Санкції США проти Росії: між дієсловами may та shall

Знову почав використовуватись термін «холодна війна», і не в історичному, а в сучасному контексті відносин між Заходом і Сходом. Однак є деякі відмінності.

Росія опинилася в теплій компанії міжнародних вигнанців. І не в привілейованому становищі головного лиходія, а серед інших. Причому зрівняння Москви та Пхеньяна вельми символічне, тому особливо прикре для Кремля. Спроби Москви вкотре стати для Вашингтона єдиним партнером із розподілу світу за лекалами, подібними до ялтинських і потсдамських, повністю провалилися.

І ще один важливий фактор ухваленого конгресом законопроекту. Президент Трамп зобов’язаний підписати його протягом 10 днів. Можливе вето президента, судячи з результатів голосування, легко переборне, але відносини законодавчої та виконавчої влади буде обтяжено. Найімовірніше, президент може для свого іміджу запропонувати поправки, які ще більше підсилюють запропоновані заходи, і тим самим затягнути процес. Але результат буде тим самим.

У Москві вдають, що санкції, навіть у жорсткішому вигляді, їх не особливо хвилюють.

Як висловилися у Білокам’яній, деградація відносин очевидна, вони на дні, а де саме це дно, не так уже й важливо. Однак висловлювання президента Путіна під час його візиту до Фінляндії наочно продемонстрували високий ступінь не лише роздратування, а й певного нерозуміння становища. І все зайшло в такий глухий кут, що виходу з нього в нинішньому московському розумінні просто не видно.

Заміна дієслів

Законопроект H.R. 3364, запропонований конгресменами Едвардом Ройсом, Кевіном Маккарті (обидва республіканці) та демократами Еліотом Енгелем, Стені Гойєром, вмістив санкційні заходи за всі московські фокуси. Починаючи від «закону Магнітського», Криму, Абхазії, Південної Осетії, Придністров’я  – до невиконання мінських протоколів, пропагандистської кампанії державних ЗМІ та багато чого іншого.

У зв’язку з цим дуже важлива мова, якою написано законопроект, і використана в ньому термінологія. Найважливішим компонентом, що істотно відрізняє його від попередніх законопроектів, а також президентських санкційних указів, є використання дієслів.

Якщо раніше в описі повноважень президента, як глави виконавчої влади, в сфері санкцій використовували модальне дієслово may, що означає можливість, імовірність, дозвіл, то тепер усе посилило дієслово shall. Останнє в англійській мові багатозначне. Ми ж зазначимо його модальне значення – повинен, зобов’язаний. Саме тому ним послуговуються в контрактах, договорах, ділових документах. Має воно й відтінок погрози.

У заміні модальних дієслів простежується зміст ухваленого обома палатами конгресу законопроекту. Тепер президент, якщо він не хоче порушувати закон, не просто має право, а зобов’язаний робити запропоноване. Законів у США дотримуються, особливо на такому рівні. Навряд чи Трамп, незалежно від суб’єктивних уявлень і бажань, зважиться на порушення.

Звідси випливає, що санкційна війна вступила в нову, значно тривалішу фазу. Вона багатошарова, включає відносини не лише з країнами, зазначеними у H.R. 3364, а й із партнерами в Європі.

У Москві тішаться ілюзією, що суперечності з Європою дозволять дещо віддалити її від США, та тим самим послабити жорстку хватку ухваленого законопроекту.

У 1982 році США наклали санкції на постачання обладнання та труб для прокладання газопроводу Уренгой-Помари-Ужгород, але європейці збунтувалися і до санкцій не долучилися. Очолила цей опір Маргарет Тетчер, її підтримала Німеччина. Восени 1982 року санкції скасували, а обладнання та труби почали постачати до СРСР.

Цього разу навряд чи повториться вже далека історія. По-перше, тоді російському трубопровідному газу не було альтернативи в Старому Світі. Потреби зростали, пропозиції повною мірою їх не покривали. Норвезький і британський газ Північного моря лише почали розробляти, але вже було очевидно, що його не вистачить. Технології зрідження газу (СПГ) і його морського транспортування ще не мали промислових масштабів, їхнэ майбутнє було невизначеним.

Цього разу ситуація дещо інша. СПГ дедалі частіше є альтернативою трубопровідному газу, особливо в Азії. До того ж з’явилися сланцеві газ і нафта. Незважаючи на іронічне ставлення до них у Росії, вони вже наблизилися до межі, за якою можуть конкурувати з трубопровідним. Поки сланцевий газ коштує більше, але це справа тимчасова. Технології видобутку і транспортування розвиваються стрімко, на що в Росії, з політичних причин, закривають очі.

По-друге, європейські компанії вже вклали чималі гроші у Nord Stream 2, тому хочуть їх не лише не втратити, а й отримати прибуток, поки російський газ дешевший за СПГ і сланцевий. Проте якийсь компроміс знайдуть, оскільки у європейських компаній інтересів у Америці незрівнянно більше, ніж у Росії. Заміна буде нерівноцінною.  Тому певні шорсткості між Вашингтоном і Брюсселем, не зважаючи на всі московські намагання, не перейдуть у розкол. Тут Кремлю, незважаючи на гучні заяви, нічого не світить.

Поки ж Bundesnetzagentur (Федеральне мережеве агентство-регулятор), який займається розвитком газотранспортної системи Німеччини, відхилив п’ять проектів розширення Nord Stream 2 через їхню «ненадійність».

Московська відповідь

Кремль, сподіваючись на зміну американської позиції, до останнього проявляв певну стриманість. У травні навіть загострення антиамериканської пропаганди зменшилося. Потім обсяг відновився, але з’явився новий напрямок. Трамп начебто хороший, дуже хоче домовитися, але злі конгресмени та сенатори йому заважають, не дають займатися доброю справою.

