Політика на крові: навіщо світу новий конфлікт в Іраку

За що боротьба

Мосул є стратегічно важливим пунктом.

По-перше, – це центр видобутку нафти, а тому – найважливіша складова економіки Ісламської держави (ІД). Втрата його істотно зменшить фінансові можливості і боляче вдарить по економіці терористів.

По-друге, Мосул лежить на перетині найважливіших доріг, зокрема, і в напрямку Сирії. Втрата Мосула неминуче позначиться на сирійській частині ІД і зробить незрівнянно складнішою оборону сирійської столиці халіфату Ракка.

По-третє, Мосул – друга столиця ІД, і має тому важливе символічне значення. Відповідно, – і пропагандистське для обох сторін.

Тож не дивно, що як бойовики ІД, так і коаліція їхніх супротивників, серйозно готуються до майбутніх битв. Основне навантаження припадає на іракську армію. Стараннями американських і британських інструкторів вона поступово приходить до тями, покращує бойовий вишкіл і поступово набуває впевненості в собі. Це було видно з попередніх боїв за Ель-Фаллуджа – стратегічне місто за 60 кілометрів на північ від Багдада. Саме після його взяття урядовими військами стала можливою операція зі звільнення Мосула.

Накопичення сил іракської армії відбувається поблищу авіабази в Кайярі, за 60 кілометрів на південь від Мосула. Її перебудували для можливості прийняття військово-транспортної авіації, що дозволить доставляти боєприпаси, продовольство і паливо прямо до лінії фронту.

Підрозділи 9 бронетанкової дивізії вели битви навколо міста Ширкат з метою витіснення бойовиків до Мосула. Війська 16-ї бригади іракської армії зосереджені поблизу Башика, за 11 кілометрів на північний захід від міста. Загалом, іракське угруповання нарахує 85 тисяч осіб. Окрім того, шиїтського ополчення близько 5 тисяч і 2,5 тисяч сунітів.

Із півночі місто оточене частинами курдської пешмерга чисельністю 60 тисяч осіб, вони зайняли кілька сіл і панівних висот – Мосул практично оточений. Залишено кілька коридорів для можливого виходу цивільного населення і бойовиків, які захотіли це зробити. Хоч це малоймовірно. З досвіду боїв за Ель-Фаллуджа відомо, що бойовики всіляко перешкоджають виходу мирних людей, окільки намагаються перетворити їх на живий щит.

За даними американської та іранської розвідок, у Мосулі зосереджено від 5 до 10 тисяч бойовиків, а за відомостями курдів – їх більше 30 тисяч, і вони мають намір боротися до кінця. З цією метою місто укріплене: прорито багато кілометрів глибоких тунелів, що дозволить командуванню бойовиків перекидати підкріплення на небезпечні ділянки.

Вони накопичили значні запаси озброєння і боєприпасів, свого часу захоплених у іракській армії, а також продовольства. Значна кількість офіцерів і солдатів колишньої іракської армії, а також членів партії БААС (Партії арабського соціалістичного відродження, яку очолював Саддам Хусейн, – ред.) долучилия до бойовиків. У військовому сенсі їхні загони мають значний досвід і хороше керівництво.

Терористи ідеологічно підготовлені й мотивовані. Сподіватися, що вони здадуться, навіть у безвихідному становищі, немає сенсу. Повертаючись до досвіду Ель-Фаллуджі, можна впевнено прогнозувати, що бої на вулицях будуть тривалими і наполегливими.

Хоча американці мають під Мосулом близько 4,5 тисяч своїх бійців, вони безпосередньо в боях участі не братимуть. Цього не хоче Вашингтон, а також Багдад і Тегеран. А от як розподілені обов’язки сторін в боях за місто – залишається великим питанням. Іракський уряд наполягає, щоб місто брала його армія, але впевненості в успіху немає. Зі свого боку Іран хотів би цю місію виконати здебільшого власними підрозділами, але проти цього виступають курди і Туреччина. Тут до політичних і військових факторів домішується релігійний, пов’язаний із протистоянням протягом століть шиїтів і сунітів.

