Частина з них залишила слід у великій політиці, частина – відбулась винятково як технічні ставленики, без жодної претензії на суб’єктність.
Про політичну мораль і неминучість побудови КПРСТак уже заведено, що у більшості випадків голова уряду – це довірена людина президента, яка чітко дотримується лінії центру. І лише деякі з наперсників намагаються грати в самостійну гру, або ж хоч якось дрейфувати від берега Банкової.
Українці добре пам’ятають, як у 1999 році успішний банкір Віктор Ющенко очолив Кабмін. Саме з його діяльністю асоціювали стабілізацію гривні та вихід із затяжної економічної кризи. В результате – кар’єрний стрибок до крісла президента.
Чільне місце в його команді займала Юлія Тимошенко. В уряді Ющенка, хто забув, вона була віце-прем’єр-міністром із питань паливно-енергетичного комплексу. Уже в 2005 році після всіх помаранчевих пригод зручно вмостилась у прем’єрське крісло, геть розсварившись попередньо зі своїм босом.
Юлія Володимирівна, вочевидь, за всю новітню історію України – найбільш умілий політик, який, попри всі свої політичні промахи, залишається дивним чином у центрі парламентського життя.
Чого не скажеш про її екс-однопартійця Арсенія Яценюка, який нині перебуває в активному процесі ребрендингу своєї політичної сили. Варто зауважити, що він не лише зумів свого часу вийти з-під Юліного крила, а й відзначився доволі самостійною грою в українському парламенті.
З майданівською обіцянкою пустити «кулю в лоб» Яценюк очолив уряд, який так і не став командою камікадзе. Торік його разом із реформаторами відправили у відставку, звільнивши місце для «вінницьких».
Звісно, йдеться про підтримку і опору президента – Володимира Гройсмана, який доволі стрімко влетів у вітчизняну політичну орбіту та з легкої подачі впевнено там почувається.
Всередині квітня минає рівно рік із моменту його призначення. За цей час не було жодних гучних заяв про відставку уряду. І зрозуміло чого. Адже відповідно до постанови Верховної ради Кабмін отримав рік імунітету на проведення реформ. Рік минає, отже, цілком ймовірно, що над головою прем’єра хмари погустішають.
В якій точці нині політична кар’єра наймолодшого прем’єр-міністра України та чи готовий він до самостійного плавання, Politeka запитала в експертів.
Микола Голомша, екс-заступник Генерального прокурора України, політик:
Чого варта лише ініціатива Гройсмана про підвищення заробітної плати. Ніхто не врахував навантаження, негативних чинників. Весь тягар повісили на плечі малого та середнього бізнесу. Державний сектор також відчув негатив – там почали скорочувати робочі місця.
Уряд не запропонував ефективного плану економічного зростання. Те ж саме з децентралізацією. Про неї багато говорилось, але вона виливається в централізовану форму управління з боку влади. Усі чубляться за пальму першості, але реальні повноваження на місця ніхто не віддає. І це дуже небезпечно.
Ще один важливий сегмент – приватизація. У США 41% власності належить державі. У нас за час прем’єрства Гройсмана і роботи його команди реалізується принцип – усе продати і роздерибанити.
За рік уряд на чолі із прем’єром, попри всі негативні фактори у країні, мав нагоду змінити ситуацію. Просто потрібна державницька позиція і програма, яку послідовно варто виконувати. Зокрема, припинити нарешті опиратись на корупційні потоки, а вчитись управляти країною.
Гройсман не є державником. Немає достатньо досвіду. Користується комуністичною формою правління: я вам покажу, я вас усіх позвільняю. Це середньовіччя.
Ніхто не показує, як від політики руйнування перейти до політики конструктиву. Де прем’єр у виїзді в регіони? Немає. Які фінансуються програми? Усі вони – винятково для розкрадання державних коштів.
З огляду на це, відставка уряду – потрібна як повітря. Нині варто забути за політиканство. Прем’єр-міністром має бути людина з бізнесу. Наприклад, директор великого підприємства, який незалежний від політики, професіонал, у якого є досвід – як піднімати економіку.
Андрій Єременко, соціолог:
Завдання рівня прем’єр-міністра настільки масштабні, що там людина не може не грати самостійну роль. Сам факт, що Гройсман на цій посаді і за рік не зробив жодного феєричного провалу, говорить, що він справляється. Тобто грає більш-менш власну гру.
