Телетайп: продажні самураї та фейк по-американськи

Просто в доінтернетівські часи телетайпний зв’язок був призначений для передачі найбільш значущих новин. І журналісти великих видань, вивчивши стрічку телетайпу, сформульовану в лаконічному стилі, потім розшифровували й інтерпретували інформацію для читачів.

Цього разу інтерпретації підлягають кепсько резонансні підсумки розслідування «іловайського котла» і безкоштовна реклама ракетної продукції Південмашу від «Нью-Йорк Таймс».

Якихось відкриттів-викриттів від Генпрокуратури не очікувалося. Головне і так було ясно.

Воїни ЗСУ, в своїй більшості мобілізовані і без належних військових навичок, не в повній мірі відповідали завданням і умовам, в які їх поставила гібридна агресія Росії. Малося безліч питань щодо озброєння, спорядження, управління військами і багато чому іншому.

Українські добровольці, які в складі різних батальйонів брали участь у взятті Іловайська, занадто часто підміняли точне знання оперативної обстановки і ретельне планування бойових операцій запалом і героїзмом.

Але найголовніше: військово-політичне командування наших збройних сил із самого початку агресії діяло не в умовах реальної війни, а як би в рамках командно-штабних навчань, де можна, зробивши помилку, відіграти ситуацію назад. Можна домовитися з «штабом червоних» про якісь узгоджені дії. Де пересуваються по місцевості і гинуть під вогнем не живі люди, а якісь умовні бойові одиниці, що позначаються різнокольоровими фішками на карті.

Звідси і фатальне введення наших військ в кліщі між терористичними військами і регулярною армією РФ під Саур-Могилою: командування було впевнене, що росіяни не втрутяться, а вони почали масові артобстріли зі своєї території.

Звідси ж і зафіксовані ГПУ безліч телефонних дзвінків українського начальника Генштабу Віктора Муженка своєму візаві з російської сторони: він вважав, що з агресором можна домовитися про коридор виходу – як випустили бойовиків Гіркіна зі Слов’янська. А російське командування, навчене кривавим досвідом чеченських воєн, вирішило, що українцям надавати можна тільки «коридор смерті», і плювати їм на якусь офіцерську честь і всілякі телефонні базари.

При цьому військово-політичне керівництво ігнорувало всі попередження, розвідувальну та іншу інформацію з боку.

Із Саур-Могили не зробили належних жорстких висновків. І тому стався Іловайськ. Іловайськ теж вирішили замовчувати (мені розповідали, президент якось в серцях сказав, що такої події, як «іловайськ котел», в історії України не було!), Тому сталося Дебальцеве. Хід думки зрозумілий: невивчений урок повторюється.

Цілком закономірно і те, що ГПУ головним винуватцем трагедії назвала російські війська, які вторглися. Але навіть ці проміжні висновки викликали несподівану для мене реакцію публіки.

Близькі до керівництва військового відомства блогери раптом підняли паскудне виття, що, мовляв, іловайську трагедію організували Ігор Кололомойскій і Геннадій Корбан, які боролися з Рінатом Ахметовим. І взагалі, Іловайськ – це, виявляється, чисто міліцейська операція, армія на чолі з Муженко ні до чого (теза повторюється багаторазово на різні лади). Як там виявилися армійці сектору Д? А, типу, всі побігли, і я побіг…

Що ж ви так метушитесь, хлопці? Ще ніхто нікого офіційно не звинуватив, а ви вже на начальнику Генштабу підпалюєте кашкет?!

Очевидно, що повну об’єктивну інформацію по Іловайську та іншим поразках ми дізнаємося вже за нової влади. А зараз питання в тому, де проходить межа між вірністю і підлістю?

У японських самураїв було прийнято зберігати вірність своїм суверенам в будь-якій ситуації. Але якщо суверен явно порушував правила честі, то самурай робив собі харакірі, щоб безчестя не лягало на нього.

