Гарант наголосив, що вступ до Північноатлантичного Альянсу підтримують більш ніж половина українців, хоча ще чотири роки тому «за» виступали лише 16%.
Politeka дізналася, чи можливо провести референдум, з огляду на те, що частину української території окуповано, чи наблизить він перспективи вступу України до НАТО та чи чекають на нас в Альянсі
– В Україні проводили вибори без окупованих територій. Референдум також можемо провести. Звісно, це може стати аргументом для оскарження. Мовляв, жителі цих територій не проголосували. Але вони й не можуть цього зробити. Території окуповані. Україна там не може провести ні виборів, ні референдумів.
До того ж, щоб у найближчій перспективі провести будь-який референдум, не лише щодо НАТО, варто змінити відповідний закон. Зараз діє так званий «закон Олександра Лавриновича» (екс-міністра юстиції часів Віктора Януковича), який критикують експерти й працівники громадськості (зокрема, закон передбачає, що на референдумі можна вносити зміни до Конституції та проводити його щодо питання зміни території України, – ред.).
Референдум про вступ до НАТО має сенс, коли це питання політично вирішене. Входження України необхідно узгодити з керівництвом Альянсу та з ключовими його членами.
Проводити референдум без політичного узгодження можливості вступу немає сенсу. Проведемо. І що? Він не матиме жодних правових та політичних наслідків. Це буде просто висловлення думки людей. Спочатку потрібно домовитися з Альянсом та його членами, що вони нас приймають. Потім підтвердити референдумом, що український народ це підтримує.
Порошенко сказав про референдум не тому, що хотів його провести. Таких намірів у нього немає. Нещодавно у посланні до Верховної Ради він казав, що зараз не варто ставити питання про вступ України до Альянсу, бо можемо наразитися на відмову. У інтерв’ю президент заявив про це, бо хотів продемонструвати західним політикам та експертам, що нині не потрібно говорити про нейтралітет України, нібито тоді усе вирішиться й не буде війни з Росією. Це ілюзія.
Звернення також звернене й до Росії, щоб розвінчати їхні ілюзії. У Москві мають розуміти, що ситуація змінилася. Зараз більшість українців підтримують вступ до Північноатлантичного Альянсу.
Серед умов вступу є одна річ, яка найближчі роки заважатиме нам у реалізації цієї мети– це війна на Донбасі. Поки вона триватиме, в України практично не буде шансів офіційно вступити до НАТО. Але це не означає, що маємо від цього відмовитися. Потрібно рухатися в напрямку Альянсу, розвивати стосунки, співпрацю. Зараз основне завдання для України – отримати такий рівень співробітництва, як член НАТО, але без офіційного членства, адже його через війну не даватимуть.
– До Альянсу можна вступити і без референдумів. Для цього потрібна обопільна згода НАТО й України. Якщо вона буде, можна говорити про членство, та й то не відразу. Органи Північноатлантичного Альянсу мають ухвалити відповідний план дій щодо членства. Україна його приймає і поступово виконує. За підсумками виконання приймають рішення про прийняття в НАТО – і лише тоді Україна стане членом Альянсу. Референдум у цьому контексті може мати виключно консультативний характер, щоб продемонструвати настрої українського суспільства.
Зараз маємо багато проблем. Говорити про дотримання відповідних стандартів НАТО Україною не доводиться.
Альянс – це військово-політична структура. Найголовніше – відповідним чином отримати політичне рішення про включення України до його складу. На Бухарестському саміті НАТО 2008 року Україна не одержала плану дій щодо членства, незважаючи на те, що українська влада цю позицію підтримувала. Хоч Україна тоді була не зовсім готова, але ми могли визначити критерії і рухатися цим шляхом, скільки б він не тривав. Тоді це рішення заблокували через протести Росії. Оскільки НАТО не бажало вступати у конфлікт та конфронтацію з РФ, рішення про членство України в НАТО заблокували. Зараз ситуація не покращилася, а погіршилася.
Доки будуть неврегульовані конфлікти з Росією, про жодне членство йтися не може. Ніхто не хоче приймати країну, а разом із нею автоматично отримати війну з РФ.
Зараз відбувається активне обговорення проблем, пов’язаних із майбутнім України. Є так званий «план Кіссинджера» та інші, які виходять з того, що відносини між Заходом та Росією необхідно врегульовувати шляхом визнання за Україною нейтрального статусу. Такого собі буфера. Тому президент на це відреагував. Продемонстрував Заходу, що цей варіант навіть не потрібно розглядати. Крім того, апелюючи до НАТО та чергового варіанту євроатлантичного вибору, президент намагається врятувати рейтинги, як свій, так і його політичної сили. Тобто цю заяву можна розглядати у контексті політичних технологій.
– Політичних вимог до вступу України в НАТО значно більше, ніж військових. Починаються вони з пункта про відсутність корупції.
У 2005 році, за президентства Віктора Ющенка, Україна вже намагалися отримати програму підготовки до членства в Альянсі. Тоді Грузія цю програму отримала, оскільки виконала всі вимоги. Передовсім політичні. Україна пустила справу на гальма. У підсумку про це взагалі забули. Тому передчасно говорити, що Україна хоча б на крок наблизилася до НАТО. Це не відповідає дійсності.
Збройні сили України, крім дрібних деталей, також майже не просунулися в бік стандартів НАТО. Запровадили тактичні знаки позначення на картах натівського зразка. Маємо певні зрушення у плані оформлення документів.
Ольга Головка
