– В Україні останнім часом часто говорять про те, що спортивна галузь потребує радикальних змін, що вона не дає результатів і не відповідає викликам часу. Я вважаю, що яскравий приклад – це скромний результат наших спортсменів на Олімпійських іграх у Лондоні в 2016 році. На ваш погляд, хто або що заважає розвитку спорту в Україні?

сидоренко
– Мені здається, багато факторів, зокрема фінансових та матеріальна база. Я маю на увазі комплекси, зали, басейни. На сьогодні безкоштовних комплексів для відвідування спортсменами тієї чи іншої команди практично немає. Це радше виняток, здебільшого все платно. Я вважаю, що це має спонсорувати клуб або національні збірні. Адже спортсмени не так багато заробляють, щоб додатково виділяти кошти на свою підготовку. Я думаю, що це один з основних факторів. Хоча історія довела, що українці – прекрасні спортсмени.

– Із держбюджету галузь фінансують: понад 2 мільярди гривень виділяють на спорт. І навіть до 2020 року планують збільшити фінансування більше ніж на 81%. Ці гроші, напевно, кудись не за призначенням надходять.

– Або не за признанням, або їх якось неправильно розподіляють. Може, якимось видам спорту дають 50% цього бюджету, якимось, відповідно, менше. А видів спорту багато і кожен вимагає значних коштів. Навіть побудувати або відремонтувати просту залу – це велика сума. Але я думаю, що більше проблем у тому, що гроші якось нераціонально використовують.

– В якому стані зараз такий вид спорту, як волейбол?

Будущее по Илону Маску: сегодня Tesla, завтра – Hyperloop и колонизация Марса

– Скажімо так, не на суперстадії. Цього року вдалося по телевізору, по інтернету подивитися збірну України. Зібрали, нарешті, тих легіонерів, які грають за кордоном – їх потихеньку починають залучати до Національної збірної. І результат з’явився: вибилися у фінал Євроліги, що дуже приємно. Хоча, на мою думку, збірна України, значно сильніша від тих команд, які грають в Євролізі.

Усі, кого я знаю, хто грає в інших національних чемпіонатах, безумовно, можуть посилити збірну. Але їх або не кличуть, або у них немає бажання. Причин, з яких вони не беруть участі у нашій збірній, я назвати не можу. Але якби хоча б половина тих, хто грає за кордоном, грали за збірну, то і результат був би зовсім іншим.

Популярні новини зараз

Гросу приголомшила зміною зовнішності, макіяж творить чудеса: "така молода, а вже..."

Брежнєва і Кухар з "Танців з зірками" засвітилися в однакових вбраннях: несподівані фото

Мама Вєрки Сердючки показала свою любов, фото облетіло мережу: "яка краса"

Раптово померла легенда російського кіно родом з України: подробиці трагедії

Показати ще

– Як зараз приваблюють людей, щоб вони поверталися?

– Теж не готовий поки вам відповісти. Бо не всі повернулися. Але я радий бачити тих, хто вже грає. Це майстри високого класу.

Плюс залучають молодь. Можливо, це роблять спеціально, щоб у команді була половина складу – це досвідчені бійці, а половина – молоді, які набираються досвіду. Може, з такою метою. Але багато волейболістів, зокрема молодих, намагаються виїхати кудись за кордон. Бо там вони заробляють значно більше, ніж тут.

– Я так розумію, у нас в Україні зараз криза такого виду спорту, як волейбол. Із чим вона пов’язана? З нестачею фінансування? Чи у нас не вистачає кадрів, охочих грати у волейбол?

– Ні, точно не друге. Бо є бажання, навіть якщо брати лише Київ. У Києві 63-64 аматорські команди. У складі кожної мінімум 7 осіб і максимум – 12-14. Зокрема, грають юнаки 16-18 років.

Я сказав би, що в Україні є багато охочих грати у волейбол. Ми з моєю командою граємо в різних містах, постійно бачимо велику кількість вболівальників, які приходять на любительські матчі, не обов’язково професійні. Але є, як мені здається, велика проблема з кадрами. Наприклад, ми на собі відчули, як важко було знайти тренера. Їх взагалі не так вже й багато. Друга проблема – не кожен захоче тренувати на якійсь благодійній основі. Тренери не так багато заробляють – іще менше, ніж спортсмени. Ось вам і причина відтоку кадрів з волейболу.

Якщо брати молоді команди, юнаків, які грають в Європі, в світі, то вони добре заробляють. А мірою дорослішання, непотрапляння в той чи інший клуб, люди йдуть просто працювати менеджерами, бухгалтерами, юристами, бо там вони можуть собі забезпечити більш-менш нормальне існування.

– Ви зараз говорите про аматорські команди. А наскільки на професійному рівні розвинений цей вид спорту? Ви сказали, що аматорських команд більше ніж 60.

