Навіщо президент призначив Михайла Саакашвілі керувати Одеською областю, як влада намагається зберегти свої позиції, використовуючи політтехнології, та чому молодим політсилам варто об’єднуватись ще до виборів, розповіла гість Politeka Online екс-очільник Одеської митниці Юлія Марушевська.
– Згадаймо ваше відео «I am an Ukrainian», адресоване іноземцям, яке було записано під час Євромайдану. Які емоції ви відчували тоді?
Відео було одним із маленьких кроків, який я могла зробити. Фізичні можливості мені не дозволяли взяти щит і шолом, аби бігти на барикади. У мене була віра, що цивілізований світ побачить те, що відбувається в Україні, і не дозволить, щоб так убивали людей. Так і трапилося – відео подивились. На жаль, це не зупинило вбивств.
– Як ви можете схарактеризувати те, що наразі відбувається в Україні? Відтоді вже минуло три роки.
– Боротьба триває. Відчуття незакінченості досі є. Мети Майдану ми ще не досягнули.
– Ви часто подорожуєте. Чи ділитися ви тим, що і досі відбувається в нашій країні?
– Згадане відео стало настільки популярним, що мене пізнавали на вулицях Нью-Йорка, Берліну. Неможливо було не скористатися нагодою, щоб поспілкуватися з політиками, студентами, медіа. Перебуваючи в Одесі, я зменшила свою міжнародну роботу до мінімуму – лишень необхідні візити.
Валентин Гладких про обов’язкове е-декларування, провал НАЗК та формальний безвіз – відеоПісля закінчення моєї роботи в Одесі знову пожвавлюю свою міжнародну активність. Тиждень тому повернулася з поїздки до Вашингтону. Бачу, як змінюється ставлення до того, що відбувається в Україні. Наразі відчувається разюча відмінність від перших тих зустрічей на Капітолійському пагорбі, які мала три роки тому.
– Яка зараз мета ваших подорожей за кордон?
– Доволі часто це запрошення. Коли ми ділимося досвідом антикорупційних змін, як модифікувати інституції. Україна – не просунута країна у світі. Про нас почали чути через Майдан, через війну на Донбасі, Крим. Проте ми досі перебуваємо в певному інформаційному вакуумі.
Україна потребує спікерів у зовнішньому світі, які розповідатимуть про те, що відбувається в нашій країні, формуватимуть наш образ у головах світової спільноти. Після Євромайдану я мала більш просвітницьку роботу, аніж політичну. Розповідала історію, досягнення, зокрема брала участь у двох засіданнях Генеральної асамблеї ООН, у зустрічах ОБСЄ.
– А після того, як ви залишили посаду очільника митниці?
– Під час перебування на Одеській митниці, подорожі були переважно щодо того, як імплементувати зміни, предметні розмови щодо втілення реформи. Зараз на вибудуваних контактах, швидше, усі хочуть дізнатися, що відбувається в Україні, як допомогти.
Останнім часом у мене були зустрічі із представниками українського фокуса в Сенаті США, з конгресменами, які підтримують Україну. Хочуть розуміння – чи є зміни, куди ми рухаємося. Зрозуміло, що Росія – завжди актуальна тема. З одного боку, Україна має військове протистояння, з другого – певна внутрішня ситуація, а з третього – ще і світова турбулентність. Це все ще актуальна тема.
– Хто фінансує ваші перельоти?
– Здебільшого ті, хто запрошують. Останній переліт було підтримано організацією Human Rights Foundation. Крім спілкування з політиками, я ще читала лекції студентам.
– У Стенфордському університеті? До речі, вас туди запросили викладати одразу після навчання?
Ірина Бекешкіна: Верховна Рада – найбільше гальмо на шляху до змін– Так, я там і навчалася, і викладала. Спочатку приїхала як запрошений гість на лекцію про ситуацію у Східній Європі. Керівник кафедри запропонував мені навчатися в них. Це був дуже корисний досвід співпраці із професорами в галузі перебудови держави. Я вивчала, як осучаснюються пострадянські країни. А до того розповідала студентам, що відбувається в Україні.
