Минулого тижня Фонд державного майна України почав підготовку проекту рішення Кабінету міністрів України щодо умов продажу ПАТ «Центренерго».
«На засіданні Робочої групи з питань приватизації заслухано звіт радника з питань приватизації «Центренерго» – компанії «Ernst & Young». За результатами звіту Фонд підготує Проект рішення КМУ щодо умов продажу «Центренерго», – повідомив глава ФДМ Віталій Трубаров.
За словами керівника офісу Національної інвестиційної ради при президентові України Юлії Ковалів, планується, що приватизаційний конкурс відбудеться восени цього року.
10 травня Кабмін затвердив перелік об’єктів великої приватизації державної власності на 2018 рік, до якого, крім «Центренерго», також увійшли такі підприємства, як “Турбоатом”, ЗТМК, ОПЗ, “Азовмаш”, “Сумихімпром”, кілька обленерго і ТЕЦ. Вартість окремих активів не вказують, але припускається, що загалом приватизація додасть у бюджет понад 21 млрд гривень. Поки що похвалитися нічим.
Незважаючи на солідних фігурантів приватизаційного списку, першим проданим об’єктом у Кабміні хочуть бачити саме енергогенерувальну компанію. «Центренерго» відведено роль «прецеденту», за яким підуть усі інші об’єкти», – вважає заступник міністра МЕРТ Максим Нефьодов. Серед ключових причин вибору теплової генерації пілотним приватизаційним об’єктом у МЕРТ називають позицію МВФ.
Продаж «Центренерго» був предметом переговорів із Фондом іще з 2015 року. МВФ давно наполягає на роздержавленні енергетичного ринку і вільній конкуренції.
ПАТ «Центренерго» є найбільшою енергогенерувальною компанією. До її складу входять три теплові електростанції – Вуглегірська, Зміївська та Трипільська. Сумарна проектна потужність станцій – 7690 МВт, що становить близько 14% від загальної потужності електростанцій України. У загальному обсязі виробництва електроенергії України частка «Центренерго» становить близько 8%. Початкова ціна, за якою ФДМУ збирається виставити 78,279% акцій компанії на торги, поки невідома. Експерти припускають, що може йтися про суму в 5 млрд грн і більше.
«До 2013 року або раніше можна було об’єктивно говорити, що такий об’єкт, як «Центренерго», міг коштувати до 1 млрд доларів. За кращих економічних умов в Україні могла бути ціна близько 400 млн доларів і більше, а так, я думаю, що 200 млн доларів у цій ситуації буде оптимальна ціна», – вважає член Наглядової ради Інституту енергетичних стратегій Юрій Корольчук.
«Напевно, на сьогодні найкращим індикативом може бути ціна тих 22% акцій «Центренерго», які торгуються на біржі. Чи буде це кінцевою, початковою ціною – вирішить ринок. Але в атмосфері передвиборної непередбачуваності збільшуються ризики для інвесторів. І це не може не вплинути на ціну», – відзначає керуючий партнер компанії “Енергетичні ресурси України” (ERU) Андрій Фаворов.
Оцінка Фаворова порівнянна з прогнозом Юрія Корольчука. Якщо провести оцінку 78%-го пакету акцій на основі котирувань паперів «Центренерго» на «Українській біржі», то вийде близько 210 мільйонів доларів.
Найбільш імовірним «внутрішнім» покупцем «Центренерго» могла бути ДТЕК, проте ще рік тому холдинг Ріната Ахметова заперечував зацікавленість у придбанні «Центренерго».
«Вважаю, що у нас портфель «генерація-вугілля» вже збалансовано, і ми не хочемо його нарощувати. У нас інтерес у нарощуванні потужностей завдяки «зеленій» енергії», – пояснював генеральний директор ДТЕК Максим Тимченко.
Із великих вітчизняних гравців відкрито заявив про свої плани взяти участь у приватизації «Центренерго» донбаський бізнесмен Віталій Кропачов. Він володіє контрольним пакетом акцій підприємства, яке в рамках державно-приватного партнерства веде видобуток вугілля на шахті “Краснолиманська”, трьома збагачувальними фабриками і логістичною компанією. Кропачов, який скупив вугільний бізнес Олександра Януковича, планує на базі своїх активів створити вертикально інтегрований холдинг – конкурента ДТЕК.
Однак експерти зазначають, що у разі, якщо конкурс буде прозорим та конкурентним і справді стане прецедентом, як заявляють у Кабміні, то в ньому повинні брати участь великі іноземні компанії.
Перемога відомого закордонного інвестора буде ілюстрацією транспарентності конкурсу і позитивним сигналом іншим зовнішнім інвесторам.