Річка Тигр розділяє Мосул на дві частини. Східна – курдська, західна – арабська. Практично все населення міста – суніти, причому, в арабській частині підтримують ІД здебільшого саме з релігійних міркувань.

Загалом, бій за Мосул цілком можна розділити на дві взаємопов’язані проблеми. Причому перша — військова, друга – політико-адміністративна. Кому належатиме Мосул після витіснення бойовиків? Чіткої відповіді на це питання немає.

Курдський інтерес

Хто володітиме Мосулом – питання, яке нелегко вирішували після Першої світової війни. Англія, якій дісталася ця частина спадщини Османської імперії, прекрасно це розуміла. Тому й створювала Ірак з урахуванням фактору Мосула.

Для курдів Іраку саме включення цього міста до власної території є завершальним етапом формування і передує створенню їхньої незалежної держави. Принаймні, на території нинішнього Іраку. Що стосується курдських частин Сирії, Туреччини і Ірану, то це питання не на часі, хоча всі зацікавлені держави про нього пам’ятають.

Тож не дивно, що командування загонів пешмерга наполягають на своїй участі у звільненні Мосула. Всі прекрасно розуміють, що, одного разу увійшовши до Мосула, курди з нього, за прикладом Кіркука, вже не підуть. Принаймні, добровільно.

Тому не дивно, що пешмерга зосередили значні сили навколо Мосула. З суто військового погляду,  без них брати місто складно, але в цьому  разі військова доцільність відступає перед політичною. Решта учасників коаліції аж ніяк не в захваті з наведених вище причин від участі курдів у боях за місто. Особливо проти виступають Ірак та Іран. Останній з тривогою помічає напади, які почастішали в Іранському Курдистані.

Цікаво, що Туреччина, яка дуже чутлива до курдської проблеми, поки що участі пешмерга в боях за Мосул не заперечує. Адже Анкара налагодила з іракськими курдами взаємовигідне економічне і політичне співробітництво. До того ж, іракські курди не надто підтримують своїх братів у протистоянні останніх із турецькою державою.

Іранські плани

Для Тегерана Мосул має найважливіше значення з двох причин. По-перше, володіння містом дає принципову можливість пробити коридор до середземноморського узбережжя Сирії, тим самим -остаточно закріпити домінування Ірану в цій країні.

По-друге, панівне становище міста на півночі Іраку посилює позиції Ірану в протистоянні з Туреччиною. Для Тегерана це має не менш важливе значення, ніж боротьба в Перській затоці. Передовсім з Саудівською Аравією. Не останню роль відіграють і незліченні запаси нафти навколо міста.

По-третє, Іран не менше, ніж Туреччину, хвилюють проблеми курдів. Відносини з ними не надто і хороші. У Тегерані побоюються створення de jure курдської держави, визнаної в усьому світі. При цьому цілком усвідомлюють роль Мосула в цьому процесі.

Зрозуміло, чому в околицях міста з’явився генерал Касим Сулеймані. Його завдання не лише військове, а й політичне – забезпечити іранську присутність у Мосулі будь-якими засобами. Серйозні іранські сили, шиїтське ополчення «Аль-Хашд Аш-Шааб» і загони Хезболлах мають істотно підкріпити іранські претензії. Причому постать генерала повинна підкреслити серйозність таких намірів.

Щось подібне відбувається в Алеппо. Там іранські сили утворюють реальну силу на тлі перманентного падіння боєздатності урядової сирійської армії. Однак, особливо напружуватися наразі в Алеппо Іран не збирається. Як і під Пальмірою. Там поведінка іранців і підлеглих їм загонів Хезболла спричинила, м’яко кажучи, здивовані запитання. Неодноразово ці підрозділи під час наступу, не повідомляючи нікому, зупинялися і поверталися на вихідні позиції.

Іран відчуває дефіцит боєприпасів, і поставляє їх лише своїм підрозділам, хоча і кредитує Дамаск. Відповідно, до перших лав іранські частини не дуже, зберігаючи сили для майбутніх “розборок”.

