Крим в окупації: репресії замість туризму

У ЗМІ все частіше з’являються повідомлення про арешти осіб з проукраїнською позицією та обшуки в їх оселях. Зокрема, 8 серпня окупаційна влада півострова на десять діб арештувала 76-річного Сервера Караметова, який страждає хворобою Паркінсона, за одиночний пікет на підтримку заступника голови Меджлісу Ахтема Чийгоза. Він тримав плакат із закликом до російського президента Володимира Путіна та «голови» Криму Сергія Аксьонова припинити репресії кримських татар. По справі Караметова склали два адміністративних протоколи: за «порушення порядку проведення одиночних пікетів» та за «опір співробітникам поліції».

Пізніше окупанти оголосили вирок українському активісту Володимиру Балуху. Його засудили на три роки і сім місяців позбавлення волі. Звинуватили Балуха в незаконному придбанні та зберіганні боєприпасів і вибухових речовин. Торік у грудні під час обшуку в його будинку правоохоронці нібито знайшли 70 патронів від автомата Калашникова, 19 гільз і п’ять тротилових шашок. Перед тим Балух вивісив на своєму будинку в селі Серебрянка український прапор та прикріпив табличку «вулиця Героїв Небесної Сотні».

Триває також розгляд кримінальних справа лідерів кримськотатарського народу Ахтема Чийгоза та Ільмі Умерова.

Ще 19 людей позбавлені волі по «справі Хізб ут-Тахрір». У Російській Федерації цю організацію визнали терористичною ще у 2003 році. Саме під приводом пошуку членів Хізб ут-Тахрір російське ФСБ й проводить обшуки та арешти мусульман у Криму.

Загалом за даними Кримської правозахисної групи, нині з політичних мотивів на півострові позбавлені волі понад 40 осіб.

Попри це, українці, хоч і не в значній кількості, але продовжують їздити на окупований півострів. Хтось як турист, хтось до родичів та друзів.

Politeka дізналася, чи безпечні такі поїздки, та чи може Україна впливати на ситуацію з порушенням прав людини в окупованому Криму.

Борис Захаров, керівник Адвокаційного Центру Української Гельсінської спілки з прав людини:

– Українцям небезпечно їздити до окупованого Криму. Відпочивати там взагалі аморально. Але багато людей все ж пов’язані з півостровом родинними зв’язками й просто не можуть не їздити. Однак у такому випадку вони наражаються на ризик.

Якщо їдете на окуповані території, щоб хоч якось захиститися, про вашу поїздку мають знати близькі люди – родичі, друзі. Якщо вас викраде чи незаконно затримає окупована влада, вони зможуть це відстежити. Такі дії можуть врятувати ваше життя і здоров’я.

Україна використовує недостатньо механізмів для впливу на ситуацію з порушенням прав людини в окупованому Криму. Тут є кілька аспектів. Перший – загальностратегічний. У Мінських угодах взагалі не йдеться про українських політв’язнів у Криму та РФ. Вони опинилися за бортом цих домовленостей. По-друге, мінський процес має великий недолік. Він об’єднує гуманітарні та політичні питання в одному документі. Це створює умови, коли Путін використовує українських політв’язнів у Криму та Росії та полонених на Донбасі, як заручників.

Гуманітарні та політичні майданчики переговорів потрібно розділити. Цими питаннями мають займатися різні люди. Варто створити умови, щоб було неможливо пов’язувати питання звільнення людей з політичними інтересами. Потрібно залишитися у рамках «Мінська», тому що це вже частина міжнародного права і на нього посилаються Сполучені Штати Америки у новому санкційному законі, та Євросоюз у багатьох документах, але формат треба змінити.

Україна стала заручником ситуації. Коли починався мінський процес, треба було швидко припинити активні воєнні дії на сході України. Гинуло багато людей. Це зробили, але от таким незручним для України способом. Потім Москва почала використовувати «Мінськ» проти нас. Зараз мінський процес у цьому сенсі себе вичерпав. Активні бойові дії припинені. Тому гуманітарну частину треба виділити в окрему частину.

Україна має працювати на два фронти – правовий та дипломатичний. На юридичному фронті треба переслідувати тих, хто порушує права людини на окупованих територія. Потрібно подавати відповідні позови до Міжнародного кримінального суду, скарги до Європейського суду з прав людини. У цьому напрямку Україна робить досить багато. Може не все ідеально, але більше, ніж інші держави, які опинялися у подібних ситуаціях.

На дипломатичному фронті маємо тиснути, щоб вводилися персональні санкції. Україна недопрацьовує у сенсі переслідування осіб, які порушували права людини, арешту майна органів, юридичних та фізичних осіб РФ, які переслідують українців по всьому світу. Маємо великий фронт робіт по належному документуванню таких речей. Останнім часом Україна посилює роботу в цій сфері. Задіяні Військова прокуратура й українська прокуратура АР Крим, з якою в Української Гельсінської спілки з прав людини є меморандум про співпрацю.

Нині маємо доволі потужну підтримку Заходу. Єдине, Україні потрібно впорядкувати свої дії відповідно до принципів верховенства права, і не робити також порушень прав людини та незаконних дій. Західним партнерам у наш бік теж є що закинути. Це прикро. Багато незаконної діяльності по правах людини йде з боку Служби безпеки України. Є й загрозливі законодавчі ініціативи у Верховній Раді. Якщо Україна діятиме відповідно до принципів верховенства права, матимемо сильнішу позицію на міжнародному рівні.

Алім Алієв, співзасновник «Крим SOS»:

– Очевидно, що людям, які мають проукраїнську громадянську позицію і відверто її висловлюють, бути в Криму небезпечно. Але найбільше у цій ситуації мене турбує питання етики: чи етично українцям їздити на окуповану територію? Виходить, що у той час, коли тут боремося з окупантами і говоримо про численні репресії, наші співвітчизники гривнею та рублем підтримують їх.

Україна не має прямого впливу на ситуацію з порушенням прав людини в окупованому Криму. Ні в українських громадських організацій, ні в українського уряду доступу на півострів, як такого, немає. Цей вплив лише опосередкований. Цим займається громадськість через напівпідпільні місії та міжнародні структури, які вже й тиснуть на Росію.

Нині західні партнери використовують не всі механізми. Намагаємося працювати з різними міжнародними інстанціями й надавати їм докази про порушення прав людини в Криму. Важливо утримувати публічну увагу європейців та американців щодо ситуації на окупованому півострові. Якщо ця тема відходитиме на другий план, її важче буде повертати на порядок денний і до політиків, і до дипломатів.

Зараз будь-які рішення міжнародних структур щодо Криму важливі. Хоч Росія їх і не виконує, але вони йдуть у нашу скарбницю. Рано чи пізно, Кремлю доведеться за все відповісти.

Ольга Головка