– Вас називають одним із найкращих «кадрових кроків» Михайла Саакашвілі. Не боязно було обійняти посаду голови Одеської митниці без досвіду роботи і профільної освіти?
– Так, звичайно, було боязно. Це був виклик, який я не могла не прийняти. Це моє емоційне коріння з 2014 року, коли ми отримали шанс щось змінити. Я мала скористатися нагодою цих змін. Перша передумова – бажання щось змінити. До мене приєдналися якісні експерти світового рівня – українці, грузини, ліванець – був і американський, і сінгапурський досвід. Усе це надавало мені потужну підтримку.
– Чи складно керувати найбільшою митницею в Україні?
– Звичайно, складно. Це не лише керівна посада, це інший спосіб життя, спосіб мислення. Це не просто паперова державна служба.
– Але це ж одна з корумпованих структур?
– Так, з одного боку. З іншого – майже військова служба. Тут панує підхід субординації, суворої вертикалі. Історична бюрократична пам’ять ще лишилася. Для мене, як для громадського активіста, звичного до горизонтальної системи правління, це було дуже незвично. Наприклад, людина, яка зайшла до мене в кабінет, не сідала, поки я їй цього не запропоную.
Щоб змінити систему, її потрібно було для початку осягнути – зрозуміти, як вона працює, як відбувається управління в такій державній структурі.
– Які мотиви були в Петра Порошенка, коли він призначив головою Одеської облдержадміністрації Саакашвілі?
– Це треба запитати президента. Я розумію, які переваги, чому було б цікаво призначити такого діяча в українському уряді. Адже отримували хорошу міжнародну підтримку. Саакашвілі – людина, відома результатами. Він зміг приваблювати інвестиції. Ось ці позитивні наслідки я усвідомлюю.
А ось чого не розумію – навіщо його призначати і не підтримати потім.
– Ви вже подали е-декларацію?
Стати Володимиром Гройсманом: чи розпочне прем’єр власну політичну гру– Увесь останній тиждень змагаюсь із цим реєстром. Поки що не маю успіху в цьому. Система висить, процес гальмується. Це виглядає жалюгідно.
Ми усьому світу розповідаємо, що Україна – країна IT. А потім тисячі людей витрачають купу часу незрозуміло на що.
– Чи свідомо це роблять із системою е-декларування?
– Я б тут не грала в якісь теорії змови. Звичайна безалаберність і невиконання своєї роботи. Неякісний підрядник. Зважаючи на те, як працює система, очевидно, підрядника обирали не за принципом, хто кращий, а хто ближчий. Єдине логічне пояснення неякісному продукту.
– А хто нестиме відповідальність? Ті, хто не встигне подати декларації?
– Однозначно відповісти мають керівники Національного бюро із запобігання корупції. Їх мають змінити.
– Але ж без суду їх не можуть звільнити?
– В Україні суди дуже талановито використовуються тоді, коли треба когось переслідувати. На противагу щодо тих, хто не спромігся налагодити роботу НАЗК, розпочати розслідування стосовно тих посадовців, які мають не задеклароване майно або декларують незрозуміло що. Посадовці НАЗК не довели свою спроможність, ефективність. Їх мають звільнити, аби не руйнувати імідж і структуру новоствореного органу.
НАЗК дуже дорого коштувало як Україні, так і нашим партнерам. І продовжує дорого коштувати, зокрема, зважаючи на їхню заробітну плату. Ганебно, що ці люди залишаються на цих посадах.
– На якій стадії ваша справа щодо «премії у 500 грн» у суді?