Турецький інтерес

Для Анкари Мосул має також символічне значення. В Османській імперії це був важливий економічний і політичний центр. До того ж, його стратегічне положення турки розуміють не гірше за інших. Та й наміри курдів та іранців точно так само їм зрозумілі.

Тож не дивно, що в протистоянні з власними курдами Туреччина серйозно облаштувалася на півночі Іраку і поки не збирається, всупереч дипломатичним деклараціям, звідти йти.

Можлива участь Туреччини в боях за Мосул спричинила протести в Багдаді. Іракський прем’єр-міністр Хейдар аль-Абаді заявив, що «В майбутньому бою за Мосул Туреччині не відведено жодної ролі, і ми не дозволимо їм втручатися в бій… Я раджу їм (турецьким військам, – ред.) не виходити за межі свого табору». І далі: «Ми не приймемо жодних іноземних військ на нашій землі». Все це він сказав на прес-конференції в Кербелі, говорячи про присутність турецьких військ поблизу Мосула, називаючи це порушенням суверенітету Іраку. Цікаво, що про  іранські війська в Іраку він навіть не згадав.

А президент Туреччини Реджеп Тайіп Ердоган заявив, що його країна не приймає заперечень Іраку щодо своїх військ, і продовжує робити «що треба», бо не може бути «простим глядачем» того, що відбувається в Іраку.

Небезпека зіткнень

Сунітське населення Мосула справді побоюється появи шиїтських загонів у місті. Сумний досвід Ель-Фалуджі каже, що вбивство сунітів і мародерство неминуче. Але ні турки, ні курди, самі суніти, монархії Перської затоки, спокійно за цим не спостерігатимуть, а виступлять на захист одновірців.

Це може вилитися в серйозний конфлікт після витіснення бойовиків ІД із міста. Оцінити його наслідки не лише для Іраку, але і для всього Близького Сходу зараз неможливо. Зрозумілим є одне – нічого хорошого це не обіцяє.

Однак, є і стримувальні фактори. У повномасштабній війни не зацікавлений ні Тегеран, ні Анкара. Для них відкривати новий фронт, якщо є вже відкриті, немає жодного резону. Та й економічне становище двох країн таке, що нові авантюри зовсім недоречні.

Не слід недооцінювати і реакцію Саудівської Аравії. Вона зробить все, щоб не допустити створення іранського коридору до Середземного моря через землі сунітів і курдів. Не зважаючи на всі складнощі між Анкарою й Ер-Ріадом, у цьому разі він підтримає Туреччину, зокрема і фінансами, на подібне Іран розраховувати не може.

Активності Туреччини можуть протидіяти і курдів. Хоча у них хороші відносини з Анкарою, але Мосул вартий їх у будь-якому разі. До того ж курдська пешмерга – це дуже серйозний противник, яким посилено опікуються американці, зокрема озброєнням й інструкторами з бойової підготовки.

Туреччина, звісно, може зважитись на загострення, і брати участь у взятті Мосула. При цьому, в Анкарі повинні зважати на можливість compelle intrare – вимушеної згоди покинути північ Іраку.

У чомусь ситуація навколо Мосула визначиться, зокрема, і результатом боїв за Алеппо. Якщо там Дамаск здобуде перемогу, то це звільнить іранські підрозділи, і їх перекинуть до Мосула. Тож Туреччині доведеться більше опікуватися власними одноплемінниками в північній частині Сирії, які потребують додаткових сил.

Тугий вузол Мосула ускладнює становище і Вашингтона. Підтримка курдів дуже напружує відносини з Анкарою, а кинути своїх давніх союзників США не можуть. Проте прямо підтримувати курдські посягання на місто вони не будуть.

Москва ж, незважаючи на бажання, виявилася виключеною з процесу. Звідси — доволі суперечливі коментарі в російській пресі. Схоже, що увага Білокам’яної прикута до інших регіонів.

Юрій Райхель