Звісно, його є за що критикувати. Від початків своєї роботи виконує одну функцію: консервує ситуацію, робить мінімальні зміни, але вони – суто технологічні. Доволі непогано реалізував цей принцип у такий спосіб, що унеможливив як розвиток, так і величезне падіння.
Наприклад, ситуація з податковим підвищенням з 1 січня. Воно, з одного боку, заблокувало розвиток для частини середнього бізнесу. З іншого, якось наповнило бюджет і не призвело до колапсу. І так з усіх напрямків. Навіть бюджет, який ухвалили, було закладено з кількома відсотками зростання. Після величезного падіння – це ні про що, так ж сама консервація.
У нинішніх умовах ситуацію не потрібно консервувати, її потрібно якось вирішувати.
Історія з тими ж субсидіям, які отримує ледь не половина населення, – це неправильно. Як і неправильно, що реформи практично не відбуваються. Особливо щодо децентралізації – гальмується всіма силами. Це загалом не Гройсмана відповідальність, але сама по собі здатність до управління державою демонструє історія з декларуванням.
Відправити у відставку чинного прем’єра знайдеться чимало охочих. Але може повторитись ситуація з Яценюком. Йому також свого часу оголосили про недовіру, відправили у відставку. Ті знизили плечима і продовжили працювати у статусі виконуючих обов’язків. Адже не було зрозуміло, а хто ж наступний.
Нині виникне аналогічна проблема – де знайти нового прем’єра. Такий пошук виглядає на грані фантастики. Адже новий голова уряду має задовольняти ще й більшість депутатів. Домовитись із 226 депутатами – завдання дуже складне. Потрібен консенсус. Як це було в разі із призначенням Луценка – домовились і пакетом проголосували.
Поки що не видно альтернативної фігури, яка б могла замінити Гройсмана. Навіть не видно, аби почались хоч якісь перемовини. Називають різні прізвища – від Ющенка до Луценка. Але спершу мають відбутися кулуарні домовленості й лише тоді ми побачимо, як розвиватиметься ситуація.
Олег Соскін, директор фундації Інституту трансформації суспільства, політолог:
Якби реалізувалась децентралізація – це могло б бути його перевагою. Проте не зумів проявитися в інших царинах – щодо бюджету, не вирішив питання щодо встановлення більш спрощених економічних відносин із нашими сусідами.
Підвищення мінімалки – також результат його роботи. Це просто катастрофа. Призвело до збільшення інфляції та зменшення промислового виробництва.
Україна – парламентсько-президентська республіка. У нас прем’єр – апріорі самостійна фігура. Але ж ми не чуємо його голосу в парламенті, аби він хоч щось заперечив президентові.
Гройсман – господарник, менеджер, але не стратегічний лідер. Якщо його порівняти з попередниками, то Яценюк був самостійнішим. Він – політичний гравець. Діяв на рівні із президентом. Азаров також був достатньо самостійним, виводив свою лінію, керував процесами. Тимошенко – однозначно чітко займала свою позицію, не боялась відкрито вступати у конфлікт із тим же Ющенком. Уміла проводити свої самостійні рішення.
У Гройсмана немає політичного майбутнього. Для Порошенка він уже списаний, чужий. А от Луценко для нього свій.
Президент розуміє, що вибори будуть. Уже лунають розмови, що Гройсмана відправлять у відставку, на його місце поставлять Луценка.
Той факт, що прем’єр-міністр залежний від президента – можна і потрібно змінити. Голова уряду має відповідати за економічну політику. Президент туди взагалі не повинен втручатись. У нас же відновлена тиха монополія, де Гройсман виконує функцію ляльки, яка допускається до оперативного керівництва. Тоді це прихована диктатура.
Потрібно ухвалити новий закон про вибори до ВР. Об’єднати мажоритарну та пропорційну системи. Якщо оберемо такий парламент, то там уже не буде перебіжчиків – мажоритарних перевертнів. Лише тоді побудуємо нормальну парламентсько-президентську республіку. ВР стане незалежною, сформує більшість і висуватиме прем’єр-міністра.
У такий спосіб голова уряду стає самостійною політичною фігурою, навіть якщо в нього для цього бракує особистих якостей.
Романія Горбач
