Олександр Федоренко про партійні програми та піар нової влади (відео)

– Ви були помічником народного депутата, може ще і зараз є. Це Микола Томенко?

– Але зараз ви очолюєте партійний осередок в Києві, тобто можна вважати, що вас по кар’єрних сходах підвищили?

– Хочу сказати, що помічником був номінально, оскільки до того двічі був депутатом Шевченківської районної ради, депутатом Київської міської ради і для мене це певний еволюційний розвиток. Тому посади помічника і голови партійної організації нічим не пов’язані.

– Хочу поговорити саме про вашу політичну партію чи політичний проект, як це називається?

– У нас все ж таки партія, а не проект. Проекти створюються під вибори, і там, по суті, немає живих людей. Є спонсори, обличчя, невеличка номенклатура, яка хоче потрапити до влади.  Це – проект. А у нас партія, яку ми створили рік тому.

Ми не проводили гучних з’їздів, оскільки партія зробила вже другий крок. Перший – це створення громадського руху, низки громадських організацій. Але враховуючи українські реалії – що наше чинне законодавство не дозволяє громадським організаціям повноцінно брати участь в виборах. Тому ми були вимушені переходити до формату партії, оскільки саме партії беруть участь в виборах, висувають кандидатів в президенти, в народні депутати, до місцевих рад.

Рік тому ми провели з’їзд і затвердили партію, яка має назву – Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна». За рік ми створили осередки майже в усіх областях України, випустили шість газет і зараз продовжуємо цю роботу: пишемо програму партії, план дій для України. Ми провели в березні форум з цього приводу і зараз проводимо «круглі столи» по всіх областях по певних розділах цієї програми. В Херсоні проводили по екологічній політиці, в Хмельницькому – по туризму.

Ми хочемо, щоб програму робили фахівці з різних галузей, а не декілька політтехнологів, які, спираючись на соціологічні дані, вибирають проблеми, які найбільше хвилюють людей, а потім, обіцяють їх вирішити, не конкретизуючи як. І з цими гаслами йдуть на вибори. Наша партія хоче написати ґрунтовну програму по всіх розділах, де буде чітка відповідь: як саме провести реформи в Україні и зробити її процвітаючою країною.

– Бажання у вас таке файне, чудове, але вже рік існує партія. Чому ви досі цього не зробили?

– Ми це робимо, цей процес триває. За нашими підрахунками, десь до Дня Незалежності, завершимо написання цієї програми. Потім з’їзд партії це затвердить і з цією програмою партія вже йтиме на вибори.

– Зараз створюється багато політичних проектів, але не знаю, чи можна їх називати партіями? Адже у нас постійний цей процес: за 25 років створилося не знаю скільки партій. Тільки за останній рік, напевно десятки. І Михаїл Саакашвілі створив свою партію, і Надія Савченко і Сергій Тарута. Про що це говорить? Зазвичай, ви правильно сказали, на початку партії створюються під вибори. Чому зараз така активність?

– Ця активність була помітна ще рік тому, коли пішла розмова, що коаліції в Верховній Раді майже немає і будуть дочасні вибори до ВР. Минулим літом дійсно всі побачили, як купа різних політиків створювали свої власні проекти.

Проте я казав, що, на жаль, в цих проектах немає живих людей. Тобто є лідери партії, а за лаштунками якійсь спонсор, який виділив гроші на цей проект. Далі йдуть декілька обіцянок: або знизить тарифи, або припинить війну, і все. З цими гаслами вони йдуть на вибори.

– А скільки живих людей в вашій партії «Рідна країна»?

– Якщо брати київську організацію, яку я очолюю, то десь 300-400 людей, але точно сказати не можу. Там кожного дня змінюється статистика по тих, хто вступив до лав нашої партії.

– А по Україні загалом?

– По Україні загалом – це центральний апарат володіє такою інформацією.

– Тобто у вас немає таких даних?

– Ні, я ж очолюю Київську організацію.

– Скажіть, наскільки це перспективно створювати нову політичну партію? Адже потім перед виборами буде велика конкуренція. Як донести виборцям, що їм потрібно обирати саме вашу партію, щоб пройти той прохідний бар’єр у 5%?

