Михайло Калініченко про лоббі забудовників в столиці і втомлених киян (відео)

– Громадські ради створювались для того, щоб побудувати ефективний механізм взаємодії між громадськістю і органами державної влади. Наскільки, дійсно, в реаліях вийшло втілити цей механізм: діалог влади і громадськості?

–

– Особливо при прийнятті важливих державних рішень?

– Звичайно, важливих політичних рішень. Тільки при Київській міській адміністрації існує, до речі, 70 таких органів. Це комісії, експертні ради, громадська рада, антикорупційна рада. І всі ці органи в переважній більшості очолюють саме представники виконавчих органів влади. Тому не можна сказати, що сьогодні при Київській райадміністації їх не існує. Якщо ж зупинятися на ефективності, сказати, що вони впливають, не можна.

Той механізм, що у нас є, а саме, електронні петиції і громадські слухання проводяться під егідою органів виконавчої влади. Вони хочуть, щоб ці процеси були контрольовані, щоб процеси відбувалися у такий спосіб, у тому напрямку, в який сьогодні потрібно владі.

– Хто ті люди, що входять до складу громадських рад? І чи дійсно вони озвучують голос народу?

– Це дискусійне питання. Є постанова № 996 вже з поправками. Вона обмежує склад громадської рад. Є десять районів, в яких існують громадські ради, які створені при районних державних адміністраціях. Інститути громадянського суспільства багато років підряд представляють оці громадські ради, які знаходяться при районних державних адміністраціях.

Я приймав участь у формуванні громадської ради 2016-2017 року. Орган також був налаштований на мінімальний кількісний склад і, відповідно, контрольований суто громадянським суспільством. В той час у нас вийшло створити і прийняти всіх бажаючих, які були на установчих зборах. Це був 191 представник громадянського суспільства. Треба давати можливість цим людям знайомитись, приймати участь в житті міста. Це позитив.

Якщо говорити про громадську експертизу і громадський контроль, то тут стоїть вже питання фаховості. І не завжди представники інститутів громадянського суспільства відповідають критеріям, необхідним для того, щоб провести фахову громадську експертизу і громадський контроль.

– Існує таке поняття, як кишенькові громадські ради. Тобто керівник своїх людей ставить. Яка мотивація у цих людей і звідки вони беруться?

– Як правило, це депутати районних рад, очільники районних осередків політичних партій. Ті структури, які вже були колись організовані, і можливо, коли та чи інша політична сила перебувала при владі. Вони інтегрувались і в громадські сектор. Такий трикутник – бізнес, влада і громадянське суспільство, але в поганому розумінні, він співпрацює в контексті реалізації тих чи інших проектів. Зазвичай, це політичні і фінансові проекти. Ініціатива влади фактично повинна бути узгоджена тими псевдогромадськими активістами.

– Я так розумію, що псевдоактивісти, про яких ви говорите, вони там дуже міцно сидять і місцем поступатися не хочуть для дійсно ідейних людей, які б справді ефективно працювали і озвучували проблеми громадськості.

– Насправді, так. Саме таке завдання я ставив перед собою в 2015 році: потрапити до районної громадської ради. Але це нереально. Там, як правило, відбуваються якісь зняття документів ще на етапах подачі.

Тому основним завданням в 2015 році, я ставив, можливість всім незаангажованим інститутам громадського суспільства потрапити в цей консультаційний орган, спробувати щось змінити в місті, впливати на державну політику. На жаль, сьогодні констатувати відкритість та прозорість влади не доводиться. Будь-яка аргументована позиція, яка розходиться з діями влади, сприймається нею негативно.

Але це ж ми говоримо не тільки про те, що все погано. Є і конструктивна позиція. Представники громадського суспільства мають не тільки казати, як все погано, але і, що треба зробити, щоб було добре. Тоді ми зможемо збалансувати інтереси і громадянського суспільства, і бізнесу, і влади. Але громадянське суспільство має бути зверху.

В 2015 році ми дали можливість всім, хто був присутній на установчих зборах, створити цю громадську раду, дати можливість всім працювати не в інтересах корпоративної групи, а в інтересах киян.

– І вони зараз так працюють?

– Ця громадська рада функціонує, але влада доклала максимум зусиль, використала всі свої важелі впливу, щоб створити ту громадську раду, яка б задовольняла потребам саме органів виконавчої влади.

