Коли Росія торік наприкінці вересня активно втрутилася у громадянську війну в Сирії на боці президента Башара Асада – здавалося, що це не зможе переламати хід конфлікту. Експерти були переконані, що становище урядових сил безнадійне. І щоб змінити ситуацію, одних бомбардувань замало – потрібна масштабна наземна операція.

Втім, килимові бомбардування позицій противників сирійського режиму та контрольованих ними населених пунктів зробили свою справу. Поміркована опозиція втрачала одне велике місто за іншим. Досить швидко проасадівська коаліція у складі залишків регулярної сирійської армії, бойовиків ліванського шиїтського угруповання «Хезболла» та спецпідрозділів іранського «Корпусу стражів ісламської революції» оволоділи Хамою і Хомсом та просунулися стратегічним шосе М5 на північ країни.

Під контролем так званої «Об’єднаної опозиції», кістяк якої становили відносно прозахідна Вільна сирійська армія та пов’язаний з Аль-Каїдою «Фронт ан-Нусра», залишилося Алеппо – друге за чисельністю мешканців місто Сирії. А також – прилеглі до нього території та незначний плацдарм на півдні країни.

З листопада 2015 року важкі бої за Алеппо не припинялися. Поступово урядові війська оволоділи західною околицею міста, намагаючись оточити контрольовані повстанцями східні райони.

Захопити інтернет, а тоді мости: п’ять помилок турецьких заколотників

Невдалий путч у Туреччині, що призвів до масштабних репресій президента Ердогана всередині країни та серйозної зміни зовнішньополітичного курсу Анкари, змінив розклад сил у регіоні. Знекровлена репресіями турецька армія уже не в змозі ефективно реалізовувати програми допомоги сирійській опозиції. У відносинах Москви та Анкари почався черговий «медовий місяць», а голова турецького уряду Біналі Йилдирим прямо заявив про готовність відновити стосунки з Асадом.

На цьому тлі в липні війська проасадівської коаліції розпочали черговий масштабний наступ на Алеппо, який нарешті увінчався успіхом. З середини місяця єдину дорогу, що з’єднувала місто з зовнішнім світом, перерізали. А з 26 липня контрольовані опозицією квартали Алеппо опинилися у блокаді.

Наступ супроводжувався особливо жорстокими бомбардуваннями міста російськими військово-повітряними силами. Кожного дня надходила інформація про десятки загиблих цивільних внаслідок влучання бомб у житлові будинки, об’єкти інфраструктури та лікарні. Причому росіяни масово використовують заборонені набої – зокрема касетні та так звані «бочкові» бомби.

Останні тижні доведені до відчаю мешканці Алеппо палять шини, аби хоч трохи утруднити орієнтування для російської авіації. Якщо додати нестачу їжі, води та медикаментів, знищені госпіталі, то зрозумілий масштаб гуманітарної катастрофи, що насувається на місто.

Фото http://www.shutterstock.com/g/thomaskoch
Фото http://www.shutterstock.com/g/thomaskoch

31 липня бійці сирійської опозиції, зокрема, угруповань «Джабгат Фатах аш-Шам» (колишній «Фронт ан-Нусра») і «Ахрар аш-Шам» розпочали масштабний наступ на південно-західні райони Алеппо, щоб прорвати блокаду міста. За повідомленнями інформагентств, у перші години повстанці домоглися успіху на землі та збили російський гелікоптер Мі-8. Проте згодом урядові сили за підтримки артилерії відновили статус-кво.

Через понад тиждень важких боїв повстанці нарешті заявили про прорив блокади. Утім, це не полегшило жахливу гуманітарну ситуацію в місті.

Зараз, за повідомленням Місії спостереження за правами людини в Сирії, проасадівська коаліція стягує до Алеппо тисячі нових вояків. «Обидві сторони зосереджують сили для вирішальної битви за місто», – стверджує голова Місії, Рамі Абдель Рахман, у коментарі катарському супутниковому телеканалу Al Jazeera. Враховуючи домінування проурядової коаліції в повітрі та значну перевагу в живій силі, шанси повстанців у цій баталії є примарними.

Війна в Сирії: втрати і маневри

Битва за Алеппо є вирішальною для існування сирійської опозиції як релевантної сили. «Алеппо – це останній бастіон повстанців, якщо опозиція втратить місто, вона ймовірно програє битву за Сирію», – стверджує американський експерт  з близькосхідних питань Фірас Максад.

На думку експерта Центру близькосхідних досліджень Сергія Данилова, сирійська опозиція дуже близька до остаточної поразки. «Здається, це кінець гри», – цитує він одного з очільників повстанців.

Між асадівськими силами та підрозділами сирійських курдів діє стратегічна угода про ненапад. І це зменшує шанси поміркованої опозиції, яка фактично залишилися сам-на-сам із урядовими військами, «Хезболлою», іранськими загонами та російською авіацією.

Ймовірна поразка сирійської опозиції суттєво змінить розстановку сил в країні та плани регіональних гравців.У Сирії після цього залишаться три впливових сили.

По-перше, уряд Башара Асада в Дамаску, який контролюватиме найбільші міста та найкращі водні ресурси на заході Сирії. Але при цьому повністю залежатиме військово та економічно від Москви та Тегерану.

По-друге – курди, що де-факто створили власну державу на півночі країни та протягом останнього часу довели свою незамінність Вашингтону як ударна сила проти ІДІЛ.

І нарешті, сама «Ісламська держава», під контролем якої нині перебувають безлюдні пустелі сходу Сирії.

Очевидно, що і курди за підтримкою Пентагону, і асадівці разом з росіянами будуть воювати проти ІДІЛ, конкуруючи за звання потенційного переможця Халіфату. Своєю чергою, ісламісти так само битимуться до останнього – сподіваючись на інтервенцію Заходу, описану у древніх хадісах «останню битву людей». І відповідно, «кінець світу», який і є остаточною декларованою метою терористичного утворення.

Невідомо – чи розпочнуться бойові дії між урядовими військами і курдами. Також невідомо, кого зі сторін підтримають теперішні спонсори поміркованої опозиції – Туреччина та країни Перської затоки. Не виключено, що монархії Затоки зроблять неформальну ставку на зрозумілих їм єдиновірців-сунітів з ІДІЛ. Адже не секрет, що в багатьох арабських країнах Халіфат сприймають як ефективного захисника інтересів сунітів у протистоянні з шиїтами.

”Два тіла терористів нам вдалося обміняти на 22 тіла і п’ять фрагментів кіборгів”

Тим часом Анкара цілком може підтримати режим Асада, утворивши з ним антикурдський альянс. Узагалі, у заплутаній сирійській круговерті, де всі звикли воювати проти всіх, немає постійних союзників і навіть інтересів, а зрада сприймається як норма, – можливо все. Напевно зрозуміло лише одне – поразка однієї зі сторін ні на крок не зупинить війну.

Зміниться конфігурація, розстановка сил та їх співвідношення. Впливові світові гравці зафіксують прибутки або збитки. Але омріяного миру на багатостраждальній сирійській землі не помітно навіть на горизонті.

Максим Вікулов