Убивця з Філіппін змінює глобальне розміщення сил

Голова острівної держави Філіппіни Родріго Дутерте – людина непростої біографії та вигадливої долі. Син успішного юриста і вчительки зміг здобути середню освіту лише із третьої спроби – до цього його двічі виганяли зі школи за погану поведінку. Невідомо, як настільки «обдарований» студент закінчив університет і отримав адвокатське свідоцтво; можливо, причина в тотальній корумпованості всіх і вся на Філіппінах – причина, що дуже зрозуміла нашим співвітчизникам. Отримавши абияк вищу освіту, Дутерте пропрацював певний час у прокуратурі рідного міста-мільйонника Давао, а потім зайнявся політикою. У 1988 році Дутерте виборов посаду мера Давао – посаду, яку він потім загалом обіймав 22 роки.

Острів Мінданао, найбільшим містом якого є Давао – другий за величиною острів архіпелагу. І перший із проблемності. Населення острова бідніше, ніж переважно по країні (яке і без того не може похизуватися високою якістю життя). У джунглях, які пам’ятають ще японських партизанів, міцно окопалися озброєні до зубів ісламісти з «Ісламського фронту звільнення моро» і не менш збройні троцькісти з «Революційної робочої партії Мінданао». А великі міста поділені на сфери впливу наркоторговцями та іншими представниками мафіозних кланів.

Методи боротьби з наркомафією дипломований правознавець обрав досить своєрідні. Одразу ж після обрання мером, були створені «ескадрони смерті», у прямому сенсі цього слова відстрілювати бандитів. А разом із ними – і політичних опонентів міського голови. За час правління Дутерте (прозваного «Карателем» і «Брудним Гаррі з Давао») у місті вбили понад тисячу людей. Потрібно визнати, методи «Брудного Гаррі» виявилися ефективними: урешті-решт, злочинці залишили свій промисел або перебралися до інших регіонів країни.

Балотуючись у президенти Філіппін, Родріго Дутерте обіцяв застосувати досвід Давао в масштабах усієї країни. І слова свого дотримав: поліція отримала наказ на відстріл наркодилерів і їхніх заступників. Населення закликали відловлювати злочинців і відводити до поліції, а в разі опору – вбивати на місці. З моменту інавгурації «Каратель» у червні цьогоріч були страчені без суду вже тисячі (!) людей. Оскільки ніхто інформацію про ймовірних драгділерах особливо ретельно не перевіряє, доноси і зведення особистих та ділових рахунків розквітло пишним цвітом. З тисяч убитих – десятки, якщо не сотні, абсолютно невинних.

Звичайно, подібне «правосуддя» викликало бурхливу реакцію у країнах, які заведено називати цивілізованими. Утім, Дутерте реагує на це у своєму фірмовому стилі. У відповідь на критику, Генсек ООН Пан Гі Мун був тут же обізваний «дурнем», посол Сполучених Штатів – «педерастом». Сам же президент Обама був ушанований титулу «сина повії». «Брудний Гаррі» хизується тим, що особисто брав участь у стратах, стверджує, що може переспати з десятками жінок за одну ніч, і шкодує, що не був у банді, зґвалтував і вбив австралійську місіонерку («вона була така гарна!»). Із задоволенням порівнює себе з Адольфом Гітлером і сподівається продовжити деякі його починання.

«Він убив мільйони євреїв, а я вб’ю мільйони наркоманів», – обіцяє демократично обраний президент.

І все б нічого: захотіли такого лідера філіппінці – насолоджуйтеся. Якби не геополітична роль острівної держави і її мимовільний вплив на долі регіону і всього світу.

Відомо, що непропорційно швидкий розвиток економіки будь-якої держави, як правило, призводить до зовнішньоекономічної, політичної та військової експансії. Не став винятком і нинішній Китай. Лишень ось усупереч сподіванням багатьох українців (і страхам росіян), експансія Піднебесної спрямована не на захід і північ, а на південь і схід – у басейн Тихого океану.

Китайський флот зростає страхітливими темпами. Майже щомісяця ми чуємо про спуск на воду чергового корабля. Цілком можна стверджувати, що за водотоннажністю і військовою потужностями ВМС Народно-визвольної армії Китаю перевершує флоти всіх країн регіону (включаючи японську), разом узяті. У наявності і якісній перевазі: так, китайські есмінці серії 052D принципово новіше за будь-які японське, корейське або в’єтнамське судна аналогічного класу. КНР – єдина країна регіону, що має у лавах авіаносці, нехай поки що і в однині.

До того ж стрімко чимраз більший флот Піднебесної переважно замкнений у прибережних морях – Південно-Китайському і Східно-Китайському, впираючись на всіх напрямках у розсипи островів і острівців держав, які панічно бояться зростання китайської економічної і військової могутності. І тому з готовністю шукають підтримки у Сполучених Штатів Америки. У спробах вийти на безкраї простори Тихого океану, військово-морські сили НВАК впираються або в головний японський архіпелаг, або в японські ж архіпелаги Сенкаку і Окінава, або у відверто ворожий Тайвань. Спроби оскаржити приналежність Сенкаку, масштабне будівництво штучного архіпелагу Спартлі якраз і покликані не лише запровадити домінування Пекіна в Південно-Китайському морі, але вивести ВМС КНР на оперативний простір.

Найпівденніший «пролом» закривають саме Філіппіни. З моменту закінчення Другої світової війни невелика острівна держава є стратегічним союзником США і головною базою американських інтересів у регіоні. 70 років – із 1946 по 2016 – будь-який уряд у Манілі, незалежно від політичного забарвлення, неухильно дотримувалося генеральної лінії, накресленої у Вашингтоні.

