Путін у прольоті: як Європа зміцнює оборону

Хоч як дивно, саме вихід Британії з ЄС спонукав оборонні зусилля в рамках союзу. Лондон завжди вважав це непотрібним і пропонував концентруватися на посиленні НАТО.

Найцікавіше, і тому ще неприємніше для Москви, полягає в тому, що країни, які вважають найближчими до неї, за певної умовності такого терміна, опинилися серед охочих збільшити оборонні зусилля. При цьому ніхто не приховує, проти кого їх буде спрямовано.

Російська пропаганда вкотре забила гол у власні ворота, тому на федеральних каналах вважали за краще просто незручну новину проігнорувати. До того ж з адміністрації російського президента надійшов циркуляр, причому не лише в державні ЗМІ, а всім навколо, давати народу більше позитивних новин. Залишилося визначити, звідки їх узяти, якщо візити президента Путіна та прем’єр-міністра Медведєва на саміти АТЕС і АСЕАН закінчилися, особливо перший, оглушливим провалом.

На шляху до європейської армії

Хоча від моменту створення НАТО повністю гарантувало безпеку своїх членів у найпохмуріші роки холодної війни, питання створення об’єднаної європейської армії залишалося відкритим.

Пам’ять про Другу світову війну та побоювання щодо відродження сили бундесверу з боку французького президента де Голля загальмували цей процес. Париж завжди прагнув мати найсильнішу в Європі армію після американської і не хотів ділити цю роль ні з ким. Хоч із Британією, хоч із Німеччиною.

Ситуація почала змінюватися останнім часом. Не в останню чергу із зростанням ізоляціоністських настроїв у США і, більшою мірою, агресивністю з боку Росії.

Після закінчення холодної війни оборонні зусилля в Європі значно зменшилися, і дуже деградувала необхідна інфраструктура. Якось не помітили, що в нових членах НАТО на сході та півдні Європи дороги і мости не дозволяють перекинути важку техніку до місця дислокації. Або за необхідні терміни, або це взагалі неможливо. Мости не дозволяють пройти ними техніці, зокрема танкам, більше ніж 35-40 т, а іноді й цей показник не витримують. І це лише один із прикладів того, що в грізний час, наприклад, Латвія, Литва та Естонія, нехай меншою мірою, але також Болгарія і Румунія виявляться беззахисними перед можливим російським вторгненням. Навіть за бажання швидко й ефективно надати їм необхідну допомогу технічно й організаційно неможливо. Поки в країнах Балтії розміщено натовські контингенти – 5 тис. осіб. Навіть їхнє перекидання не обійшлося без проблем. Це в мирний час. Залишається припускати, що буде в значно складніших умовах конфлікту.

Є ще один фактор, який прямого стосунку до Росії не має. Після терористичних актів у Парижі тодішній президент Франсуа Олланд назвав це атакою проти всієї Європи. На його думку, це вимагає об’єднання зусиль європейських держав у сфері безпеки, насамперед військової.

НАТО, за всієї ефективності альянсу, засновано на верховенстві США. Про це красномовно свідчать дані про військові витрати.

Франція, Великобританія та Німеччина разом витратять на оборону $140,2 млрд, а США — $683,4. Недивно, якщо в Європі хотіли б збільшити свій внесок у безпеку, а не покладатися повністю на свого великого союзника.

Стаття 42 Договору про Європейський Союз (Лісабонський договір) передбачає можливість військового об’єднання за умови консенсусу всіх країн-учасниць. Голова Європейської комісії Жан-Клод Юнкер заявив, що «треба заново порушити питання про європейський оборонний союз, аж до створення європейської армії. Це музика майбутнього, і вона вже звучить, лишень багато європейців поки її не чують».

Серед прихильників ідеї створення європейської армії не лише Німеччина і Франція, а й, зокрема, Угорщина. Зазначимо цю обставину, як і той факт, що Греція, яка перебуває в дуже скрутному фінансовому становищі, яку вважають проросійською, щороку збільшує свої військові витрати, а Італія взагалі чемпіон. 2017 року вона їх збільшила на 11%.

Початкові побоювання щодо створення в Європі ще одного оборонного союзу та зниження ролі НАТО поступово слабшають. Генеральний секретар Альянсу Йенс Столтенберг позитивно оцінив європейську оборонну ініціативу. «Я вважаю, що це може посилити європейську оборону, що добре і для Європи, і для НАТО. Більш сильна європейська оборона може допомогти нам збільшити витрати на оборону, надати нові сили і кошти та поліпшити розподіл тягаря всередині альянсу», – заявив він.

Вибудовувати інтегровані збройні сили дуже складно. Досвід взаємодії американських і британських армій на фронтах Другої світової війни, а також натовських об’єднаних командувань показав, що це досить тривалий процес. Тут вирішується цілих комплекс як суто військових завдань, так політичних, економічних, організаційних і фінансових. Проте, як йдеться у китайському прислів’ї, дорога в тисячу лі (приблизно 500 км) починається з першого кроку. Саме його Європа зробила в сфері безпеки.