«Ми всі чудово розуміємо, що продавати якимось вітчизняним «пацанам» «Центренерго» немає сенсу. Тому аукціон потрібен нам лише в тому разі, якщо туди прийдуть великі іноземні гравці. Це буде чи не буде – зараз сказати важко. Якщо перед аукціоном за тиждень, за два, за місяць ми побачимо, що купують два-три вітчизняних умовних «пацана», то конкурс треба скасовувати і не проводити, бо це не має сенсу. Нам приватизація потрібна як сигнал інвесторам, а не як просто приватизація сама по собі. Сенс приватизації – залучити іноземний капітал, з яким прийдуть нові технології, більш висока якість менеджменту і, звичайно, гроші», – вважає фахівець відділу продажів боргових цінних паперів Dragon Capital Сергій Фурса.
У Кабміні не приховують, що хотіли б бачити серед претендентів на «Центренерго» французьку компанію «Engie», яка має давній інтерес до активу. «Engie» є однією з найбільших європейських компаній з генерації, передання та постачання електроенергії, а також видобутку, транспортування і постачання природного газу. У 2016 році оборот компанії становив €66,6 млрд. Газовий підрозділ компанії з початку минулого року працює на успішному ринку, здійснюючи прямі постачання блакитного палива. У 2015 році «Engie», яка тоді називалася «Gaz de France Suez», активно цікавилася приватизацією «Центренерго» і навіть, як повідомляли ЗМІ, безпосередньо зверталася з відповідними ініціативами до керівництва українського Міненерго.
Інтерес до «Центренерго» також можуть виявити кілька американських інвестиційних фондів, інтереси яких в Україні представляла компанія ERU Андрія Фаворова.
«У 2016 році компанія ERU створила консорціум із декількох інвесторів, зокрема американських фондів та інших компаній, і так, ми були зацікавлені в цій приватизації. Але нам наобіцяли дуже багато, і нічого не сталося. Тому ми чекатимемо якихось більш конкретних кроків, щоб офіційно оголосити про свою участь і повернутися до наших потенційних інвесторів. Це дуже позитивний сигнал, що E&Y залучена, але поки що якісь висновки робити передчасно», – вважає Андрій Фаворов.
Експерти солідарні в тому, що для залучення великих закордонних інвесторів потрібні гарантії з боку уряду щодо рентабельності приватизованого об’єкта, безпеки та ефективності інвестицій. Адже проблем у «Центренерго» безліч – інвестору доведеться зіткнутися з морально застарілим, екологічно неефективним обладнанням.
«На всіх станціях «Центренерго» працює по одному блоку. Вони не знають, де взяти сировину, де взяти гроші на модернізацію. Вони не знають, що робити з очисними спорудами, які нема за що будувати», – зазначає директор спеціальних проектів науково-технічного центру “Психея” Геннадій Рябцев.
«Я не впевнений, що повністю вирішено питання ресурсного забезпечення теплоелектростанцій. Причому, хоч як дивно це звучить, які працюють як на антрациті, так і на вугіллі марки М», – вважає співголова Фонду енергетичних стратегій Дмитро Марунич.
«Після приватизації постане питання про забезпечення енергоресурсом «Центренерго». Вони і сьогодні вже імпортують більшу частину вугілля», – констатує Юрій Корольчук.
Питання забезпечення вугіллям є ключовим для потенційного покупця «Центренерго». Міжнародний інвестор чудово розуміє, що шахти ДТЕК будуть забезпечувати ресурсом насамперед власну генерацію. Державні шахти навряд чи можна назвати надійним партнером. За словами глави Міненерго Ігоря Насалика, собівартість видобутку вугілля на окремих державних шахтах досягає 18 тис. грн. На купівлю шахт або приватизацію державних потенційний інвестор навряд чи зважиться – дуже клопітка і ризикована справа.
Тому новий власник «Центренерго» повинен бути впевненим, що зможе купувати імпортне паливо і при цьому зберегти рентабельність бізнесу. Інакше кажучи, йому необхідний імпортний паритет.
За словами Сергія Фурси, поки цінова формула «Роттердам+» дозволяє як альтернативу українському вугіллю закуповувати сировину по всьому світу. «Це може бути південноафриканське, будь-яке інший вугілля, це буде профільний інвестор, який зможе сам знайти собі вугілля», – говорить Сергій Фурса.
Справді, «Роттердам+» (прив’язка тарифу теплових генерацій до імпортного паритету – середньої за 12 місяців ціни вугілля в портах Роттердама й Амстердама) – єдина гарантія того, що власники «Центренерго» за будь-яких змін ринку зможуть працювати з прийнятною рентабельністю.
«Як компанії – власнику «Центренерго», яка з тих чи інших причин не змогла купити в Україні, імпортувати вугілля? За тією ціною, яку «намалював» хтось у НКРЕКП, Міненерго? Вона купуватиме за ціною, яку визначає ринок. Власне, формула «Роттердам+» відображає ринкову ціну вугілля, що купується на світових ринках», – каже Юрій Корольчук.
