Про це 11 травня заявив керівник Національної розвідки Сполучених Штатів Америки Деніел Коутс.

Він прогнозує, що російські хакери продовжуватимуть здійснювати кібератаки здебільшого з метою втручання у вибори як у США, так і в Європі.

У Вашингтоні також припустили, що Москва надалі тиснутиме на Україну через військові канали, включаючи дії на Донбасі, куди кремлівська влада постачає зброю терористам.

Таким чином, від ідеї міцної дружби між Трампом та Путіним залишились одні розмови.

Крім того, маштабне святкування Дня Перемоги в Москві вкотре показало всьому світові, що культивування війни та «перемоги над ворогами» є ще одним дуже важливим трендом сучасної російської політичної та суспільної реальності.

Популярні новини зараз

Сердючка з мамою відірвалися по-дорослому, кадри з корпоративу злили в мережу: "Ось це так!"

Довели: стан Зеленського різко погіршився останні фото говорять самі за себе

Екс-наречена Козловського роздяглася і без сорому показала розкішне тіло: "мурашки по шкірі"

Оголена Дорофєєва довела Потапа до істерики: "А Дантесу подобається, що його дружина п....?"

Показати ще

Який консенсус щодо Росії існує на Заході, чого чекати Україні та в чому цінність війни і перемоги для пересічних росіян, в інтерв’ю Politeka розповів російський політичний експерт Андрій Окара.

– У Вашингтоні Москву назвали однією із ключових міжнародних загроз. Про що свідчить така заява?

окара
– Це означає, що ми повертаємось в часи «холодної війни», і що РФ стає все більше і більше маргіналом світового політичного процесу. Свого роду — новітньою «імперією зла», кажучи словами Рональда Рейгана. І що Трамп таки «не наш», хоч у Кремлі донедавна сподівались, що він «наш» — з яким Путін зуміє домовитись щодо найнагальніших проблем.

Ставлення до Росії у світі постійно погіршується. Тим паче, зараз у Трампа складна ситуація — розслідування підозр щодо його можливих зв’язків із Кремлем під час виборчої кампанії, через що і було звільнено директора ФБР Джеймса Комі. Все це може призвести до посилення антипутінської складової у стратегії Білого дому.

– Що стало новою точкою відліку у стратегічних взаєминах між Заходом і РФ?

– Крим. Після нього весь світ став іншим. Зокрема, й Росія. Це важлива переломна подія в історії світової системи безпеки.

– Невже вплив російських хакерів настільки відчутний?

– Усе це дещо перебільшено. Подібні заяви для самих хакерів — безкоштовна реклама. Докази їхнього втручання у виборчий процес у США чи Франції поки що викликають питання. У будь-якому разі нова інтернет-реальність дозволяє впливати на життя всього людства в асиметричний спосіб навіть несистемним «партизанам»-хакерам. Що ми й побачили, коли в останні дні весь світ накрило хвилею вірусу, який вимагав у людей по $300-600 за не пошкодження інформації.

Вадим Трюхан про дуалізм влади, комбінацію Трампа та візит Порошенка в США (відео)

Проте, як-то кажуть, у страху очі великі. Росія дуже уміло справляє враження «поганого хлопця». Керівництво вважає – якщо бояться, то, відповідно, поважають. Негативний образ щодо неї залишається. Це все — наслідок політики, яка провадиться останні три роки.

– Невже всі звинувачення в підступах Москви — ніщо інше, як мильна бульбашка?

– Це не мильна бульбашка, звісно. Проте вплив і можливості Росії дещо демонізуються. Коли хтось когось боїться, то одразу ж з’являються конспірологічні теорії. Мовляв, у всьому винен Путін, або в усьому винні бандерівці, або ж Майдан організували на гроші з американського «обкому».

– Чому між Трампом і Путіним дружби так і не вийшло?

– А з якої радості Трампу дружити з Путіним? Наявність у Росії паритетного зі США ядерного потенціалу — ще не привід. Сподівання на партнерство було ілюзією Кремля. Саме ця кремлівська впевненість у тому, що «Трамп-наш», може розглядатись як опосередкований доказ російської допомоги.