Тепер же стало очевидним, що зовнішня політика США значною мірою розділена між виконавчою і законодавчою владою, а Трамп просто не в змозі зробити жодного кроку в бік Москви.

Звідси роздратовані висловлювання Путіна та всієї кремлівської раті. Посипалися погрози помститися американцям.

Але як це зробити? Конгресмени та сенатори грошей у російських банках не тримають, своїх дітей вчитися до московського і новосибірського університетів не посилають, вілли в Сочі та Хості не будують. Заборонити їм їздити до Росії? Вони і так туди не збираються, якось проживуть без цього.

Американські фірми кредитів у російських банках не беруть, заборонити їх видавати їм можна, але результат нульовий.

Є американська власність у Росії, але санкції на власність приватних осіб в Америці не поширюються. Отже, відібрати в американців нічого не можна. Можна причепитися до Macdonald’s і закрити його ресторани з санітарних міркувань. А далі що? Величезна компанія це переживе, ефекту не буде.

Країна, яка в світовому обсязі ВВП має лише 2%, не може завдати серйозного економічного збитку державі, яка володіє 35% світових фінансових ресурсів.

Можна скільки завгодно надувати щоки і розповідати про болючі контрсанкції, але дійсність зовсім інша.

Реально можливі лише точкові заходи протидії. Заборонити Google, Facebook, Apple, Adobe і Microsoft. Люди будуть незадоволені, але Кремль це переживе. А ось із продуктами Microsoft, частково Apple, проблеми. Їх не вдається замінити аналогами, яких просто не існує, навіть у державних структурах.

Теоретично можна припинити постачання російського урану, титану, але невідомо, кому буде гірше. США заміну знайдуть, нехай і дещо дорожчу, а от Росії покупців такої специфічної продукції знайти буде значно складніше.

Глава Російського союзу промисловців і підприємців (РСПП) Олександр Шохін зазначив, зокрема, можливу відмову від постачань до США російських ракетних двигунів РД-180 і припинення спільної експлуатації Міжнародної космічної станції (МКС). Після цього станцію залишиться просто втопити, хоча збиралися на ній літати до 2024 року.

Що ж до двигунів РД-180, то для американців на них світ клином не зійшовся. Ці двигуни стоять на ракетах Atlas 5 компанії Lockhead-Martin. Ці ракети за порівняно короткий час можуть замінити на Delta компанії Boeing і Falcon Ілона Маска. На дві останні незабаром припадатиме більше ніж 60% ринку космічних польотів. Жодного паралічу американської космонавтики не буде, а ось Роскосмос втратить дуже пристойні гроші.

Товарообіг між країнами становить $20,2 млрд і розподіляється навпіл. Із США до Росії надходить високотехнологічне обладнання, зокрема для енергетики, нафтовидобутку і переробки. Замінити його Росії буде досить важко навіть європейськими аналогами. Навряд чи європейські фірми стануть ризикувати потраплянням до чорного списку Вашингтона заради сумнівного, як продемонструвала ситуація з Siemens, прибутку. З Росії до США постачають передовсім нафту. Без неї Америка цілком обійдеться, а де взяти долари за енергоресурси, за постійної волатильності цін на них – дуже велике питання.

Можна завдати фінансового удару. У Москви є на $100 млрд американських державних паперів. Можна їх викинути на продаж або вимагати, якщо подібне передбачено, їхньої оплати. Однак вводити на ринок великі обсяги паперів невигідно, оскільки їхня вартість знизиться, втрат для російського покупця не уникнути. Ланцюгова реакція на фінансових ринках теж непередбачувана. У всякому разі, у Вашингтона ресурсів більше, переживати потрясіння йому легше.

Поки ж будуть адміністративні заходи. Посольству США в Москві заборонено користуватися дачею в Срібному Бору, а також складськими приміщеннями на Дорожній вулиці. Так Кремль відповів на мораторій на користування дачами свого посольства у Вашингтоні, запроваджений ще президентом Обамою.

Окрім того, російське МЗС вимагає скоротити кількість співробітників у американських дипломатичних місіях до 455 осіб, щоб вона відповідала чисельності російських дипломатів і технічного персоналу в США.

Найімовірніше, московські розмови про несиметричні відповіді на санкції означають перенесення їх з економічної та фінансової площини, де можливості Першопрестольної дуже обмежені, на політичну та військово-технічну.

По-перше, спробують посилити співпрацю з Китаєм у галузі спільного виробництва озброєнь. Сюди варто відносити також проведення спільних маневрів та інших російсько-китайських заходів.

До цього можна віднести торпедування, за мовчазної згоди Пекіна, американського тиску на Північну Корею. Аж до зриву торгового ембарго, накладеного на цю країну.

По-друге, можлива спроба посилити взаємодію з Іраном, наскільки це можливо, на противагу США та санкціям, передбаченим H.R. 3364. Тут є очевидна межа, оскільки Москва і Тегеран часто є конкурентами, як, наприклад, у Сирії. Кремль може продовжити, навіть збільшити, постачання зброї Талібану, з якими ведуть боротьбу США в Афганістані.

По-третє, можуть спробувати вдертися до Лівії за допомогою підтримки фельдмаршала Халіфи Хафтара та створити там бази, як у Сирії. Небезпека в тому, що це перетинається з інтересами Рима і Парижа. Останній офіційно взявся за вирішення лівійського конфлікту.

Є й інші сфери, де Москва може спробувати завдати шкоди США. Вашингтон не залишить це без уваги, клубок протистояння затягнеться ще сильніше. Відповідно, розгориться холодна війна, виграти яку в Москви перспектив немає.

Юрій Райхель