– Умовно можна сказати, що ми виграли цю справу. Її закрили. Але, завважу, із бюрократичної мотивації, не через відсутність складу злочину. Закрили її через неправильну кваліфікацію. Це певний бюрократичний хід із боку прокуратури, суду. Сподіваюся, у розділі мотивації справи буде змінено формулювання.
Наразі ГПУ порушила нову кримінальну справу щодо 6-7 млн грн збитків, завданих державі. За інсайдерською інформацією, понад 500 людей займаються справою Одеської митниці. Нас звинувачують у тих змінах, які ми, власне, провели задля викорінення корупції.
– Вони вас підозрюють у заниженні вартості товарів для розмитнення? Через це відбулися обшуки у вашій квартирі?
– Так. У межах однієї справи за один день відбулося 60 обшуків, як у мене, так і в багатьох інших працівників Одеської митниці, представників бізнесу, експедиторів. На жаль, це зачепило і тих митників, яких ми набрали за прозорим конкурсом, яких навчили за міжнародні гроші.
Намагалися обшукати і мою квартиру, погрожуючи винести двері. Чоловік прийшов з юристом. Але йому не змогли надати ухвалу, за якою мали право чинити обшук. І зрештою сказали, що прийшли мене запросити до прокуратури.
Хоча є фіксація на камеру, що я бачила таку ухвалу на власні очі. Проте у квартиру вони не зайшли.
– Чи пов’язані ці обшуки з історією Романа Насірова?
– Усе це трапилося того самого дня, коли затримали Романа Насірова. Це звична політтехнологія. Наша влада хоче зберегти собі якесь політичне майбутнє. Через таке цілковите буксування реформ і відновлення корупції вони втратили довіру як усередині країни, так і ззовні.
Водночас є люди, які відкрито про це можуть говорити як усередині країни, так і ззовні. Якщо вдасться довести, що так звані реформатори є такими ж самими корупціонерами, як у тому звинувачують і їх, то меседж буде єдиний – усі однакові. Обирайте тих, кого маєте.
– Що ж робити людям? Вони ж нікому вже не довіряють.
Олександр Лавринович: Боротьба з корупцією – дуже прибуткове корупційне заняття– Це є результатом політичної технології. Є хороші кадри. Коли говорять – обирайте цього чи іншого – завжди є ще інші. Намагання загнати суспільство у глухий кут є свідомою маніпуляцією для збереження влади корупціонерів.
– Що вам заважає визначитися і вступити до лав партії Саакашвілі «Рух нових сил»?
– Власне, я доволі чітко заявила, що не йду в політику. Не відчуваю себе внутрішньо до цього готовою. Не є членом жодної партії.
– Чим ви плануєте займатися надалі?
– Продовжую займатися проектом «Хелп». Це гаряча лінія допомоги бізнесу, який страждає від тиску податкової та митниці, котрий запустила ще в Одесі на митниці. Він уже допоміг сотні компаній захистити свої інтереси.
Зараз виявляємо корупційну складову, надаємо юридичний і публічний супровід. Допомагаємо інструментами різноманітного юридичного тиску. Залучаємо журналістів. Зупиняємо корупційні нападки.
Ми не можемо змінити систему. Але є вибір – працювати і сплачувати податки чесно. Хотілося, щоб у нас працювали за правилами відкритої гри.
– Як ви ставитеся до об’єднання молодих політичних сил? Чи вдасться їм, об’єднавшись, подолати корупційну систему?
– Це однозначно хороший крок. Сподіваюсь, це зроблять усі демократичні сили, які мають амбіції рухатися до парламенту.
– І вони прийдуть у парламент?
– Це єдина умова, за якої вони можуть не просто пройти, а найголовніше – досягнути результату в парламенті. Дуже добре те, що об’єднання цих сил починається до парламентських виборів і до заходу в парламент, а не після. Зараз є час і шанс вибудувати команди, щоб самих себе за вуха витягувати з цієї шаленої економічної і політичної кризи. Спрацьована сьогодні команда – це запорука майбутнього успіху.