Радикальна зміна відносин відбулась після атаки «Томагавками» (7 квітня 59 ракет «Томагавк» були випущені з американських кораблів у Середземному морі і вразили авіабазу сирійських урядових сил Шайрат у провінції Хомс, – ред.). Виявилось, що та сама «неполітичність» Трампа, про яку всі говорили, зробила його якраз дуже потужнім політиком. Обама на подібний крок був апріорі не здатним.

Це нагадує ситуацію, коли ти граєш у шахи, а потім береш дошку і б’єш по голові супротивника. Авіаудари з боку американців по сирійських позиціях сплутали всі карти Кремлю — усі проекти та стратегії, які до того будувались. Виявилось, що Росія не може реально протистояти американському впливові. Ба більше, пролунав натяк, що саме за російської участі в Асада залишилась хімічна зброя. Це був великий удар, після якого значною мірою припинили боятись Кремля.

Якби Трамп був системним політиком, то навряд чи таке могло б статись. Тривалий час усе б узгоджував, обдумував. Але він глянув на цю політичну сферу свіжим оком. Його вчинок — емоційний. Росію попереджали про такий ймовірний перебіг подій. Виявилось, що російський самопіар щодо важливості участі Москви у сирійському конфлікті значно перебільшений. А ефективність комплексів С-300 та напівміфічного С-400 тепер під питанням.

– Як розвиватимуться надалі відносини між РФ і США?

– Загальний напрямок – непередбачуваний. Але для РФ на сьогодні все складається дуже сумно. З Трампом вийшов промах. Претензій до нього в самій політичній системі США так багато, що не слід виключати його імпічменту. Останнє звинувачення: наче під час недавньої зустрічі з Сергієм Лавровим Трамп переказав останньому таємну інформацію щодо базування ісламістів ІДІЛ у Сирії.

1100путин трамп сирия

Але, якщо буде імпічмент, то президентом стане віце-президент США Майкл Пенс. Для України це не буде проблемою. Адже він – політик прогнозований, системний, консервативно-лібертаріанської орієнтації. До того ж, республіканець зі стажем, на відміну від Трампа.

З Францією маємо також «чорного лебедя» — непередбачувану ситуацію, яка може зламати всі традиційні системні розрахунки. От хто серйозно розраховував на виграш Макрона, за плечима якого не було якоїсь потужної системної підтримки? Усі сподівались на виграш Фійона. Однак той пролетів зі свистом — спрацював компромат проти його дружини.

Сто днів президента Трампа: палацові війни, невдачі та еволюція зовнішньої політики

Звісно, важливо, якою буде ситуація у французькому парламенті після червневих виборів. Але призначення прем’єр-міністром правоцентриста Едуара Філіпа, однопартійця Ніколя Саркозі та Франсуа Фійона, говорить про те, що з майбутнім парламентом Макрон уже домовився і його підтримка вже є заздалегідь. Російські ж розрахунки були на те, що і Ле Пен, і Фійон будуть договороздатні для Кремля і прямо (Ле Пен) чи опосередковано (Фійон) підтримають російську політику щодо України.

Крім того, нумо подивімось, що буде з Німеччиною. В Ангели Меркель є всі перспективи знову стати канцлером, передумовою чому можуть служити результати виборів у землі Північний Рейн-Вестфалія, де більшість проголосувала за коаліцію ХДС та СДП.

Не складається і з Туреччиною. Як у Москві не сподівались на Ердогана, проте він чітко окреслив ліню, далі якої не переходить. Принаймні Крим він російським не визнає і засуджує анексію. Так що для Росії ситуація на міжнародній арені доволі складна.

– Чи є загальна стратегічна позиція Заходу щодо Росії?

– Є консенсус, що РФ повинна бути в перспективі другом і партнером. Мовляв, Путін поганий, але сама по собі Росія може бути і поганою, і доброю. Усе залежить від глави держави.

– На Заході є переконання, якщо не буде поганого Путіна, то може бути нормальний кандидат, з яким під силу вести перемовини. Такий собі умовний Навальний.

– Там вважають, що рано чи пізно війна на Донбасі закінчиться, буде повернуто Крим і після цього відносини з Росією нормалізуються. Подекуди з’являється також думка (хоч вона не є домінантною), що винен не Путін сам по собі, а Росія, яка в нинішньому своєму вигляді породжує путіних — через свою структуру та політичну природу.