– Я так розумію, що позитивних змін в цьому плані не відбудеться, якщо влада поставила своїх кишенькових людей, вплинула на ці вибори.

– Якщо говорити про розвиток, про 14 тисяч інститутів громадянського суспільства, які сьогодні є в Києві, то яким чином їм реалізовувати свої проекти? Влада мала б приділяти цьому увагу, створювати цей процес максимально прозоро і демократично. Ми сидимо на цих засадах і постійно здаємо тест на європейськість.

Коли 35 інститутів громадянського суспільства представлятимуть інтереси фактично чотирьохмільйонного міста Києва, а в структурі київської державної міської адміністрації 20 департаментів, 22 управління, уявіть, як можна розподілити обов’язки між цими представниками, як вони проводитимуть ту громадську експертизу, громадський контроль в умовах такого великого структурного складу.

– В Європу йдемо, а гарячої води в столиці немає. І нам говорили, що це проблеми киян: вони нічого не роблять, вони не активні, вони б могли піти під Київську держадміністрацію вимагати. Яке ваше бачення цієї проблеми?

– Я хотів би нагадати, що саме кияни були рушійною силою в революції Гідності, Помаранчевій революції, тому тут говорити про неактивність взагалі не приходиться. Справа в тому, що багато киян, як і пересічних громадян, зайняті вирішенням особистих проблем: оплати за квартиру, речей, які пов’язані з дітками – школою, відпочинком.

Якщо аналізувати роки після Революції гідності, все ж таки громадянське суспільство існує, воно розвивається і росте. Звичайно, багато ще є проблем, недоліків. Влада якраз реагує на синергію та консолідацію. Як тільки вони відбуваються, наприклад, у випадку незаконної забудови, незаконних демонтажів МАФів підприємців, відсутності гарячої води. Треба, перш за все, говорити про відповідальність чиновників, які сьогодні представляють той чи інший напрямок. Якщо це, наприклад, житлово-комунальне господарство, то є Петро Пателеєв, потрібно ставити йому питання.

– А яку причину відсутності гарячої води називають?

– Причина завжди знаходиться. Проблема в тому, що ми за цю гарячу воду платимо, розумієте, коли відкриваємо кран, а отримуємо холодну. Потрібно говорити, що ті послуги, за які ми сьогодні сплачуємо, є неякісними. Щоб довести отримували ми цю воду, чи не отримували – це довго можна ходити по судах. Але, як правило, судитися з державою дуже важко.

– Я правильно вас розумію, що коли платіжки прийдуть, ми почнемо оплачувати ще і гарячу воду, і не зможемо навіть довести що ми її не отримували?

– Я не хотів би стверджувати. Будь-яка позиція має бути доказова. Але в нашій країні, саме в місті Києві, я не здивуюсь, якщо такі речі відбуватимуться.

– Ну є такі версії, що не просто так виросли ціни на оплату і холодної води. Тобто гарячої води не стало, а ще й холодна вода подорожчала.

– Вивчаючи будь-яке питання, ми, дійсно, завжди знаходимо фінансову складову. Тобто хтось за цим стоїть і є, напевно, якась комерційна необхідність і чийсь інтерес зробити саме так. Це питання потрібно вивчати дуже глибоко.

Але коли починаєш розкладати, хто стоїть за тою чи іншою забудовою, хто приймав рішення, як правило, спливають депутати, помічники депутатів, люди, які мають з ними загальний бізнес. Я думаю, що це всім відомо, ми знаємо цих людей і як це відбувається.

– Ви згадали про незаконні забудови – це велика проблема в Києві. Як ви можете це питання прокоментувати? Хто це контролює?

– За забудовниками стоять депутати, а за депутатами стоять корпоративні інтереси. За кожною забудовою є певна група осіб, яка лобіює ці інтереси. Тут проблема в іншому. На цих територіях проживають кияни. Там, де відбуваються багатоквартирні забудови, будівництво заправок, чи знищення того самого Качиного озера на Здолбунівській. Влада знаходить причину, що маємо вирішити питання з «Елітою Центром», знаходить активістів, які кажуть, що вони не отримали квартиру. Тому озеро потрібно засипати. А чиновники кажуть, що немає там ніякого озера.