– Ви знаєте, ми готові до конкуренції, оскільки нашу партію очолює визначний український політик Микола Томенко. Він за своє життя зробив дуже багато добрив справ для України. Я вважаю, що розповідати українцям, хто такий Микола Томенко і що він зробив, не потрібно. Всі і так знають.

Я гадаю, що для успіху будь-якого проекту або партії потрібні три складові. Перша – це лідер партії. Вважаю, що Томенко стоїть врівень з такими політиками, як Тимошенко, Порошенко. Тобто він їм популярністю не поступається.

Друга – це структура. Майже в усіх областях у партії створені осередки, зараз створюються по районах і так далі. Тобто, оскільки дочасні вибори навряд чи будуть, то, я думаю, в 2019 році чи навіть раніше, до кінця цього року, ми цей процес завершимо. «Рідна країна» – це реальний живий організм з живими людьми, об’єднаний лідером та ідеєю.

Третя – це, звичайно, гроші. Але тут є відмінність від інших проектів – у нас немає якогось спонсора, який фінансує нашу партію. Вона фінансується членами партії. У нас немає олігархів, а є люди, які є бізнесменами, є депутати місцевих рад, науковці. Тобто кожен робить такий внесок, який може. Вважаю, що маємо всі шанси на успіх. На мою думку, на сьогодні немає ні таких лідерів, ні таких проектів.

Якщо порівнювати з тим же Саакашвілі – що він зробив для України? Або Ляшко? Чи може, він зробив більше, ніж Томенко? Може, Гройсман розумніше? Тобто по особі лідера можна зробити висновок про те, наскільки ця партія виконуватиме свою програму. Тому що, на жаль, чинне українське законодавство не передбачає обов’язковість виконання програм. Всі партії обіцяють, вибори закінчуються і наступного дня ці програми йдуть в утиль.

Я думаю, що ми будемо також ставити питання, щоб якось законодавчо закріпити обов’язковість виконання програм тих партій, які перемогли. Тоді, я вважаю, кожна партія буде відповідально підходити до написання таких програм, слідкувати за своїми обіцянками.

– Скажіть будь ласка, от ви згадали про фінансування політичної партії і сказали, що політична партія «Рідна країна» існує на членські внески. Яке має бути фінансування, щоб утримувати цілу політичну партію. І взагалі, який порядок сум?

– Все залежить від активності партії і наскільки лідер будь-якої партії – відома особа. У нас з лідерами все зрозуміло і не треба витрачати мільйони, щоб пояснити, що якась особа стане національним лідером і щось буде робити.

– От на прикладі вашого київського осередку: скільки вам треба на місяць грошей, щоб нормально існувати, рухатись і продовжувати свою діяльність?

– Я очолюю організацію і не отримую за це гроші. Так само районні організації очолюють люди, які хочуть бути депутатами Київради. Тобто вони прийшли до нас не отримувати гроші, а навпаки, вони ще сплачують внески на друк газети, утримують офіс за свій рахунок.

Зараз існує Національне агентство із питань запобігання корупції і ми звітуємо на сайті НАЗК за кожну копійку. Це, до речі, можна перевірити, побачити звіт. Всі гроші, що ми отримуємо, витрачаємо на програмні цілі. Коли буде більша кількість членів, будемо більше витрачати. Зробимо тираж газети не 100 тисяч, а умовно, 200 або 300 тисяч, друкуватиме не раз на місяць, а умовно, три рази. Зараз ми в процесі становлення і такої чіткої суми, що от потрібно стільки і не менше, немає. Скільки б не було грошей, ми їх витратимо на користь.

– Наскільки це можливо – створити партію такого масштабу, як Томенко чи там Тарута, Саакашвілі. Чи може це зробити молодий перспективний і амбіційний політик і повести за собою маси. Скільки грошей йому на це потрібно і що робити? Може, люди хочуть молодих і амбіційних.

– Я вважаю, що люди завжди хочуть молодих і амбіційних, але молодість дуже швидко проходить.

– Молоді, умовно. Я маю на увазі, нові обличчя.

– Нові обличчя також дуже добре, але треба все ж таки дивитися, що ця людина зробила. Тобто, якщо нічого в своєму житті доброго чи визначного людина не зробила, а тільки збирається, то у мене питання до неї.

