не було жодного зв’язку між надходженням траншів і стабілізацією курсу гривні, яка все одно девальвувала.

Те, що Національний банк України вкотре пов’язує стабілізацію курсу із траншем, – не більше ніж чергова відмовка, виправдання девальвації гривні. Усі уже чекають, коли ж нарешті голова НБУ пояснить девальвацію гривні тим, що в нас епідемія грипу, наприклад.

Усе це, як ми розуміємо, не має жодного відношення до курсу. Адже транші МВФ – це лише баланс валюти, який приходить у країну і виходить із неї.

Сьогодні уже не 2013 рік. Тоді були величезні валютні дисбаланси, мінусове сальдо з торгівлі – мінус $13 млрд. На середину 2014 року золотовалютних резервів було лише 5,5 млрд, зараз їх 15,5 млрд.

Нині жодних критичних дисбалансів немає. Плюс ми регулярно отримуємо зовнішню фінансову допомогу з різних джерел, не лише від МВФ. За таких умов уряд із Нацбанком могли б спокійно забезпечити стабільність гривні.

– Чому ж цього не роблять?

– Дуже просто. Очевидно новий уряд, як і попередній, йде найлегшою стежинкою. Шляхом девальвації отримують інфляційний ефект. Виконують два завдання. Перше – наповнення державного й місцевих бюджетів (про що як попередній, так і чинний уряд дуже голосно звітують).

Друге завдання – паралельно задовольнити апетити наших знаменитих експортерів. Вони ж – головні фінансово-промислові групи, ключові власники парламентських політичних сил і топових політиків.

– Бюджет цього року ледь не вперше ухвалили вчасно. Чи варто розраховувати на певні якісні зрушення?

– Уряд кричав наприкінці минулого року, що вперше за багато років бюджет ухвалили вчасно. Але річ не в часі ухвалення бюджету, а в його якості, передовсім, збалансованості та реалістичності.

Зараз ситуація досить критична. За даними Державного казначейства, за 2016 рік державний бюджет отримав доходів 616 млрд грн. А в бюджеті 2017 року, у витратній його частині, заплановано майже 800 млрд.

Уявіть собі, яка різниця, який розрив між реальними доходами, отриманими в 2016 році, та витратами, які вже заплановані на 2017-й.  Розрив – 180 млрд гривень. Це той реальний дефіцит бюджету, з яким уряд матиме справу в 2017 році, хоча в самому державному бюджеті закладено дефіцит лише 77 млрд.

Уряду доведеться щоквартально екстрено шукати кошти, щоб покривати і запланований дефіцит, 77 млрд, і плюс ще 100 млрд, які, очевидно, будуть у 2017 році.

– Як вони це робитимуть?

– Знову ж таки, завдяки інфляційному ефекту. Для цього штучно й надалі девальвуватимуть гривню – шляхом збільшення внутрішнього і зовнішнього державного боргу.

2017-й, на жаль, буде борговим і паралельно буде ще й роком зростання безробіття. Дуже стрімке підвищення мінімальної зарплати вже призвело до того, що більшість підприємств і організацій не мають іншого виходу, як звільняти працівників, скорочуватися, стискатись. Тому безробіття й борги – це основні риси, до яких підштовхнув уряд економіку, ухваливши вчасно дуже нереалістичний бюджет.

– Україна постійно перебуває у списку «боржників». Що буде, коли прийде час борги повертати?

– Борг не є чимось поганим. Значно важливіше, як цей борговий ресурс використовують. Якщо його запускають у реальні сектори економіки (у промисловість, аграрний сектор, сферу послуг), то збільшується виробництво. Тоді такий борг не є обтяжливим. Спокійно за графіком виплати боргів зі збільшеного виробництва повертаємо кредитні ресурси.

– У нас зовсім інша ситуація.

– На жаль, беремо борги, щоб латати бюджетні діри. Проїдаємо гроші. Відверто кажучи, найбільше – просто розкрадаємо. Не ми, а наші найвищі чиновники. Тому для нас кредит стає обтяжливим.

Саме тому дійшли в певний період часу до ситуації, коли не було іншого виходу, як просити списання частини державного боргу, що, на щастя, відбулося. Західні партнери пішли на це – списали 20% держборгу.

Якщо зараз знов ставатимемо на ті самі граблі, то в певний момент підійдемо до фактичної ситуації дефолту державного бюджету, або знову до необхідності просити його списання.

– Проблеми пенсійної системи стали однією з основних тем під час перемовин України із МВФ. Як вирішити цю проблему?

– За словами високопосадовців, питання підвищення пенсійного віку вже знято в перемовин із МВФ. Але це не вирішує проблему. Знов переносимо її на майбутній період.

Як треба вирішувати пенсійну проблему? Немає іншого варіанта, як перехід з однорівневої, радянського типу солідарної системи на трирівневу, де другий і третій рівень – накопичувальні.

Другий накопичувальний рівень – обов’язковий – певний відсоток зарплати, яку отримуєте офіційно, бухгалтерія переказує на пенсійний рахунок.

Третій рівень добровільний – самі вирішуєте, скільки відкладати щомісяця на свою пенсійну картку.

Лише так ми поступово зменшимо навантаження на солідарну систему і перенесемо її на накопичувальну.

Основна перевага такої системи –  другий і третій накопичувальні рівні є довгими грошима в банківській системі. Банки їх можуть інвестувати в реальний сектор економіки. Зараз у нас в банківській системі довгих грошей практично немає. Більшість депозитів – три, шість місяців, рік. Дуже мало депозитів більш як на два роки.