Всі ці речі відбуваються проти державних будівельних норм. До того ж, ніхто не задає питання: скільки потрібно дитячих садочків, скільки сьогодні потрібно шкіл, скільки сьогодні потрібно закладів для того, щоб молодь розвивалась, скільки потрібно спортивних майданчиків. Але це головні питання. На жаль, сьогодні громада не впливає на ці процеси, тому що повністю іде централізована структурна схема, де чітко відпрацьовуються питання через постійні комісії Київради.

Не можна сказати, що в Київраді сидять тільки ті люди, які працюють проти киян. Звичайно є і опозиційні сили, але їх дуже мало. Але в Київраді є ті 70 голосів, які потрібні для прийняття рішень, тому відбуваються такі речі. Багато активістів приходять на засідання постійних комісій Київради, де відбуваються зміни цільових призначень, де приймаються вирішення по цих питаннях. На жаль, проводяться псевдогромадські слухання, де погоджуються об’єкти для спорудження.

Але, знову ж таки, питання в іншому. Коли виходять активні громадяни, ми завжди отримуємо фізичний вплив від молодиків спортивної статури. Тобто можна говорити про тих самих «тітушок». Можна сказати, що сьогодні кримінал співпрацює з владою. Такої реакції, яку б ми хотіли отримати з боку поліції, ми не бачимо. Активісти насправді лягають під колеса машини, не дають можливість заїжджати цим грузовикам, засипати і налагоджувати цю площадку і так далі. Але реакції, звичайно, нуль. Всі ці справи лежать, вони не розглядаються, люди втомлюються і це все спускається на гальмах. Є речі, які лежать ще там з 90-х років. Тому необхідна активна позиція киян. Консолідація, синергія оцих процесів надасть можливість нам це змінювати.

– В Києві вже декілька років є запропонована владою концепція паркувального простору. Вона діє, до 2020 року вона має втілитися. Але ми бачимо, що вже два роки пройшло, а знайти паркувальне місце для будь-якого водія задача не із легких. В чому тут проблема, чому ми не можемо по-європейськи підійти до цієї проблеми і все ж таки вирішити її?

– Потрібно починати з інформаційної політики. Тобто ніхто чомусь не розповідає киянам про те, що таке здоровий спосіб життя, що, можливо, поїздка до центру міста є більш вигідною, якщо ви поїдете на метро.

– Але це бігання від проблеми, розумієте. А потрібно її вирішувати.

– По-перше не вирішуються проблеми з підземними паркінгами. Тут можна говорити про відсутність системного підходу влади до їх вирішення. Проблема в чому? Хочуть зробити максимальну кількість місць і взяти з киян максимальну кількість грошей.

Чому б в Києві не зробити стоянки для велосипедів, де ви би могли купити абонемент на місяць? Взяти, наприклад, велосипед в центрі міста, а залишити його на Лівому березі, доїхавши туди. Але ж треба створити ще й велосипедні доріжки. Відповідно, має бути культура поведінки самих водіїв, і культура поведінки велосипедистів.

– А робити доріжки для велосипедистів – це дуже проблематично? Важка така справа?

– Тут ми повертаємось до незаконних забудов і відсутності державної політики в плані транспортної інфраструктури. Сьогодні забудовники, порушуючи всі державні будівельні норми, будують дома, зменшуючи простір. Але це ж простір не тільки зелених насаджень, не тільки простір озер і річок, а це простір і самої транспортної розв’язки. Наприклад, той торгівельно-розважальний центр на Героїв Дніпра – там зменшується кількість прохідної можливості людей.

Про які доріжки ми можемо говорити? Якщо подивитись на кількість квадратних метрів комерційної забудови і торгових центрів, то вона вражає: кожного року вона збільшується, збільшується і збільшується. Але немає політики в контексті дійсно здорового способу життя, реклами тих самих велосипедних доріжок або хоча б якогось вирішення проблем. Починати треба саме з цього. Інформаційний простір наповнювати і, плюс, вивчати, запитувати у киян, як вони це бачать. Збиратися, аналізувати. Саме для цього ми пропонували створити Центр комунікацій, який би дійсно вивчав всі проблеми в місті Києві і створював цей зворотній зв’язок між громадянським суспільством і владою. А вона, на жаль, представляє інтереси не громадян, і не киян.