Тому що Петро Олексійович нам обіцяв: і АТО припинити за декілька годин, і «Рошен» продати. Всі послухали, а чим це закінчилося?

– Петро Олексійович не нова людина в політиці. Скажіть, будь ласка, хто ваші основні конкуренти? Ви до Верховної Ради плануєте балотуватись?

– Ми плануємо брати участь як в президентських виборах, так і у виборах до Верховної Ради і, звичайно, у місцевих.

– Микола Томенко збирається бути наступним президентом?

– Це вирішуватиметься ближче до президентських виборів, але, я вважаю, що він цілком достойний балотуватися на цей пост.

– А із політичних сил, хто може вам скласти конкуренцію?

– Ми не думаємо про конкурентів, ми думаємо про себе, про свою програму і, як її донести до людей і як її потім виконати. Конкуренти хай думають про своє.

– Чи плануєте з кимось об’єднуватись?

– Микола Володимирович веде такі переговори з партіями демократичного спрямування. Зрозуміло, що ми не можемо об’єднуватися з колишніми представниками Партії регіонів, Опозиційним блоком. Так само ми перебуваємо в опозиції до чинної влади. Тобто всіх, хто підтримує нашу ідеологію, ми можемо вважати своїм союзником.

– А чию ідеологію підтримуваєте ви?

– Наша ідеологія – це поєднання соціальної і національної ідеї і наше гасло: «Людина і Україна – понад усе».

– Хотіла з вами ще поговорити про Київ. На якому рівні він сьогодні знаходиться? Чи відповідає він європейським стандартам, чи можна Київ назвати європейською столицею?

– Я вже казав, що два скликання був депутатом Шевченківської райради, тому можу порівняти часи Омельченка і Черновецького.

Казали, що Омельченко щось неправильно в Києві будує, що його треба прибрати. Потім прийшов Черновецький і виявилося, що те, за що критикували Омельченка зросло в сотні разів. Потім прийшов Кличко, який був суперопозиціонером, який так вмирав за Київ, правда, живучи в Німеччині, але за Київ він дуже вболівав. Прийшла до влади команда Кличка вже після Революції.

От згадайте, всі скандали останнього часу з забудовами: Микільської Слобідки та інше. Забудовники виявляються депутатами з фракції Кличка. Тобто, нічого не змінилося, і з кожним разом стає все гірше. Можна привести дуже багато прикладів.

Кличко нещодавно заявляв, що ми робимо в Києві дороги з 5-річною гарантією, це раніше гроші розкрадали. А я вам пропоную подивитись в якому зараз стані дорога на виїзді з Києва на Одеську трасу, яка прокладена два роки назад. Середня полоса вже пішла хвилями і я не знаю, скільки тепер коштуватиме ремонт.

Нинішня влада від минулої відрізняється тільки піаром. Методи ті самі і обличчя майже те саме. Тому що команду президента складають колишні регіонали, колишні представники Блоку Черновецького в Київраді. Тобто, по суті, нічого не змінилося. Так само, міст впав – винний голова районної адміністрації.

Ліквідовані районні ради – це ще одне таке питання в Києві. Регіонали і Черновецький ліквідували райради і, до речі, в цьому голосуванні приймали участь і фракція Кличка в повному складі і сам він голосував. Але чомусь перед виборами 2014 року, як тільки прийшли до влади, то ніякого повернення. Тому що призначити десять голів держадміністрації набагато легше, ніж брати участь у районних виборах, перемагати і тільки потім, коли депутати оберуть голову ради, президент зобов’язаний цю людину призначити головою райадміністрації.

Ну навіщо цей процес? Краще призначити десять людей, які не мають жодного відношення до району і потім керуватимуть цим процесом. Перед 2015 роком так само. Я в Київраді виступав за повернення райрад, наша комісія по самоврядуванню. Міська рада начебто пішла на компроміс: рішення про повернення цих рад було проголосоване, але його виконання відтермінували на березень минулого року. В 2015 році пройшли вибори, все через суд заблокували, але це питання і ці ради досі не відновлено. Всіма нароботками колишньої злочинної влади користується влада нинішня і все поглиблює та розширює.

