Чому політикам так складно порозумітись всередині коаліції, чи по силах Україні тягатись з Росією в міжнародних судах та чи варто очікувати допомоги з боку західного співтовариства, Politeka запитала в народного депутата України Світлани Заліщук.
– Останнім часом фракція БПП зменшується. Чи може ситуація для фракції ще більше ускладнитися ?
– Чи є поміж вашими колегами розмови про вихід з фракції?
– Думаю, що зараз варто говорити про спроможність ухвалювати рішення в парламенті. Усередині фракції завжди є певні централізаційні та відцентрові процеси. У цьому суть політики: амбіції, різні погляди на ухвалення рішень. Такі проблеми переживає кожна фракція – БПП, «Народний фронт», «Самопоміч», «Батьківщина» тощо.
Сказати, що ми зараз на порозі глобального відтоку – це не так. Проте, безумовно, відбуваються критичні процеси. Адже ситуація у країні непроста – як зовнішня, так і внутрішньополітична. Є питання до спроможності коаліції надалі ухвалювати рішення, реформи, яких очікують і українці, і наші європейські партнери.
Україна на шляху до НАТО: чи потрібен для цього референдум?– Яка вірогідність того, що коаліція припинить своє існування?
– Наразі не бачу такої ймовірності чи загрози. Попри те, що вона, напевно, нині перебуває у найслабшому своєму моменті існування від початку її створення. Та й не таємниця: вийшло дві партії, чимало депутатів мають різне уявлення про те, як має творитися політика всередині коаліції. Водночас, є розуміння, що розвал коаліції лише погіршить ситуацію в Україні. Особливо – в період ескалації конфлікту на Сході.
Президент зараз шукатиме, як і «Народний фронт», можливості утримати коаліцію якнайдовше. Навіть якщо коаліція матиме розбіжності.
– Чому особисто ви, маючи певні конфлікти, та і не виходите із БПП?
– Залишаюся в парламенті допоки є можливість впливати на політичні рішення, поки є можливість, щоб мій голос чули, поки можу представляти людей. Наприклад, у нас зараз на порядку денному – антикорупційний суд і закон щодо нього, який нещодавно зареєстрували. Ті антикорупційні органи, які запровадили (НАБУ, Антикорупційна прокуратура), почали розслідування. Багатьох олігархів, депутатів, міністрів взяли на гачок. Проте в судах ці справи розвалюються. Поки не створимо нормальний незалежний антикорупційний суд, усі ці справи просто зникнуть.
Цей закон є вимогою МВФ. Наступного траншу не отримаємо, якщо не ухвалимо до кінця квітня антикорупційний закон.
Тому я і залишаюся – поки можу впливати на такі процеси. А рішення щодо виходу із фракції – означатиме рішення про мій вихід із парламенту.
– Ігор Кононенко був одним із ініціатором виключення вас з ПАРЄ. Хто міг би замінити його на посаді?
– Це, швидше, питання до Петра Олексійовича, кого він бачить людиною, яка цементує рішення, прокладає дороги.
– Між Україною та Росією не вщухає боротьба у міжнародних судах. Чи є в нас шанс виграти ці суди?
– Важко взагалі переоцінити той факт, що ми нарешті подали ці позови. Адже це було надзвичайно складно зробити. Росія не визнає юрисдикції більшості міжнародних судів – таких як Міжнародний суд ООН, Міжнародний кримінальний суд. Більше того – вона має право вето Раді Безпеки ООН, яка теоретично могла би засновувати трибунали. Має право вето в ОБСЄ, яка також може виробляти певні механізми, наприклад, із взаємодій щодо конфлікту.
Україна зі свого боку провела колосальний аудит усіх міжнародних правових договорів, у яких РФ є підписантом. Зокрема, виявили, що РФ підпадає під дію розслідування двох Конвенцій – Конвенція щодо фінансування тероризму та Конвенція щодо расової дискримінації – в Міжнародному суді ООН.
Грузія свого часу, після війни 2008 року, так само вчинила – подала до суду. Проте через недотримання формальних процедур вони, на жаль, його програли. Україна, врахувавши всі помилки, змогла розпочати цей суд. Маємо надзвичайно реальні перспективи досягнути успіху. Єдиний виклик попереду – це роки (чотири роки і довше). Вочевидь, у судовому процесі буде присутня і геополітика, адже серед суддів є і росіяни.
– Тобто, урахувавши помилки Грузії, Україна має всі шанси на перемогу?
– Так. Розгляд справи почнеться вже шостого березня. Чимало залежатиме від наших правоохоронних органів – Генпрокуратури, СБУ, Мін’юсту, МЗС – щодо подання аргументів, фактів, обґрунтування доказів – як вбивали цивільне населення України. Як це зараз бачимо в Авдіївці. Чимала подяка волонтерам, правозахисним, громадським організаціям, які збирають томи фактів.
Зупинити реванш корупціонерів. Чому в Румунії зібрався Майдан– Невдовзі третя річниці розстрілу Небесної сотні, проте успіху розгляду цієї справи не бачимо. Чому цей процес гальмується?
– Найголовніша проблема – не засуджено замовників, які безпосередньо тиснули кнопки щодо рішення застосування зброї. Не таємниця, що всі вони побігли до Росії та у Крим. Україна розпочала заочне засудження цих людей, зокрема, Віктора Януковича.