– Поки міжнародна спільнота не може однозначно визначитись зі своїм ставленням до Росії, яку ж позицію має займати Україні?

— В Україні мають бути люди та інституції, які б займались цілепокладанням. В ідеалі це має робити відповідальна еліта — без якоїсь чітко окресленої інституалізації. Але в Україні така схема не спрацьовує. Еліта як така – дуже низької якості. Головна  проблема «верхівки» полягає в тому, що не вміє бути суб’єктною, не почувається центром політичних процесів. Попри те, громадянське суспільство якраз високої якості.

– Що чекає державу, де існує такий відчутний якісний розрив між народом та елітами?

– Таку країну може чекати взагалі небуття. Наприклад, повториться ситуація другої половини XVII століття — Руїна. Тоді феодально-олігархічна еліта просто знищила державу.

– Невже Руїна — це незворотний процес?

— Усе можна змінити. Для цього повинна витворитись контреліта. Мають прийти нові люди — з новим поглядом та енергетикою. Такі люди в Україні є, але вони не становлять критичної маси.

– 9 травня у Москві відбувся великий парад до Дня Перемоги. Здебільшого із символами радянської епохи вийшли молоді люди. Звідки в них така ностальгія за минулим?

– Дійсно, багато хто ностальгує за молодістю своїх батьків, за тим «золотим віком», який вони ніколи не бачили, але в який повірили. Зараз серед російської молоді ставлення до радянських часів радикально змінюється в позитивному напрямку.

– Під впливом чого?

– Пропаганда, школа, навіть молодіжна маскультура. У сучасній постмодерновій реальності втрачаються будь-які авторитети, будь-що сутнісне. Тому нинішня ідеологічна система намагається позиціювати минуле як щось справжнє, ціннісне. Показує, що в минулому були справжні люди з вірою. А нині, мовляв, усі морально вироджуються, сучасники — поверхові, тотальні збоченці. А от Росія — остання фортеця чогось справжнього на шляху до тотальної аморальності.

Ціна 9 травня – вічна військова травма

– Що таке війна для пересічного росіянина?

– У сучасному культурному контексті часто виникає відчуття порожнечі, бракує чогось сутнісного, непідробного. Російська пропаганда зображу війну, власне, цим «золотим віком». Наголошується, що радянський солдат урятував світ від «коричневої чуми».

– Ключова ідея у пропагандистських гаслах — «перемога над ворогом». Але ж цим можна виправдати будь-яке військове втручання — і в Україну, і в Сирію. Чи не так?

– Дискусії, які виникають навколо перемоги 1945 року — це дуже складний комплекс питань. Тут немає простих та однозначних відповідей. Загалом будь-яка влада намагається провадити політику пам’яті. Тобто створює власну конфігурацію ідеальної історії, яка стає фактором конструювання майбутнього. Цим займаються і в Кремлі, і В’ятрович в Інституті пам’яті.

– Як змінювався смисловий контекст війни, починаючи з 1945 року?

– Тут є кілька дуже цікавих моментів. Свято перемоги і вихідний день 9 травня було буквально два роки. Починаючи з 1947 року 9 травня — робочий день. Тоді влада намагалась якнайменше згадувати про війну. Сталін боявся ветеранів. Адже вони були силою, якою складно керувати. Полонених, щойно звільнених з європейських концтаборів, прямим рейсом відряджали до Сибіру — мовляв, були в полоні. Вважалось, що ті, хто побачив Європу, є уже неблагонадійними. Значить, треба захистити режим від таких «критичних елементів».

У 1947 році закінчується похвальба за перемогою. Ветеранам припиняють доплачувати гроші за медалі та ордени. І аж до середини 60-х років 9 травня — це робочий день.

За Хрущова тема війни також не була домінантною. Її намагались зайвий раз не чіпати.

– Чому?

– Хрущов не був мілітаристом. Тоді головна історична подія — Велика Жовтнева революція 1917 року. Але, водночас, країна орієнтується на майбутнє, обіцяючи, що у 80-х роках настане комунізм. Тому головний ідеологічний проект — радянський космос (Юрій Гагарін, Сергій Корольов, Бєлка, Стрєлка, Валентина Терешкова, Павло Попович).