На думку експертів, серйозний інвестор може висунути ще більш жорстку вимогу – перейти від нинішньої «пом’якшеної» формули «Роттердам+», побудованої на «торішніх цінах», до реальних біржових котирувань вугілля на світовому ринку. Адже вони зазвичай вищі від середньорічної ціни, які закладає у свої розрахунки НКРЕКП. Покривати цю різницю завдяки своїм доходам інвестор може і не погодитися.
«Роттердам+» за відносно стабільних цін на вугілля повинен давати «Центренерго» можливість працювати з маржею. Але не завжди», – зазначає Дмитро Марунич.
«Формула «Роттердам+» принципово гарантує, що всі компанії, які закуповують вугілля за кордоном, не зазнаватимуть втрат. Проблема в тому, що, згідно з цією формулою, прогноз оптової ринкової ціни та ціни, яка закладається для генерувальних компаній, береться за минулий рік. В умовах, коли ціни на вугілля зростають, це завжди призводить до того, що вони мають певні втрати або збитки. Тобто купується вугілля фактично дорожче, ніж закладається в ціну на електроенергію», – вважає президент ВГО «Енергетична асоціація України» Василь Котко.
Так чи інакше, але без чітких гарантій і впевненості, що після майбутніх виборів президента і парламенту система ціноутворення зусиллями популістів знову не перейде в командно-адміністративний режим, розраховувати на прихід потужного інвестора не доводиться.
Утім, загроза для формули є і незалежно від виборів. Достатньо згадати, що Національне антикорупційне бюро (НАБУ) продовжує вести провадження і стверджувати, що формула нібито є результатом «злочинної змови». Чи ризикне відома компанія зі світовим ім’ям інвестувати в бізнес, який НАБУ нехай і бездоказово, але затаврувало як кримінальний? Питання, здається, риторичне. Тож якщо «Центренерго» опиниться в руках Кропачова, дякувати за це варто нашим «антикорупціонерам».
«Для закордонного інвестора потрібна впевненість у завтрашньому дні. Винятково за наявності механізму ціноутворення на вугілля він зможе розрахувати свої доходи і, відповідно, повернення вкладених коштів. Без такої можливості розраховувати на участь суб’єктів, які можуть залучити в Україну не лише нові гроші, а і технології ведення бізнесу, ставлення до екологічних вимог і конкуренції на ринку, дуже малоймовірно. Формула тут відіграє роль механізму прогнозування», – погоджується колишній міністр енергетики Володимир Демчишин.
«В Україні зараз відсутній ліквідний ринок, до якого можна було б прив’язатися, вугільні котирування відсутні, немає ні біржі, ні біржових контрактів. Оскільки всередині країни ринку енергетичного вугілля немає, а потрібні якісь індикатори, доводиться залучати якісь міжнародні індикатори. Там, де є ліквідні ринки. Такий ринок є у Європі», – констатує Геннадій Рябцев.
Додатковим ризиком для потенційних інвесторів, крім перспективи скасування «Роттердам+» політичним рішенням, є заплановане на липень минулого року введення повноцінного ринку електроенергії. За законом “Про ринок електричної енергії” в Україні до 1 липня 2019 року, згідно з Третім енергетичним пакетом ЄС, повинна змінитися модель функціонування ринку електроенергії. Зокрема, передбачається запровадження ринку двосторонніх договорів. Після чого споживачі зможуть укладати договори з незалежними трейдерами електроенергії.
Однак поки це лише теорія. Як вона буде реалізовуватися на практиці, не до кінця розуміють навіть експерти ринку.
«На сьогодні «Роттердам+» є, він діє, але ми знаємо, що ухвалено нове законодавство, що передбачає прямі контракти, які передбачають відхід від цієї формули. Що станеться на перехідний період – я не знаю», – визнає Андрій Фаворов.
«Для інвестора доволі ризиковано зараз купувати компанію, яка працює в одних умовах, а з наступного року будуть зовсім інші умови, які ще й не зовсім зрозумілі. Навіть нашим розробникам усього цього. Є великі ризики. Було би правильніше, якби ми вже ввели новий ринок, він попрацював хоча б декілька місяців, зарекомендував, що все нормально, що він працює як ринок, що вугільним компаніям зручно, є попит на електроенергію тощо. А нинішня ситуація зменшує ймовірність того, що сюди зайде серйозний іноземний інвестор», – зазначає Василь Котко.
Очевидно, що в нинішній ситуації зробити з приватизації «Центренерго» зразковий кейс, «перший прецедент», за яким підуть усі інші 23 великих промислових активи, буде вельми непросто. Інвестори вимагатимуть дуже чітких гарантій. Але в умовах виборів, що насуваються, а також чинного розслідування НАБУ, яке Артем Ситник не може ні закрити, ні довести до кінця, таких гарантій інвестору ніхто не дасть.