Відбувається процес і на середньому рівні – мамо десятки судових процесів щодо беркутівців, заступників посадовців із міністерств, СБУ тощо.
Звичайно, суспільство очікує більшого. Очікує, що будуть покарані ті, хто безпосередньо є замовником. На жаль, поки що можемо рухатися в рамках заочних справ. Допоки не зміниться режим у Кремлі, поки винуватці не будуть екстрадовані або щоб їх судили в тих самих міжнародних судах, запит на правосуддя задоволено не буде.
– Без міжнародних інстанцій не обійдемося?
– Безумовно. Міжнародний кримінальний суд може ухвалити рішення, що агресія з боку Росії була скоординованою дією, що високопосадовці РФ разом із Путіним мали до цього відношення. Тоді таким особам в’їзд до понад 100 країн світу буде закрито. Вони будуть абсолютно ізольовані, бо як тільки-но вирушать до іншої країни, то їх негайно заарештують. Це буде колосальним тиском на російських керівників. Мусимо рухатися в цьому напрямку. Кільце звужуватиметься і ця точка настане.
– За словами експертів, 2017-й рік буде вирішальним щодо ситуації на Донбасі. Чого варто очікувати та як зміниться країна в результаті?
– Підтримка міжнародної коаліції щодо України слабшає. Це колосальний виклик – як втримати Мінські домовленості, тиск на Росію, як зберегти рівень фінансової підтримки, утримати чинність запроваджених санкцій ЄС і США. Усе це відкриті питання – як вберегти нашу європейську інтеграцію.
Західний світ наразі переживає гострий дефіцит якісного лідерства. Бачимо зростання правого популізму в Європі. На противагу в Україні зростає прихильність до НАТО, до європейського курсу, нечувана мобілізація суспільства довкола процесів євроінтеграції.
З іншого боку, в Україні змінюється коаліція щодо того, як ухвалюються рішення. Раніше це був – президент, парламент разом із громадянським суспільством і західним партнерами. Ця здорова конкуренція дозволяла рухати всі реформи. Наразі коаліція звузилася до – президент, «кононенки» і «свої» на всіх рівнях (ДФС, керівники митниць тощо). Профіль такої коаліції говорить про те, що в нас розвивається сценарій монополізації влади, на відміну від розширення доступу людей до ухвалення рішень, що має супроводжувати основу демократії.
У нас довіра до парламенту нижча, аніж до російських ЗМІ. Попри те, що за три останні роки маємо ухвалення хороших законів, люди виявляють незадоволення. Це означає, що запит був зовсім на іншу політику. Така невідповідність пропозиції і запиту спричинить гострі внутрішні політичні процеси, на які так само доведеться шукати відповіді. Україні доведеться шукати свою траєкторію, і це буде важче, ніж в попередні роки.
– Як протистояти цим викликам?
– Головним і найпозитивнішим, що вдалося зробити за останні два роки, – самоорганізація, коли люди виявляють небайдужість і намагаються щось зробити. Бачимо це довкола: об’єдналися щодо скверу Небесної сотні, щодо медичних реформ, довкола життєвих історій, допомоги АТО тощо.
По-друге, однією з проблем Майдану є те, що він не інституціоналізувався в нові сили. Люди, які прийшли в Кабмін, парламент, є запрошеними за цим столом, гостями. Вони не ухвалюють рішення. Поки євромайданівці не утворять єдину силу, яка зможе конкурувати зі старими політичними групами, буде проблема з перспективою.
Вікно можливості може відчинитися цьогоріч або пізніше, але здорові сили повинні бути готові використати це вікно можливостей. Наразі є багато маленьких човників, які гребуть розрізнено і досягають досить обмежених результатів.
– Як щодо зовнішньої політики? Які тут у нас перспективи?
– Тут багато чого залежить від кожного на конкретному місці. МЗС проводить тисячі зустрічей, яких не видно загалу, але вони призводять до голосування під час резолюції в ООН щодо порушення прав кримськотатарських татар.
Блокада, новий статус Донбасу і скасування санкцій – чому в АТО знову стріляютьВажлива сама парламентська дипломатія, співпраця не лише на рівні уряд-уряд, що представляє МЗС, а й нарівні депутати-депутати. Має бути підтримка зв’язків з колегами у світі. Через них створюємо тиск на місцях: Великобританії, Франції, Німеччині. Україну здавати не можна. Бо без рішення безпеки в Україні, Європа не буде безпечною.
Наразі найбільше для нас запитання – США: яку гру та за якими правилами вестиме Дональд Трамп? Поки що кандидатські обіцянки не переросли у президентську стратегію. Певні сигнали про Росію, про санкції є невтішними для нас. Але даваймо не посипати завчасно голову попелом, бо Трамп є прагматиком, бізнесменом. Якщо він веде перемовини, то очікує якоїсь прагматичної пропозиції. Путін поки що може запропонувати ескалацію на Сході. А виборців Трампа це не зацікавить, йому не дозволять цього зробити.
Важливо – як зараз зможе вибудувати відносини наш президент із США, що відбудеться після виборів у Франції, Німеччині та Нідерландах. Багато чого залежатиме від втримання європейської коаліції довкола санкцій. У червні ми вже зможемо побачити, як нам вдасться підтримувати європейський проект – як незмінну траєкторію трансформації світу чи, певно, регіону.
Романія Горбач, Владислав Руденко