Але потім приходить Брежнєв. Він радикально змінює всі ці акценти. Отримав владу випадково. У всій цій політичній конфігурації не був найміцнішою фігурою. Йому треба було на когось опиратись. Зрозуміло, що покоління ветеранів тоді — це люди віком 40-50 років, соціально найактивніший прошарок. І ось тоді тема війни стає знову головним ідеологічним центром.

брежнев

Перший парад перемоги після двадцятилітньої мовчанки відбувся 9 травня 1965 року. За Брежнєва цей конструкт трішки змінюється. Там уже не «мудрий Сталін і не великий рускій народ», а «братство радянських народів».

– А що було в горбачовський та єльцинський період?

– У цей час з’являється новий образ війни — народної. Відповідно, держава — погана, тоталітарна, Сталін — злий душогуб. Але перемога в 1945 році — це народний подвиг, усупереч державі.

– Путін також вніс свої корективи у формування ідеології війни?

– Ні. Я б не сказав, що це були корективи. При ньому починають створювати новий наратив, себто нову конфігурацію усіх подій із новою логікою. Війна, як і перемога, абсолютизується. Культ перемоги в сучасній Росії перетворився на нову громадянську релігію. Цьогоріч навіть акцію «Бессмертный полк» пропаганда назвала «Пасхою». Відповідно, противники цього перетворення називають це «побєдобєсієм».

россия_день_победы

Інколи таке враження, що все це добре працює на передвиборчу стратегію Путіна. Через рік на виборах, вочевидь, будуть дві головні теми. Перша — Крим (день виборів перенесли на березень — на день «возвращєнія в родную гавань»).

Друга тема — інтерпретація перемоги 1945 року як теж заслуги Путіна. Не виключаю, що хтось із пропагандистів договориться, що перемога — це спільна заслуга Сталіна та Путіна. У будь-якому разі за Путіна грає акція «Бессмертный полк».

До того ж Україна зображується як фашистська держава. Пропаганда показує, що бандерівці, які воювали на боці Гітлера, стають в Україні новими героями, а от справжніх — як маршал Жуков, приміром — нівелюють.

Велика світова гра: чому у СРСР не вірили в напад Гітлера

Будь-яка дискусія на тему, що УПА воювала проти Гітлера, а не за, нівелюється пропагандою. Усе це підштовхує до висновку, що Україна, оскільки вона начебто реабілітує фашизм, не має права на існування як держава. Ця теза в Росії є, хоч її висловлюють не офіційні особи, а прокремлівські спікери.

– У Росії відбулась радянська акція «Бессмертный полк». У Дніпрі теж хотіли її повторити. Але все завершилось сутичкою. У чому суть цієї акції?

– Це дуже складна конструкція. Набагато складніша, ніж її сприймають в Україні. І ніяка не радянська — за радянської доби нічого подібного не було. Адже про війну розповідали живі ветерани.

Сьогодні в живих лишились одиниці. Безпосереднього спілкування, наступності поколінь немає. На початках акція була низовою ініціативою — зберегти пам’ять про предків. Звичайно, коли держава взяла це під контроль, все перетворилось на щось абсолютно інше, карнавальне. Або й містеріальне — як до того прагне влада.

Як на мене, у ній можна вбачати (якщо відійти від раціонального сприйняття реальності) магічні ритуали, коли одночасно викликаються душі загиблих на війні, багато хто з яких, за народними уявленнями, може класифікуватись як «заложні мерці».

– Як же в Україні тоді ставитись до «Бессмертного полка»? В частини людей це викликає доволі агресивну реакцію.

– Варто розуміти, що нічого специфічно російського, кремлівського чи пропутінського в ній немає. Бо передбачається несення портретів своїх власних героїчних предків, а не Жукова, Сталіна чи Ніколая II.

З іншого боку, саме цей формат пам’яті в Україні активно нав’язують проросійські активісти та депутати. Це питання варте окремої дуже непростої фахової дискусії, в якій треба взяти участь спеціалістам із пропаганди та контрпропаганди, з історії Другої Світової Війни, з історії магії, політологам та філософам.

