– Чому, як на вас, влада, яка прийшла після Революції гідності, так стрімко девальвувала в суспільних очах?
– Але ми ж не інопланетян обирали у владу!?
– Це вже зовсім інше питання. Ми просто маємо такий народ, який, наперекір усіляким іроніям і навіть зневагам з-за кордону, якому дуже допече, здатен вийти на Майдан та вигнати президента мітлою, знаєте якою. Але в моменти, коли народу обіцяють, що завтра закінчиться війна, що завтра будете жити по-новому, він вірить і голосує. Маємо такий народ. Іншого немає. Я з цього приводу колись жартував: «Давайте, переоберемо народ, а не владу».
Але я думаю, що це минуща хвороба. Підростає молоде покоління, прагматична молодь. На жаль, багато хто з них виїжджає, оскільки їх опановує зневіра. Надто довго ми йдемо до того, до чого прийшли країни Балтії, навіть грузини. В Грузії Саакашвілі пішов, а те, що закладено в основи влади працює і зараз. У нас цього не відбулося. Звичайно, це фатальна помилка народу, в першу чергу.
– А скільки ще треба дурити наших людей, щоб навчилися не обдурюватися?
Андрій Окара: Культ перемоги в сучасній Росії став новою громадянською релігією– Знаєте, нашим людям варто прошепотіти на вушко солодкі обіцянки про солодке життя, і вони клюнуть.
– На Сході країни, на ваш погляд, наразі війна чи АТО?
– Це справжня війна. Гітлер оголосив, що розпочинає війну, «ліліпутін» – не оголосив. Якщо це не війна, нехай мені хтось дасть відповідь, чому тоді щодня пливуть домовини до сіл і селищ і українці стають на коліна, зустрічаючи їх.
А взагалі, в мене складається таке враження, що ми можемо увійти в історію як країна, яка найтриваліший час вела АТО.
Що таке АТО? Це операція, а операція має відбуватися блискавично — протягом кількох днів або, не приведи Боже, протягом кількох тижнів. Скільки наших бійців покладено!? Скільки людей зникли безвісти!? І називати це АТО? Я вважаю, що це просто аморально.
Була зроблена помилка Турчиновим, але, як політик, я ще можу його зрозуміти, бо в нього був тимчасовий статус. Але Порошенко після обрання мав би відразу оголосити військовий стан. В такому разі сьогодні нам було би набагато легше говорити з західними партнерами.
А так… ходимо по світу і доводимо всім, що у нас тут війна, бо вони вважають, що у нас тут якийсь територіальний конфлікт. Через те молімося Богу, щоб від нас не відвернулися Америка, Німеччина, Франція. В мене складається таке враження, що Бог вже втомився нам допомагати, бо ми цю допомогу ніяк не можемо прийняти.
– Бог ніколи і нікому не втомиться допомагати, не можна так…
– Чому, не можна? Я ж не кажу, що він не допомагає. Він стомився, але надсилу все рівно допомагає нам. Дивіться, у Франції вибори виграв не проросійський кандидат. Трамп також виявився не таким уже й трампліном, як вважала Росія. Через те, ясна річ, що нам таланить, і Бог нас не покидає.
– Чи може чинна примарна коаліція слугувати міцною опорою для виконавчої влади?
– Я би не прикрашав реальність. Немає ніякої коаліції, є таке собі «облако в штанах», або навіть без них. Ми не маємо сьогодні більшості у Верховній Раді, не маємо абсолютно впевненого політичного сегменту, на який влада змогла би опертися. Через те ми і звинувачуємо владу у її кволості, корумпованості та зажерливості. А з цим парламентом і потрібно себе так поводити… Цей парламент потрібно постійно дурити, підкупити і далі за текстом. Одним словом, сьогоднішня Верховна Рада — рахітична.
– Пане Володимире, ви, досвідчений політик, бачите світло в кінці тунелю?
Микола Катеринчук: Люди бояться, що їх розстріляють на Майдані– Знаєте, дуже часто потрібно мати очі на потилиці. Найконструктивніший парламент — перший — той, що проголосував за незалежність. А нинішній? Фікція. Де ви бачите там конфігурацію? Виходить так: і владу маємо нетямущу, і парламент рахітичний.
– І вихід…?
– Дострокові вибори. Переконаний, що наш народ здатний не тільки виходити на Майдани, а й контролювати, що буде потім. Сьогодні, нехай в ембріональному варіанті, але ми маємо громадянське суспільство.
– Кадрова політика країни, що воює – як ви її оцінюєте?
– Її не існує. Я вам нагадаю, що вступити до Компартії мене фактично змусив Олесь Гончар — людина, якій я беззастережно вірив. Хай там як, але вони вміли вибудовувати свою кадрову політику! Вони по сходинках вели кожну людину! А зараз в Україні абсолютно відсутня кадрова політика. Всі думають, що вони тимчасові і завтра підуть, тому воліють якомога більше вкрасти. Сакраментальна річ: якщо ти маєш гроші — в Україні відкупишся. Онищенко, Мартиненко… прикладів безліч. Тому їх не залякає ніяке НАБУ, інші новостворені органи, бо всі чітко знають: гроші вирішать все.
Наталія Ромашова