У вітчизняних самураїв, підгодованих військовою верхівкою, принцип інший: прикривати керівництво, поки вигідно. І не важливо, які жахливі речі це керівництво творить. Якщо когось із високопоставлених військових викриють, не дай Бог, в прямій зраді, то свої блогери будуть пускати піну, що це тактична хитрість, ви не розумієте оперативного задуму, так ви знаєте, чим відрізняється РПГ від БТР, а гроші в кишеню підкинув хуліган Шабунін, і взагалі, все це підступи Тимошенко, Саакашвілі й Коломойського…

Розумієте, у частини псевдопатріотів підлість стала доблестю. Це така новоявлена ​​доблесть – брехати, вивертатися, пересмикувати, поливати брудом інших, щоб обілити своїх. У точності, як у самих безнадійних пропагандистів недоімперії.

Не можна безчесними методами будувати щасливе майбутнє. І армію-переможницю – теж не можна.

Тому нам необхідне таке очищення влади, щоб всі ці виродки, які зараз активно і підло, причому, свідомо топлять за несправедливу владу, більше не змогли знайти заробітку. Щоб вони просилися, а від них шарахалися, щоб не забруднитися. А особливо активні й помітні пройшли через процедуру люстрації з конфіскацією.

Щоб кожен знав і дітям своїм наказував: за справи і навіть за слова в інтернеті рано чи пізно доведеться відповідати. Амінь!

І якщо вже мова зайшла про об’єктивність.

Прихильником президента Порошенка себе не вважаю. Але наполягаю, що до поставок українських ракетних двигунів в Північну Корею він не причетний. Тому що такого постачання просто бути не могло!

Чесно кажучи, коли читав матеріал про «чорний ринок» південмашівських двигунів РД250, то склалося враження, що цей номер NYT редагував наш соціальний міністр Андрій Рева. За рівнем інтелектуальної адекватності – один-в-один.

Правда, потім пішли спростування і уточнення позицій, а Рева на це не здатний.

Розумієте, рідинний ракетний двигун – агрегат високотехнологічний і дорогий. Ніхто не робить їх про запас, як масові автомобілі, що іржавіють на заводських стоянках в надії коли-небудь знайти покупця. Двигуни виробляються під конкретне оплачене замовлення. Наприклад, РД250 в неабиякій кількості вироблялися для Росії, для космічного носія «Циклон» різних модифікацій. Програма «Циклон» була згорнута, частина двигунів залишилися невикористаними, вони повинні знаходитися на складах в РФ. Ну, або вже ні.

Для північнокорейців прикупити кілька РД250 – це все одно, що сільському механізаторові поцупити звідкись двигун «Феррарі». І куди він у свій трактор цей чудовий «Феррарі» засуне? Гусари, мовчати!

Ракетний двигун дуже точно вписується в конструкцію конкретної ракети. Він точно прив’язаний до конкретної модифікації пального і окислювача. Роботу двигуна регулює конкретна система управління ракети. Перш, ніж опинитися в ракеті, двигун проходить різноманітні стендові випробування – проливні, вогневі.

Загалом, на тракторі «Феррарі» не запрацює, навіть якщо матюкатися італійською. Або в село з Модени треба притягнути цілий завод «Феррарі» разом з усіма фахівцями, і вони з часом спорудять гоночний трактор.

У Північній Кореї, судячи з усього, так і сталося. Зрозуміло, за допомогою російських, китайських, а тепер іранських фахівців. І нині на батьківщині Кім Чен Ина вже здатні виробляти і ракетні двигуни, і самі ракети самостійно – адже мова йде не про супертехнологічний «Спейс Х», який повертаються в задану точку, а про вироби, які розробили в середині минулого століття.

Але ось те, що з України вже вдруге за останній час (перший – поширення вірусу «ПетяА») намагаються зробити загрозу для всього світу – момент вельми показовий. І вкрай важливо, чиї це підступи – недоімперії, американських українофобів чи і тих, й інших в одному флаконі.

Українській владі необхідно терміново наймати детективне агентство, «Кролл» або подібне, розслідувати, звідки ростуть ноги у безглуздоїї статті з NYT і подібних провокацій. І засвічувати висновки розслідування по всьому світу.

Інакше ризикуємо опинитися в черговому котлі – інформаційному. Тоді – прощавай, зброя з США. І взагалі – прощавате, мрії про міжнародну суб’єктность.

Олександр Кочетков, аналітик і політтехнолог, спеціально для Politeka