Для Росії зараз акція «Бессмертный полк» — це щось на кшталт націоутворювальної містерії. Тобто «рускій» чи «росіянин» — це той, хто пишається своїми предками-ветеранами та розуміє подібне шестя як «хресну ходу», а 9 травня вважає новою «Пасхою». Для нової української нації «точкою нового відліку» стали Майдан та російсько-українська війна.

Тож для України «Бессмертный полк» чи його аналог може бути  тим, чим цей перформанс замислювався від самого початку — тобто чимось приватним — формою родинної пам’яті, позбавленої державницької істерії, мілітаризму та намагань народити «нову націю» на подіях 72-річної давнини.

безсмертный полк_киев

– Що чекає на країну, де культивується війна?

– Я б не сказав, що в Росії культивується війна. Це було на початку війни у Донбасі, у 2014 році, — тоді виникла потреба в добровольцях, готових загинути за “ЛДНР” та Гіркіна-Стрєлкова. Сучасна конфігурація історичних уявлень про війну полягає в тому, що минуле замінює майбутнє. Ключові тези: треба пишатись героїчними дідами, перемога — це головна подія всієї історії людства. Адже якби не радянський солдат, то людства б не існувало, Гітлер усіх би знищив.

Тому будь-яка критика такої ідеологічної політики в Росії сприймається не просто як намагання переглянути підсумки війни, а взагалі як ідеологічна диверсія, як перехід України в табір фашизму, зрада «спільного минулого», «зрада героїзму українського народу під час Великої вітчизняної війни».

Нині Друга вітчизняна та Радянсько-німецька (вона ж Велика вітчизняна) війни і перемога-1945 — це ті смислові конструкти, навколо яких тривають найжорсткіші інтелектуальні битви. І відповідей, які б задовольнили більшість людей, ніхто поки що не може надати. Тож не слід у цій проблематиці все так спрощувати та діяти «від противного». Мовляв, якщо в Росії святкують 9 травня, то в Україні не треба.

Росія, як правонаступниця СРСР, має відповісти за Голодомор – Олександр Мотиль

До речі, як на мене, нинішній український формат, коли 8 травня поминають загиблих, а 9 травня відзначають перемогу над фашизмом та Гітлером, є оптимальним. Це дві різні емоції, дві різні складових історичного минулого. Не варто їх протиставляти чи залишати з них щось одне. А те, що вони ще й рознесені на різні дні — взагалі дуже вдала ситуація для України.

– Чи є залежність між рівнем мілітаризованості сучасної ідеологічної сфери в Росії та війною на Донбасі?

— Складно сказати, що така пряма залежність існує. Проте влада намагається мобілізувати російське суспільство, ввести його у стан усвідомлення, що «проти нас усі воюють», «Росія – остання фортеця істинної віри та цінностей», «ми зараз повторюємо подвиги наших дідів та прадідів», «тоді вся Європа Гітлеру здалась, а ми — ні. І завдяки нам перемога над Гітлером стала реальною», «перемогли б і без України».

У народ кидається новий меседж. Мовляв, вам погано живеться? Не маєте що їсти? А уявіть, як жили наші бабусі й дідусі в 1941-1942 роках. Розкажіть їм, що вам зараз бракує пармезану. Так що витримали тоді, витримаємо й нині!

От прокремлівський політолог Сергій Марков днями заявив, що реальним конкурентом Путіна на наступних президентських виборах буде не Зюганов, не Жириновський, не Міронов, не Явлінський, не Касьянов. А… агресивний блок НАТО! Отакі прості, але віками перевірені мобілізаційні тренди.

Російське суспільство схиляють до думки, що доведеться жити в умовах війни. Доти, допоки існує ця політична реальність у Росії — доти буде війна на Донбасі. Як ця реальність зміниться, можливі вірогідні зміни, пов’язані і з Донбасом, і з Кримом. Головне — дожити і стати справжнім суб’єктом, а не покладатись на США чи об’єднану Європу. Вони можуть Україні лише допомогти, підтримати, але не робитимуть за неї те, що повинен зробити народ України.

Романія Горбач