Шлях Андрія Садового: від диво-господаря до сміттєвого колапсу

Сьогодні Садовий залишається все ще впливовим регіональним політиком, здатним побічно вплинути на майбутні президентські перегони, але свої особисті перспективи він уже втопив у смітті й тому абстрактному пафосі, який озвучувала його команда останні два роки.

Вміння відволікати увагу

Андрій Садовий безроздільно править Львовом ось уже десять років, легко переживши за цей час купу потрясінь і вміло лавіруючи між різними політичними групами. Наприклад, ще 21 лютого 2014 року – буквально за кілька годин до втечі Віктора Януковича з Києва – мер Львова називав Януковича «легітимним президентом країни». Власне, це ні про що не говорить, окрім того, що Садовий – гранично обережний політик, який вміє вигідно для себе балансувати між «вашими» і «нашими».

Класичний приклад – війна дворічної давності між Садовим і міськрадою Львова, яка звинуватила мера в розкраданнях і нецільовому використанні бюджету. І мер майже витончено вийшов із репутаційного конфлікту, що назрівав, запропонувавши дві популістські ідеї. По-перше, ініціював запровадження пенсій для воїнів УПА, що на Галичині саме по собі вважається священною коровою. А по-друге, запропонував абсолютно популістську ідею скорочення міськради з 90 до 9 депутатів. Ініціатива, зрозуміло, жодного продовження не мала (та й не могла мати – це прерогатива Верховної Ради визначати кількість депутатів у місцевих радах), але місцевим вона дуже сподобалася, а найголовніше, з інформаційної повістки були зняті обговорення корупційних схем Садового.

Допоможи собі сам

Але ще до сміттєво-звалищного колапсу до Садового була купа питань. Наприклад, чому жителі Львова платять досі найвищі комунальні тарифи в Україні? Або чому у Львові проїзд в громадському транспорті залишається одним із найвищих у країні, і це при тім, що середня зарплата тут удвічі нижче, ніж в Києві і в півтора раза нижче, ніж у Дніпрі? Чому за 10 років так і не вирішено в місті проблему з водопостачанням? А на такі «дрібниці», як систематичні виграші тендерів підконтрольними меру підрядниками, навіть акцентувати увагу не будемо – це точно не «унікальна схема Садового», і на це хворіють майже у всіх регіонах країни.
Але головна заслуга Садового в тім, що він майстерно зумів навісити місцевим локшину, що це все нормально.
Так, ми не дотягуємо до рівня життя Києва, але ми ж і не столиця. А подивіться на інші міста – там же взагалі пекло. А до нас і туристи їдуть, і вами – львів’янами – такими привітними захоплюються, і від архітектури непритомніють… Власне, грамотними піарниками Садового було створено концепцію «ми можемо все зробити красиво і майже самі, якщо лишень нам не заважатимуть», на базі чого і з’явилася партія з відповідною назвою «Самопоміч». Допоможи собі сам. А якщо не вмієш – ми тебе навчимо. Не забудь тільки-но проголосувати за нас.

Рейтинг під сміттям

Коли в 2014 році міф про «пьємонтське чудо-господаря» було розкручено до критичної точки, що дозволила регіональному проекту з абсолютно невідомими на всеукраїнському рівні особами потрапити до парламенту, Садовій вирішив зіграти в довгу, націлившись на джек-пот – президентське крісло. Стратегія в Садового залишалася такою самою, завдяки якій вдалося в парламент провести фракцію – сидіти над сутичкою, надувати щоки, ратувати за все хороше і противитися всьому поганому, а найголовніше, уникати персональної відповідальності на виконавчому рівні. Ні у двох урядах Яценюка, ні в уряді Гройсмана, представників «Самопомочі» не було. Був скандал із міністром АПК Павленком, який не захотів йти зі своєї посади, і в результаті його вигнали з партії, але це якраз виняток із загальної стратегії Садового і Ко. Загалом ж, усе зводилося до того, що треба сидіти на березі річки і постфактум викладати розумні речі, критикуючи всіх і підтримуючи народ.
І, великою мірою, якби за Садовим не було «закріплено» гігантське за мірками України місто, то така стратегія, можливо, і дозволила б йому в 2019 році (якщо, звичайно, не буде дострокових виборів) бути головним опонентом Порошенка. Але піарників Порошенка, перед якими ще рік тому була задача «мочити Садового», врятувала тотальна господарська некомпетентність львівського мера, що несподівано набула широкого резонансу.

Львівське сміття, яке на фурах почали вивозити до інших регіонів країни, за якісь півроку обрушило персональний рейтинг Садового з 12-14 до 6%. І тепер уже повірені Садового, на кшталт Романа Березюка не роздувають щоки, фантазуючи про своє швидке сходження на престол, а проводять в Адміністрації президента перемовини як молодші партнери БПП. Власне, команда Порошенка вже зараз проробляє з «Самопоміч» Садового майже ті ж хворобливі маніпуляції, що двома роками раніше вдалося провести з «УДАРом» Кличка.

Без плану Б

Усе це не означає, що на політичній кар’єрі Садового вже зараз можна ставити хрест. Відродження бувають, і навіть дуже яскраві. Той же приклад Юлії Тимошенко зараз для багатьох заразливий. Але фігура персонажа сама по собі не багата на образи. Він спробував продати типаж такого собі «батька російської/пьємонтської демократії» у стилі Кіси Вороб’янінова, і до сміттєвого свавілля Садовому це певною мірою вдавалося робити. Але плану Б, як засвідчили метання львівського мера зразка останнього року, у Садового немає. Можливо, буде знову якийсь «замах» за допомогою гранатомета. Але, наприклад, того ж дня – 26 липень 2014 року – коли невідомий вистрілив із гранатомета в гігантський будинок Садового, у Кременчуці застрелили мера Олега Бабаєв. Три постріли в упор і досі не розкрите вбивство. Так убивають, коли хочуть убити. Коли хочуть налякати, стріляють як у мера Харкова Геннадія Кернеса – боляче, але не смертельно. Коли ж хочуть влаштувати піар-акцію, стріляють із гранатомета в ріг будинку.
Але загального перспективного бачення, як вийти з динамічного електорального падіння, у Садового і Ко в загашнику немає. А значить, ближче до президентських виборів зростає ймовірність побачити Андрія Садового десь у Відні, де він буде з розумними і великими людьми обговорювати план підтримки Петра Олексійовича у президентських перегонах. А за це Садовому залишать у годування Львів. Що і так не погано.

Ігор Лесів