– Вам не здається, що, можливо, і кияни між виборами не такі активні? Ось, наприклад, візьмемо ситуацію з гарячою водою в Києві, якої немає. Чи можуть кияни, якось впливати на мера, на Київраду?

– На жаль, я вважаю, що кияни навряд чи можуть впливати на мера.

– Ви ж казали, що Людина у нас – понад усе.

– Але це наше гасло, а не Віталія Кличка. На жаль, я розумію, і багато матеріалів є у ЗМІ про те, що Кличко не керує Києвом. Коли я був депутатом Київради, Кличко з’являвся максимум на 10-15 хвилин на сесію, потім він уходив, десь перебував у відпустці. Можете подивитися, скільки днів на рік не працював – десь близько 200 днів перебував у відпустці.

– А хто у нас тоді насправді керує містом, коли Кличко у відпустці?

– Умовно назвемо, що оточення Кличка. А хто насправді…

– А ви можете нам сказати?

– Це ж неофіційна інформація. У цієї людини немає поста. Він керує, бо йому доручили. Є такі люди, які здійснюють управління Києвом, тому всі посилання до мера безрезультативні. Ми можемо визначити, що хвилює киян: відкрити сайт Київради там, де петиції, і ви побачите про що пишуть кияни. Ті самі проблеми: забудови, вода гаряча, проблеми дитячих садків. На сайті йдеться про успіхи Кличка, а потім, коли подивишся на ці петиції, то там все з точністю до навпаки.

– А що ж таки в Києві з гарячою водою? Це питання кожного киянина.

В мене також вдома немає гарячої води. Це мене хвилює, але я розумію, що вона буде тільки тоді, коли буде.

– Тобто не зрозуміло коли, може, й ніколи.

– Вона буде, але ж про це ніхто не знає, навіть Кличко.

– Ось, нещодавно згоріла будівля колишнього київського гастроному. Пожежна служба дуже довго їхала і довго не могли загасити вогонь, тому що вікна були завішені сітками. Через те вода не потрапляла в приміщення. Хто за це відповідає? Хто ці сітки вішає на вікна? Хто за цю вогненебезпечність несе відповідальність? Це ж центр столиці.

– Це дуже гарний приклад. Я вчора проїжджав поряд, коли тривала ця пожежа, бачив, як пожежники лили воду. Там ще прапор України висів.

Те, що німці в війну не розбомбили, Черновецький не забудував, при Кличко спалили. Винні в цій ситуації, я вважаю, як міська влада, так і власник, який викупив цю будівлю. Зрозуміло, що існує декілька проектів реконструкції, навіть деякі передбачали там побудувати будівлю вищу за ЦУМ. На мою думку, це свідомий підпал, руйнування пам’ятки архітектури. До речі, там жив і гетьман Павло Скоропадський, і художник Врубель, і Панас Саксаганський, і Квітка-Основ’яненко. Тобто це не якась незрозуміла будівля. По суті, цінність цієї історичної будівлі набагато вища, ніж архітектурна. Її, по-перше, не можна було дозволяти приватизовувати, а по-друге, треба було відновити цей готель. Зробити кімнату, де жив Скоропадський, де жив Врубель. З цього можна було зробити візитну картку міста.

– А хто міг підпалити цю будівлю?

– Я вважаю, що підпалив той, хто хоче її зруйнувати і побудувати щось інше.

Може, там власник змінився. Може, ті, хто приватизували, і у них представники нової влади перекупили, вирішили, що пора вже діяти. І до речі, коли давався дозвіл почепить ці банери, а їх давала міська влада, то треба було враховувати і таку ситуацію.

– Останнім часом в Києві відбуваються якісь незрозумілі речі, деякі люди думають, що в Києві стало жити небезпечно. То маршрутки у нас взриваються, то вода, то стріляють. Вам не здається, що це дзвіночки чогось?

– Я не претендую на істину в останній інстанції, але вважаю, що це дзвіночки для міської влади. Постійна брехня про те, що, начебто, в Києві щось робиться, і от втручаються вищі сили: коли влада бреше, що все добре, то кожного разу трапляються такі речі. То у нас найкращі дороги, будь ласка, дивіться – мости падають.