За словами лідера партії Андрія Білецького, ці активісти щодня виходять на патрулювання вулиць міст України та борються із наркоторгівлею та алкогольним геноцидом українського народу.

Хто ці люди, чи мають вони право застосовувати силу та чи можуть стати альтернативою діючим силовим структурам,  Politeka Online розповів гість, політолог і кандидат філософських наук Едуард Юрченко.


 

Про першу приватну армію

– Річ у тім, що в Україні де-факто силові структури, які не зовсім підпорядковані державі, існують уже давно. Ситуація після весни 2014 року нагадує секрет Полішинеля. Білецький є публічним політиком, тому такі речі не приховує, а навпаки – намагається розголошувати – що є добровольча формація. Хоче продемонструвати потенційним прихильникам свої можливості.

З 2014 року значна частина цих батальйонів були пов’язані з тими чи іншими політичними силами. Треба подивитися в корінь, чи є державні силові структури чимось радикально відмінним від приватної армії.

Держава єдина, хто має монополію на насильство. Але в Україні це правило не діє.

Основна проблема полягає зовсім не в тому, що держава погано за цим наглядає. Ще задовго до нинішньої влади відбулася приватизація силових структур. Згадайте конфлікт Порошенка та Авакова, коли сперечалися, хто буде слухатися президента, а хто міністра внутрішніх справ. Хіба це не приватні армії?

У державі склалася ситуація, що силовим структурам населення не довіряє, бо сама держава сприймається не як суб’єкт, з яким населення взаємодіє, а як приватне господарство тих чи інших олігархічних кланів.

На цьому тлі декого презентація національних дружин налякала, а у інших, навпаки, викликала ентузіазм, бо вони, наприклад, націоналістам довіряють більше, ніж поліції. На превеликий жаль, це базується на цілком конкретних фактах.

Про добровольців та людей у балаклавах 

На фронті добровольці, військові, нацгвардійці тощо мають робити свою роботу, а в тилу мають відбуватися реформи, має з’явитися життєздатна поліція, має нормалізуватися ситуація.

На практиці нинішня влада ситуацію не витягнула, реформа силових структур провалилася. Ті люди, які свого часу розпочинали добровольчий рух, незадоволені ситуацією. Тому вирішили наводити лад у тилу.

Кілька місяців тому національні дружини проводили операцію «Нерест» – виловлювали браконьєрів по Дніпру. Вони впіймали декілька сотень браконьєрів не лише з електричними вудочками, а навіть із вибухівкою.

За законом їх здали у поліцію, нікого не вивалювали у смолі та пір’ях, не вішали на найближчій березі. Будь-який громадянин, який бачить, що відбувається злочин, повинен повідомити правоохоронні органи. Якщо він упевнений, що фізично здужає злочинця, то може його затримати.

Якби нормально працювали природоохоронні структури та поліція, то де вони виловили б тих кількасот браконьєрів? Пікантність ситуації полягала у тому, що потім довелося дивитися за поліцією, щоб вони всіх тишком не повідпускали, щоб принаймні протокол склали.

Офіційні структури корумповані, не мають довіри суспільства, злочинність зростає, люди не впевнені у своїй безпеці. Ті, хто може діяти в межах законодавчих норм, має діяти. Хтось у межах закону підкреслено починає робити цю роботу замість держави, а далі починається найцікавіше. Це для держави серйозний іспит.

Зараз найрозумнішим із боку офіційної влади було б не наганяти істерику, а продемонструвати, що вони здатні працювати значно ефективніше, що громадяни мають довіряти передовсім їм. Це не для того, щоб когось налякати.

Микола Томенко про президентські вибори та українську мрію

Національні дружини створені для того, щоб виборці побачили, що існує якась сила, якій треба довіряти. Вони незацікавлені у тому, щоб громадяни ними були незадоволені.

Про передвиборчу кампанію та великі амбіції

Я не сказав би, що відбувається передвиборча кампанія «Національного корпусу». Йдеться про серйозні амбіції змінити державу.

У 2014 році Білецький сформував «Чорний корпус», який фактично відбив Харків та розпочав хоч якусь протидію на Донбасі. Добровольчі структури змушені були робити роботу держави в умовах повної імпотенції силовиків. Поліція не переходила на бік сепаратистів, або просто зникала.

Коли йдеться про створення альтернативного порядку, претензії на Владу з великої літери, то найбільш об’єктивний спосіб – продемонструвати силу, яка може захистити, допомогти тощо. Це значно серйозніше, ніж намагатися на кілька відсотків більше взяти на виборах.

Ми зараз говоримо про національні дружини, бо вони змогли проломити інформаційну блокаду. Це серйозний успіх. Але чи зможуть вони розвинути свій успіх та які висновки зробить влада?

Дружинник обмежений законодавством. У нього прав менше, ніж у поліцейського. Національні дружини підкреслюють, що вони не хочуть порушувати закон. А застосовувати силу в межах закону може кожен.

Коли чоловік бачить, що в бабусі відбирають гаманець – він застосовує силу в межах закону. Це вважається позитивним актом громадянської свідомості.

Навіть найкращий пристрій здатен підвести. У будь-якій структурі можливі помилки. Офіційні силові відомства надзвичайно корумповані. Подивимося, як будуть співпрацювати корумповані та некеровані структури.