Сергій Таран, директор Міжнародного інституту демократій
– Для України важливо, що на зустрічі Нормандської четвірки обговорюватиметься безпекова частина «Мінську». Тобто, говоритимуть про Росію, зокрема, чому не зважаючи на домовленість про розведення військ, бойові дії на Донбасі продовжуються.
Основним буде й питання послідовності виконання Мінських угод. Де спочатку має бути безпека, а потім – політчастина.
Володимир Путін погодився на зустріч, тому що не хоче виглядати ізольованим від світової дипломатії. Для нього важливо продемонструвати росіянам, що РФ попри санкції, не виключена з процесу прийняття важливих рішень.
До того ж, у зв’язку з останніми проукраїнськими резолюціями Парламентської асамблеї Ради Європи, у Росії починають усвідомлювати, якщо Мінський формат не виконуватиметься, то державою-агресором РФ можуть визнати вже на міжнародному рівні з усіма відповідними наслідками.
Участь Путіна у зустрічі не означає, що він йде на мирову. Мирова для нього була б, коли Україна виконала російський сценарій й через так звані вибори, зробила терористів політиками та залучила до виборчих процесів. Але Україна на це не піде.
Сергій Солодкий, заступник директора Інституту світової політики
– Останні місяці Путін робив усе можливе, щоб уникати чотирьохсторонніх переговорів. Особливо, це було помітно, коли РФ відмовилася провести зустріч у нормандському форматі на полях саміту «Великої двадцятки» у Китаї через нібито провокації українських диверсантів у Криму. Тому нинішня зустріч – це вже своєрідний дипломатичний прорив.
Уся політика російського керівництва була спрямована, щоб зробити Україну недоговороздатною. Але сталося навпаки. Своїми діями Кремль створив таку репутацію для Росії. Приклад – сирійське питанням. Його Москва намагалася використати для торгів по Україні. Але у них навіть не вийшло пов’язати ці дві теми. РФ стала не стороною, яка сприяє вирішенню ситуації, а навпаки, загострює її. Нині Путін вичерпав усі заходи і загнав себе у пастку. Іншого виходу окрім переговорів він не має.
Путін боїться ізоляції. Щойно вона стала відчутнішою і він зрозумів, що західні лідери більше не будуть гратися з ним й проявили характер, одразу продемонстрував свою договороздатність. Окрім того, санкції теж суттєво вплинули.
Тепер все залежить від західних партнерів. На скільки у них вистачить політичної волі, щоб підтвердити своє реноме сторони з характером, твердістю, готовністю продовжувати тиск на Москву, аби змусити її дотримуватися зобов’язань, які взяла на себе в рамках Мінських домовленостей та Нормандських переговорів. Головна вимога – припинити вогонь, стабільність та тривале перемир’я.
Про те, не варто очікувати, що Путін так просто здасть свої позиції. Він й далі маневруватиме. Гратиме в свої ігри й наполягатиме на змішуванні політичного й безпекового етапів. Сподіватимемося, Захід за два з половиною роки зрозумів цю підступну гру російського керівництва.
Олександр Хара, директор департаменту міжнародних багатосторонніх відносин Майдану закордонних справ
– Сісти за стіл переговорів Путіна змусили внутрішні та зовнішні причини. Зокрема, у Росії не зовсім сприятлива економічна ситуація. На фоні недоотримування великих коштів від газу й нафти, відбувається збільшення бюджету на збройні сили через їх участь у сирійській та українській війнах. Зовнішні чинники, яких Росія намагається уникнути, – можливі санкції через Сирію.
Офіційно про них не говорили, але ідея лунала, як сигнал Кремлю. Також, Росія бачить, що Заходу набридає відсутність поступів по Україні з боку Москви. Сукупність цих факторів тисне на Російську Федерацію. Щоб вийти з-під удару, демонструють готовність до переговорів. Але все ж від нормандської зустрічі, Росія очікуватиме тиску на Україну щодо виконання політичної частини Мінських угод.
Кремль не збирається припиняти агресію на Донбасі поки не вирішить ключове питання – позбавлення України суб’єктності. Робитимуть це за допомогою військового важеля та розхитування ситуації з середини. Росія продовжує перекидати техніку на окуповані українські території, проводить навчання військових. Фінансово, економічно та адміністративно ці регіони інтегровані в РФ. І не видно намірів Кремля це демонтувати.
Захід вважає, що наявність діалогу, це вже позитивно. Під час нормандської зустрічі будуть тиснути як на Росію, так і на Україну. До того ж важелів впливу на Україну більше. Це фінансова, політична підтримка. Можуть погрожувати не продовжити санкції проти РФ у кінці року й вимагатимуть від нас поступок. Якщо Україна на це піде – буде дипломатичний програш.
Санкції проти Росії спочатку запровадили щодо окупації Криму, потім, щоб припинити збройну агресію на Донбасі. Згодом, якимось чином, їх прив’язали до виконання Мінських угод. Зараз пішли ще далі й погрожують їх зняттям, якщо Україна не боротиметься з корупцією.
На Російську Федерацію тиснутимуть запровадження додаткових санкцій по Сирії та певних речах у військовій та кібер сферах. Так, американці вже обіцяли дати адекватну відповідь на російські кібератаки. За останній рік їм також піддавалися спецслужби Німеччини, Нідерландів, Балтійські країни. Тому інструментів впливу на Росію достатньо. Але на швидкий результат припинення агресії проти України не варто розраховувати.