Поява у президентському кріслі несамовитого вбивці і ґвалтівника й обрана ним лінія на конфронтацію зі Сполученими Штатами стало справжнім подарунком для китайських керівників. Які звикли працювати саме з такою публікою, скуповуючи африканських диктаторів оптом і в роздріб. Зрозуміло, у Пекіні з радістю закрили очі на дрібниці, як-то вбивство Дутерте тисяч співвітчизників. Навпаки, китайські товариші зробили широкий жест, повернувши філіппінським рибалкам «віджате» в 2012 році мілководді Скарборро.

Не дивно, що першим закордонним візитом «Брудного Гаррі» був минулого тижня візит до Пекіна. На якому влада КНР скромно заявила про подолання розбіжностей і початок нової ери у співпраці. А ось президент Філіппін пішов куди далі й анонсував розрив із Вашингтоном.

«Не лише у військовій співпраці, а й в економіці, – заявив Дутерте, – Америка нас втратила».

Замість цього, «Каратель» озвучив альянсу свої мрії – співпраця не лише з Китаєм, але і – сюрприз-сюрприз – із путінською Росією, куди він вже «намилився» із другим візитом.

«Я переосмислив ідеологію і можливо поїду до Росії сказати Путіну, що ми втрьох проти всього світу – Китай, Філіппіни і Росія. Лише так», – сказав Родріго Дутерте.

Водночас, буквально через кілька годин після таких слів свого президента, міністри економіки Ернесто Перніа і фінансів Карлос Домінгес спробували дезавуювати (або, принаймні, пом’якшити) сказане своїм лідером.

«Ми зберігаємо відносини із Заходом, але водночас бажаємо посилити інтеграцію з нашими сусідами», – спробували «роз’яснити» слова Дутерте високопоставлені економісти.

У Вашингтоні відверто не знають, як слід розуміти суперечливі сигнали, що надходять із Пекіна і Маніли. Цього тижня Держдеп посилає до Маніли спецпредставника Деніела Русеф, який сподівається прояснити позицію філіппінського уряду.

Зараз ми можемо лише гадати, як далеко має намір зайти філіппінський лідер у своїй прокитайській політиці. Чи є нечітка позиція Маніли спробою балансувати між двома наддержавами, проводячи «багатовекторну» політику, настільки знайому нашим співвітчизникам із часів Кучми і Януковича? Якщо так, наївно сподіватися, що в такій грі пихатий і хтивий Дутерте може хоч скільки-небудь досягти успіху. Варто китайському впливу проникнути до країни, як емісари Пекіна з легкістю скуплять весь острівний істеблішмент, намертво прив’язавши архіпелаг до себе і перетворивши Філіппіни на напівколонію Піднебесної.

Якщо ж задекларована президентом позиція на розрив зі Сполученими Штатами і зближення з Китаєм не є блефом, ситуація розвиватиметься аналогічно, лишень значно швидше.

У будь-якому разі, входження острівної держави в орбіту впливу стрімко набирає обертів і вплив КНР може викликати тектонічні зрушення у світовій геополітиці, кардинально змінивши баланс сил і порушивши наявний статус-кво.

Величезний китайський флот нарешті вийде із закритих акваторій на океанські простори (наскільки він там виявиться ефективним – інше питання; Піднебесна ніколи не була великою морською державою, і традиції серйозного протистояння на морі там відсутні, як клас). Ба більше, Південно-Китайське море,  власне, перетвориться на внутрішнє море Китаю. Зараз ПКМ є головною транспортною артерією, що зв’язує виробників товарів Південно-Східної Азії і їхніх споживачів з Індії, країн Перської затоки і Європи. Щорічно через море проходить товарів і сировини на $5,3 трлн – більше, ніж через Панамський і Суецький канали, разом узяті.

А ось Сполучені Штати не лише позбудуться свого головного союзника в тих краях. Досі країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону, налякані чимраз більшою китайською міццю, вважали за краще зміцнювати відносини зі США. Тепер же дрейф Маніли в бік Пекіна здатний створити небезпечний прецедент.

«Це жахливо деструктивний сигнал Малазії, Таїланду, В’єтнаму, Сінгапуру, Індонезії», – стверджує колишній радник президента Обами з питань Китаю Джеффрі Бейдер – «це сигнал іншим країнам про ефективність китайської м’якої сили».

Утім, інші вважають, що «зрада» Філіппін змусить інші держави, більшість з яких є конкурентами Китаю на світовому ринку, лише щільніше зімкнути лави. Так, на тлі останніх заяв Родріго Дутерте, заступник міністра оборони В’єтнаму Нгуєн Чи Вінь запевнив американську помічницю секретаря оборонного відомства США Кару Абекромбі в тім, що офіційний Ханой підтримує американське втручання у справи регіону, спрямоване на підтримку миру і стабільності.

Варто зазначити, що співпраця між Сполученими Штатами і В’єтнамом, зокрема і військова, зростає з року в рік. Стратегічна цінність Ханоя для Вашингтона в тім, що нинішній В’єтнам – найбільш швидкозростаюча економіка регіону (середньорічний приріст ВВП – 7-8%). А також у тім, що в’єтнамці цілком здатні постояти за себе навіть перед обличчям супердержави, довівши це двічі в новітній історії: під час війни зі США, а також – під час в’єтнамо-китайської війни 1979 року.

Як відомо, в історії не буває постійних ворогів і недругів. Постійні лише інтереси. Зовсім нещодавно Росія заявила про своє бажання повернутися на стару радянську військово-морську базу Камрань на півдні В’єтнаму. На що МЗС цієї країни відповіло відмовою. І хто, знає, можливо вперше з 1975 у В’єтнамі з’являться американські морпіхи і буде здійнято американський прапор. Який символізує нові союзи, нову систему стримувань і противаг. І новий баланс сил у регіоні та світі.

Максим Вікулов