Телетайп: Міхеїла відпустили, а Геннадія впустили

Так, у цікавий час живемо… Але градус цієї цікавості вже наближається до чистого спирту, що неабияк стомлює організм.

Саакашвілі з суду відпустили. Ні, йому, звичайно, далеко до колишнього ректора Податкової академії Петра Мельника, який, за рішенням суду, такий у всьому невинуватий, що клейма ставити нікуди, і тому може безбоязно і демонстративно бризкати «божою росою» в очі всього українського постмайданівського суспільства.

Але низка суперменівських діянь, вчинених Міхеїлом Ніколозовичем: спочатку звільнення з автозаку СБУ, потім із чорної діри Печерського суду — породила в нашому політикумі нервове бродіння нетверезих умів. Негайно з’явилися конспірологічні версії, що це, мовляв, сам Петро Порошенко розігрує хитромудру, немов самогонний змійовик, інтригу із знищення політичних опонентів руками, точніше – словами, спеціально розкрученого Саакашвілі.

Але це не зі вселенською зарозумілістю ПОПа та його такою ж підозрілістю. Знову ж таки, МС у суді представив Юлію Тимошенко як майбутнього gрезидента України, а для Петра Олексійовича це те саме, що п’ятнадцять років розстрілу. З конфіскацією.

Потім прокотилася каламутна хвиля, що інтрига, зрозуміло, є, але не від Петра Порошенка, це Юрій Луценко, такий собі Макіавеллі на тачанці, намірився підставити ПОПа під гнів Заходу і в сум’ятті прорватися в наступники. Певним підтвердженням цієї версії стала активно обговорювана інфа про нібито підготовку відставки uенпрокурора — до Нового року, під ялинку.

Звичайно, амбіції в Юрія Віталійовича теж переливаються через край, але з інтригами у нього — ще гірше, ніж з юридичною освітою. Не складається, бо найбільш таємну свою інтригу він одразу ж вибовкує в першу, що трапляється на шляху, телекамеру.

Так, за моєю інформацією, розмова на підвищених тонах між Порошенком і Луценком після чергової невразливості Саакашвілі відбулася. І так, від uенпрокурора звучало щось на кшталт «Та нах воно мені треба, чуже горе!».

Але це не більш ніж фігура бюрократичної мови. Бо uенпрокурор дуже незадоволений тим, що він за спільну справу рве на собі сорочку до пупа й пірнає ластівкою в каналізацію, а ось президентська сторона за базар категорично не відповідає. У тому сенсі, що люди з АП, які «вирішують із судами», своє завдання не виконали, тобто нічого не вирішили.

Тому й апеляція Генпрокуратури на рішення Печерського суду затримується, оскільки без попереднього нагинання Апеляційного суду подавати її просто немає сенсу.

Тут важливо окреслити два принципових моменти.

По-перше, ми маємо справу з унікальним «печерським правосуддям», яке забезпечує справедливий розгляд справи лише за умови, що сторони звинувачення та захисту заплатили однакову суму або забезпечили рівноцінний тиск на суд. Причому тут усе має доларовий еквівалент. Приміром, щоб перекрити дзвінок із АП, треба лимони три грошей. Зате кожну сотню протестувальників під судом оцінюють у сотку тисяч.

Тобто зібрав три мільйони або три тисячі на свою підтримку – і печерська феміда гарантує практично незаангажований європейський суд.

Зауважимо, що мільйонів у гаманці Саакашвілі немає: ГПУ інкримінує йому жалюгідні п’ятсот тисяч, за які навіть наджадібних закарпатських контрабандистів не збунтуєш.

По-друге, Генпрокуратура і не збиралася вигравати справу в зубастих адвокатів у змагальному процесі. Розрахунок був лише на адмінресурс, як у справі Геннадія Корбана, до якого ми ще повернемося. Оскільки він не настільки скандально, як МС, але все ж таки резонансно повернувся в Україну.

Вважаю, що прокурорські матеріали у справі Саакашвілі треба зберегти для нащадків. Їх вивчатимуть в університетах світу. Їх золотими літерами висічуть на граніті… Хоча варто висікти прокурорів, які готували цю ахінею. Різками, як школярів.

Бо наші ейнштейни від юстиції заглянули в інший усесвіт, де не діє фундаментальний закон причинності.

У нашому всесвіті як: спочатку встановлюється достовірність доказів (про перехоплення розмов йдеться), потім їх пред’являють суду, і якщо суд визнає їх, то вони стають надбанням громадськості. В чужому всесвіті Юрія Луценка аудіозаписи спочатку вкидають в інформпростір із надією зганьбити політичного опонента, потім від них із гидливою гримасою відвертається суд, і лише після цього Генпрокуратура раптом згадує про необхідність експертизи.

Соратник соціаліста Олександра Мороза міг плювати на правову процедуру, uенеральний прокурор України не має на це права.

А тут іще СБУ з прокуратурою залучили як таємних агентів натуральних мандрівників у часі. Це до того, що надані протоколи свідчень агентів датуються одним числом, а оповідають про події, що сталися наступного дня. Писав би Герберт Уеллс не романи, а протоколи — озолотився б!

Тощо. І загалом прокурорське подання мало вигляд, гірший від диктанту з української мови, який написав би Арсен Аваков. Зрозуміло, що адвокати відтопталися по ньому з неприхованим задоволенням. А суддя Лариса Цокол в умовах рівного тиску протиборчих сторін винесла цілком справедливе рішення.

І МС укотре в оточенні захоплених шанувальників тріумфально рушив зупиненим Хрещатиком. А в провладних тусовках різко заговорили про самостійне, не пов’язане з ПОПом політичне позиціонування на найближче майбутнє.

У цьому сенсі повернення Геннадія Корбана, однієї з ключових фігур опору «російської весни» у Дніпрі та на південному сході України, а також іще одного політичного арештанта, видається символічним і обіцяє багато.

Одразу обмовлюся: прекрасно знаю, що Корбана називають бандитом, рейдером і що якщо почитати ФБ, міста і села повняться натовпами знедолених Геннадієм людей. Жах-жах, коротше.

Ба більше – про цю сторінку його біографії мені відомо більше, ніж тим, хто лицемірно моралізаторствує в Неті, запиваючи балик коньячком, купленим на корупційні гонорари від влади.

Відкрию велику таємницю: світ недосконалий. І безгрішний лише Ісус Христос, бо не грішив навіть у помислах. А всі інші, включно з апостолами — не досконалі. І цікаві тим, що, прозрівши, своїми справами і словами спокутували вчинки.

А Геннадій Корбан — навіть на апостола не претендує. Він просто вміє досягати мети, якщо вважає її справді важливою.

Зафіксуйте: в Україну після несправедливого вигнання повернувся громадянин Корбан, який любить свою батьківщину і готовий захищати її будь-яким способом. Не опозиційний політик Корбан. І навіть не бізнесмен Корбан.

Тож ті, хто очікує негайного включення Геннадія в публічну боротьбу з gрезидентом Порошенком, найімовірніше, будуть розчаровані. З другого боку, це здоров’я Корбана часом підводить, а от пам’ять у нього безвідмовна — хоч ноутбук підключай.

У всякому разі, концентрація людей, яким є що нагадати gрезиденту Порошенку, постійно зростає. А отже, казусів, подібних до Саакашвілі та Корбана, які кислотою роз’їдають міф про президентську всевладність, буде дедалі більше. І в своєму серпентарії однодумців ПОП опинятиметься у дедалі більшій ізоляції.

Це його особиста драма. А країні це лише  на користь.

Олександр Кочетков, аналітик і політтехнолог, спеціально для Politeka