У таких умовах банки, не маючи довгих грошей, можуть працювати лише на спекулятивних операціях. Зокрема, на коливаннях валютного курсу. Це, на жаль, і відбувається. Тому перехід на трирівневу систему – це одночасно вирішення пенсійної проблеми, а головне – поява в банківській системі довгих грошей.

– Монетизації пільг – наскільки загалом готові до переходу до цієї системи?

– Уже не перший рік йдеться про монетизацію пільг. Кожна група, яка приходить до влади в різні періоди часу, у передвиборчих кампаніях обіцяє це зробити. Після приходу до влади про обіцянку тихенько забувають.

Монетизація пільг – дуже різке зменшення можливостей для корупції у напрямках фінансування цих пільг. Саме тому розмов багато, але реально ми до цього не переходимо.

Також монетизація пільг – конкретна фінансова витратна частина з державного чи місцевих бюджетів – залежно від категорії пільг. Для цього треба знаходити більше бюджетного ресурсу, а це значно більше роботи. Залишаючи ситуацію, як є, уряд може докладати менше зусиль, при цьому годувати людей обіцянками.

– Тобто невдовзі ситуація не зміниться в цьому напрямку?

– З огляду на державний бюджет на 2017 рік, цього не видно. Можливо, зміни будуть у 2018-му.

– Що буде з ринком праці цьогоріч, враховуючи підвищення мінімалки до 3200 грн?

– Підвищивши мінімальну зарплату до 3200 грн, уряд анонсував підвищення зарплати вчителям, лікарям – кому на 20-30%, кому на 50%. Але це робитимуть шляхом скорочення у сферах медицини, освіти, науки, культури й спорту.

Тим, хто залишиться на роботі, звісно, можна підвищити заплату. Але в цьому процесі є ще й інший не дуже хороший елемент – вирівнювання зарплат.

Незалежно від освіти, досвіду роботи, буде така ситуація, що кваліфікований працівник отримуватиме трохи більше, ніж некваліфікований, навіть технічний працівник.

Те, що називається соціальною справедливістю, нівелюватиметься саме через те, що уряд надто різко підвищив мінімальну зарплату. Звісно, підвищувати соціальні стандарти треба. Але, по-перше, це треба робити поступово. По-друге – після економічного росту та приблизно в його темпах. У нас немає подвоєння економіки, немає росту в 50%, навіть 5% не варто очікувати. Прогноз росту економіки на 2017 рік – 2-2,5%. Як за таких повільних темпів можна підвищити вдвічі мінімальну зарплату та на 30-50% іншу? Звісно шляхом скорочень.

Уже бачимо тенденцію масового закриття ФОПів. Уряд не отримує доходів до державного і місцевого бюджетів, на які він розраховує. Це є доказом того, що бізнес переходить у тінь.

– Чому до України, попри обіцянки влади, не поспішають заходити західні інвестори?

– Закиди, мовляв, інвестори не йдуть через війну, не зовсім виправдані. Безумовно, тривають щоденні перестрілки в зоні АТО, але це вже не повномасштабна війна, тобто вона локалізована. Є дуже багато  країн, які перебувають у подібному стані. Наприклад, Ізраїль.

Основна причина відсутності інвесторів – непрогнозованість економічної політики уряду та Національного банку. Інвестор не йтиме в непрогнозоване середовище. Адже повинен бачити перспективу мінімум на п’ять років, і то, це ще не є масштабні та серйозні інвестиції.

В Україні ж нереально бізнес-план навіть на один рік розробити. Упродовж кожного фінансового року постійні зміни – у податковому, митному законодавствах, в адміністративному. Діяльність НБУ взагалі непрогнозована фактично щодня.

У таке середовище ніколи не прийде ні системний інвестор, ні навіть невеличкий.

Щойно в нас з’явиться зрозуміла далекоглядна економічна політика, це відразу змінить ситуацію. Поступово об’єми інвестицій зможуть бути такими, як, наприклад, у сусідній Польщі.

– Які найбільші виклики для української економіки цьогоріч?

– Передовсім не зрозуміло, як розвиватиметься ситуація з банківською системою, що буде з курсом через відсутність стратегій.

Під великим питанням виконання державного бюджету. Адже в ньому зроблено великі ставки на доход від приватизації – 18 млрд грн, доходи від спецконфіскації – 10 млрд. Я впевнений, що ці суми треба додавати до дефіциту бюджету.

Нереалістичність виконання державного бюджету та непрогнозованість грошово-кредитної політики НБУ – це основні виклики. Звісно, ми все ще залежимо від того, чи буде ескалація війни на Сході.

– Чи можливий економічний підйом в Україні?

– Минулий рік став переломним для української економіки. Змінили чотирирічну стадію падіння ВВП, що почалося ще в середині 2012 року, на хоч і невеличке, але все ж так зростання.

За прогнозами, він триватиме й у 2017 році. Бажаний ріст економіки – 7-8%, а ще краще 10-12% щорічно. Це можливо. Просто необхідні справжні економічні реформи, які повинні зводитись до прогнозованості й зрозумілості економічної політики як уряду, так і Національного банку України.

Бажано, щоб усе це було підпорядковано економічній стратегії – моделі економічного розвитку країни. Щойно станемо на модельний шлях розвитку, як Китай, Німеччина, Південна Корея, Японія, зможемо розраховувати на значно кращі економічні результати. Переконаний, із часом і в нас з’явиться розумна економічна політика.

Романія Горбач, Владислав Руденко