Олександр Федоренко про партійні програми та піар нової влади (відео)

– Зараз в Україні є суперліга, вища ліга. А, скажімо, топових команд не так і багато. Тобто простежуються такі тенденції, коли аматорська любительська команда виходить у вищу лігу. Є минулорічний приклад вінницької команди – вона вийшла у вищу лігу, професійну. І за один рік вони виграли.

У Києві є жіноча команда. Всі любителі. Так вони пробилися у вищу лігу і виграли її.

– А що робить Федерація волейболу в Україні, я не розумію? Їм же, напевно, виділяють фінансування?

– Хороше питання. Я скажу, що досконало не володію інформацією, чому саме так відбувається. Але безперечно відбувається відтік кадрів за кордон. В Україні не так просто зібрати топ-команду, яка братиме участь у Лізі чемпіонів. У гравців в інших країнах, наприклад в Італії, контракт – $300-400 тис. на рік. Це середній рівень. Там є спортсмени, які отримують мільйон доларів на рік. Це вже вважають за більш-менш високу для волейболіста зарплату. Звісно, в Україні немає таких команд.

Ось у найкращих команд в Україні бюджет – 300-400 тисяч на рік, та й то я не впевнений. Якщо за кордоном такі гроші отримує одна людина, то тут – не гарантую, що вся команда.

– Але ви, як капітан команди «Бориспіль», намагалися до когось звертатися, стукати в цю саму Федерацію волейболу України або писати листи в міністерство, щоб якось привернути увагу держави до цієї проблеми? Адже, наскільки я розумію з ваших слів, волейбол в Україні помирає. А це ж імідж нашої країни.

– Україна завжди славилася своїми волейболістами. У мене батько, мама, бабуся, зараз тітка грає – вся родина волейболісти. Я доволі добре обізнаний. Коли був СРСР, дуже багато українців грали за збірну. І вигравали Олімпіади.

– Чи виходить знайти підтримку, тих, хто зацікавлений у розвитку такого виду спорту, як волейбол? Хто допомагає – спонсори? Хто фінансує?

– Я не знаю, чому так відбувається, але постійно стикаюся з тим, що людям в областях це цікавіше. Притому, що вони заробляють менше. Ми їздимо у вінницьку лігу, у нас є, скажімо, спонсор, який оплачує нам дорогу, участь у змаганнях. У нього крім волейбольної команди ще, якщо не помиляюся, п’ять футбольних. Ми питали в нього: навіщо вам це? Він каже, що, по-перше, йому це цікаво, а по-друге, він почувається потрібним суспільству. Я вважаю, що у цієї людини дуже сильно розвинена соціальна відповідальність.

Ми брали участь у фінальному турі вінницької ліги. Коли вийшли після гри, то багато людей, які прийшли подивитися, були дуже вдячні йому. Підбігали діти, запитували, коли у нас тренування.

– Тобто у молоді є інтерес до цього виду спорту?

Євген Рибчинський: Під час підготовки «Євробачення-2017» було вкрадено 16 мільйонів євро

– Звичайно. Особливо коли вони це бачать, коли розуміють, що це. Одна річ дивитися по телевізору, зовсім інше – наживо. По телевізору не можна відчути емоції, які відчуває гравець, це взагалі інакше сприймається. Це круто.

– Чому ж у столиці волейбол не розвивають, а в регіонах до нього більше інтересу?

– Про Київ – взагалі окрема історія. У Києві немає професійної команди.

– Із чим це пов’язано?

– Найбагатше місто в Україні на сьогодні має чоловічу професійну команду, хоча історія Києва – одна з найбільших. Тут «Локомотив» (Київ) грав. У Києві були дві професійні команди, ще нещодавно вони вигравали чемпіонат України. Але буквально за один рік все розвалилося.

– Що сталося?

– Просто пішов спонсор. Була одна людина, якій це було цікаво. Ось вона пішла, її це перестало цікавити, і вся команда розвалилася. Не знайшлося іншої людини, яка підтримала б цю добру традицію, підтримала б спорт у Києві.

– Чому цікавий футбол, баскетбол цікавий, а волейбол нецікавий?

– Мені здається, що сьогодні це більше зацікавленість людей. Вважаю, що це взаємопов’язано. Якщо баскетбол, футбол постійно показують по телевізору, не дивно, що він популярніший. Волейбол не показують – зрозуміло, що він менш популярний.

– Тобто недостатня популяризація серед населення?

– Виходить, що так. Щоб знайти якийсь матч Суперліги в Україні, на це треба багато часу витратити. Щоб знайти любителя, який це знімав би. А, припустимо, подивитися італійську лігу, російську – не проблема.

Я вже мовчу про те, який процес популяризації волейболу триває в Польщі. Коли дивишся матчі, у тебе голова починає паморочитися – там тисячі людей, музика. Ось у Києві нещодавно проводили Суперкубок. Так, круто, хоч щось вийшло. Там теж було багато людей, але зала маленька. Як же так? Ну чому зала маленька? Це ж топова команда.