Наголос на ефективність

Улітку на саміті в Брюсселі лідери країн ЄС затвердили план Permanent Structured Cooperation (PESCO) — Постійного структурного співробітництва у військово-політичній сфері. Голова Європейської ради Дональд Туск назвав рішення щодо PESCO «історичним кроком». «Ми сповнені рішучості захистити наших людей», – зазначив він.

Із 27 держав-учасниць ЄС 23 країни підписали офіційний лист на адресу глави європейської дипломатії Федеріки Могеріні про намір долучитися до PESCO. Серед них нейтральні Австрія, Кіпр, Фінляндія і Швеція, які не входять до НАТО. Не підписали PESCO Англія, Данія, Ірландія, Португалія та Мальта. Водночас, як повідомляє Reuters, Лондон домагатиметься дозволу на участь у проектах PESCO.

В основі його лежить список із 20 зобов’язань, які беруть на себе країни-учасниці. Серед них — постійне збільшення оборонного бюджету «для досягнення зазначеної мети» та участь у спільних оборонних проектах. У двосторонніх угодах члени-учасники PESCO повинні швидше вирішувати питання, пов’язані з призначенням солдатів на участь у зарубіжних акціях. Усього розробляють 47 подібних проектів.

Участь у PESCO є добровільною. Якщо країна все ж таки долучилася до такої співпраці, то бере на себе конкретні зобов’язання, а їхня реалізація повинна фіксуватися в національних планах та бюджетах.

Офіційний початок співпраці заплановано на 11 грудня. Тоді відбудеться наступна зустріч Ради ЄС, на якій мають схвалити угоду.

Цікава трансформація ставлення до військової інтеграції в Європі німецьких міністрів. Глава військового відомства Урсула фон дер Ляйєн із Християнсько-демократичного союзу завжди була палким прихильником збільшення європейського вкладу в сферу безпеки. Підписання PESCO викликає у неї глибоке задоволення.

Для соціал-демократа міністра закордонних справ Зігмара Габріеля проблема збільшення оборонних витрат до 2% ВВП завжди була дуже дражливою. Його партія рішуче виступала проти цього. Однак тепер, може, від нищівної поразки на виборах, міністр змінив думку і заявив, що «нарешті настав момент для великого стрибка».

На думку Габріеля, PESCO допоможе не просто збільшувати військовий бюджет, а витрачати його ефективніше. «Це буде, у всякому разі, більш економним. Ми в Європі витрачаємо (на оборону, — ред.) близько 50% від витрат США, але маємо лише 15% ефективності».

Могеріні зазначила: «Справжня проблема Європи полягає не в тому, скільки ми витрачаємо, а у факті, що ми витрачаємо роз’єднано». PESCO якраз і дає можливість «разом інвестувати, разом досліджувати і разом виробляти». У цьому зв’язку часто наводять приклад, що при виробництві 50 бойових літаків кожен із них буде дешевшим, ніж при замовленні лише п’ятьох екземплярів.

Хоча програма PESCO має відносно вузьке спрямування, її політичне значення зростатиме мірою відпрацювання механізмів співпраці.

У НАТО види озброєння, їхню кількість і виробника визначає кожна країна самостійно. Єдина вимога полягає в сумісності. Наприклад, єдиний калібр боєприпасів, їхні технічні параметри. Аналогічні вимоги до засобів радіоелектронної боротьби тощо.

За реалізації PESCO і скорочення різноманітності номенклатури, складу озброєння, єдиного підходу до проектування і будівництва інфраструктури виникає природна інтеграція та відповідна економія. Це особливо важливо для відносно невеликих країн за територією та економічним потенціалом. Наприклад, Чорногорія з її оборонним бюджетом $97 млн не може дозволити собі такі самі програми, як Німеччина або навіть Італія. У таких ситуаціях ефективність використання коштів виходить на перший план.

Політичні наслідки ухвалення PESCO лежать у декількох площинах.

По-перше, це перший крок військової інтеграції. На наступних етапах створення спільних європейських оборонних структур буде більш легким і природним.

По-друге, зросте не лише економічне, а й військове домінування великих держав, зокрема Німеччини, Франції, Італії, в перспективі Іспанії.

По-третє, європейська оборонна інтеграція нехай і не повною мірою, але зменшить військово-стратегічну залежність від США. Як наслідок – європейські країни матимуть більшу політичну самостійність.

Процес неоднозначний, оскільки євроатлантичні зв’язки дуже сильні, й ніхто з відповідальних європейських політиків не стане займатися їхнім демонтажем. Проте Вашингтон змушений буде це враховувати в своїй політиці.

По-четверте, Москва отримала ще один провал на європейському напрямку. Там не хочуть визнавати, але саме її безрозсудна політика призвела до того, що посилення військової інтеграції Європи стає реальністю.

Із часом у PESCO може бути й український інтерес. Якщо просунемося на шляху реформування, то долучимося до програми. Наш оборонний комплекс має що запропонувати партнерам.

Юрій Райхель