Політичні ігри, в які грають люди

Листопад в Україні ознаменувався черговими мітингами, протестами і майже радикальними заявами політиків. Усе гостріше атакує владу Юлія Тимошенко. Як і очікувалося, пішов у своє самостійне політичне плавання Міхеіл Саакашвілі. Загальний тон розмов опозиціонерів: потрібна зміна влади. Другий Майдан дискредитовано, розкол між заможними і бідними посилився, влада і політичні еліти зайняті виключно собою. Е-декларації політиків і чиновників змусили здригнутися український народ. На цьому тлі все конкретніше лунає тема перевиборів як єдиного способу демократичним і правовим шляхом зняти напругу, що виникла.

Чим чіткіша ідея виборів, тим пильніша увага приділятиметься прогнозам, моделюванням та експертним оцінкам. Уже зараз масово публікуються відомості соцдосліджень, складаються рейтинги політиків.

Ми вирішили підтримати загальний тренд. У суботу, 26 листопада, Politeka спільно з соціологічною компанією «Active group» провели ігрове моделювання можливих дострокових виборів в Україні цієї весни.

Правила гри

Перед початком заходу ведучий, соціолог Андрій Єременко, пояснив присутнім, в чому полягає основна ідея гри. Учасники, 11 людей, відіграючи роль суб’єктів української та світової політики, повинні досягти максимуму своїх преференцій. Задані обставини: призначено дострокові парламентські вибори.

70% відсотків гри полягає в перемовинах одних учасників з іншими, створенні альянсів, коаліцій і навіть змов. Після кожної дії гравці доповідають, про що і з ким вдалося домовитися. Наприкінці картками «голосів» і «симпатій» гравці оцінюють учасників передвиборчих перегонів, визначаючи, тим самим, найімовірніших лідерів і аутсайдерів.

Експертна цінність такої рольової гри полягає в тому, що можна зрозуміти кінцеві результати політичних та соціальних подій, не просто аналізуючи стратегії безлічі гравців, але і безлічі їхніх взаємодій.

Дійові особи

До списку тих, хто, на думку учасників, може впливати на вибори в Україні, потрапили:

Президент України Петро Порошенко

Прем’єр-міністр Володимир Гройсман

Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков

Юлія Тимошенко, вона ж партія «Батьківщина»

Олег Ляшко, він же блок його імені

Опозиційний блок

Київ як місто

Регіони

Ігор Коломойський

Олігархи України

ОРДЛО

Привид сепаратизму

Кремль

Обраний президент США Дональд Трамп

Громадянське суспільство України

Міхеіл Саакашвілі

«Самопоміч»

БПП і оточення президента

Націоналісти

Партія «Свобода»

Дух Майдану

Бізнес – малий і середній

Територіальні громади

ЗМІ України

Малі партії

Деяких із персонажів об’єднали в одну групу. Можливо, когось ми і забули, наприклад, не було у списку Медведчука або Надії Савченко. Зате вже у процесі з’ясувалося, що деякі розібрані ролі ніяк не впливали на перебіг гри, наприклад, партія «Свобода».

Оскільки присутніх гравців було значно менше, ніж ролей, на кожного гравця випало по два-три персонажі. Комбінації були найнесподіваніші. Я став одночасно «Кремлем», «БПП» і «Коломойським», а «Дональда Трампа» довелося відігравати ще й за «Л/ДНР».

Гра

Кожному із гравців роздали гроші, картки підтримки і адміністративного ресурсу. Грошей видали трохи, тому ресурси доводилося витрачати обдумано, ретельно вивіряючи власні стратегії.

Дія перша

Як «Кремль», «БПП» і «Коломойський», я отримав три картки грошей і дві підтримки. До «Кремля» одразу звернувся «Дух сепаратизму» із пропозицією розхитувати ситуацію у країні, особливу гарантію давав на розхитування в західних регіонах. Я пообіцяв будь-яке сприяння, але грошей не дав. Мені потрібні були політики. З «Ляшко» і «Опоблоком» вирішив не зв’язуватися, «БПП», який я також представляв, теж відпадав. Залишалася «Юля». Лідер «Батьківщини» уважно мене вислухала, гроші взяла, але нічого конкретно не пообіцяла.

Народ потягнувся до «Саакашвілі». «Трамп», нудьгуючи, слухав візитерів. «Брюссель» давав гроші громадським організаціям. «ЗМІ» брали гроші від усіх. Торги йшли, як на ринку в гарний день.

Нарешті, я опинився один на один із «президентом США». Як «Кремль», я відразу запропонував рухатися в ситуації на Донбасі вперед і навіть пообіцяв згоду на введення миротворчих сил на лінії розмежування. «Трамп», недовго думаючи, попросив вивести війська з Донбасу. «Їх там немає», – машинально відповів я, дивуючись сам собі, як швидко вживаюся в роль. Тоді «лідер Сполучених Штатів» мовчки посадив мене за стіл перемовин із «президентом Порошенко». Але ми вирішили заощадити час і діалог згорнули. Зрозуміло було, що і я, і «Порошенко» залишимося при своєму. «Трамп» абсолютно втратив до нас інтерес.

До «президента Порошенка» мені довелося вистояти ще одну чергу, але вже як представнику «фракції БПП». Чомусь у розпал передвиборчої компанії «лідер України» активно зайнявся перемовинами з бізнесом про ухвалення нового податкового законодавства.

Нарешті, я залишився із «президентом» наодинці:

– У мене до вас два запитання. Одне від «Коломойського». Одне від «БПП». Від «Коломойського» питання щодо Нацбанку. Нумо узгодимо кандидатуру голови?

– Ні, – відрізав «президент».

«Поїду до Женеви», – подумав мій внутрішній «Коломойський», і я задав наступне питання:

– І від «БПП». Дивіться, ситуація загострюється. На носі вибори, рейтинги неважливі. Потрібно щось робити. Зрозуміло, що «Міша» і «Юля» попереду. Може, заблокуємо вибори?

– Виключено», – відповів ігровий «Петро Олексійович» і пішов домовлятися із фракціями про ухвалення нових законів.

«Що ми робимо? Куди ми котимося?», – задався я питанням, яким, напевно, не раз задавалися депутати від БПП.

Говорити більше не було з ким, бо будь-яка предметна розмова закінчувалася роздачею грошей. Залишилися два грошових папірці та декілька підтримок. Що робити з підтримками, я до кінця не вирішив. Сенс їх витрачати, якщо навіть видані гроші ще нічого не гарантували.

Після години перемовин дія перша закінчилася.

Підсумки першої дії

Кожен із гравців відзвітував про свої перемовини, витрати і підтримки. Ось основні сюжетні лінії.

«ЗМІ» взяли гроші у всіх, у кого лише можна, і відрапортували, що майже всі про себе повноцінно заявляють і піаряться. Основний журналістський тренд: «Трамп» провів перемовини з усіма впливовими українськими політиками. Водночас у «ЗМІ» трохи більше за інших видно «Саакашвілі» і «малі партії України». «Брюссель» проплатив грантові програми, спрямовані на боротьбу з корупцією. Усі фракції йдуть на вибори.

«Олігархам» усе набридло, вони хочуть спокою і зрозумілих правил гри. Так, вони бачать, що триває боротьба з корупцією, зокрема доводиться і їм віддавати частину грошей, бо до них почали добиратися органи перевірки. Але куди йдуть гроші, незрозуміло. Хто ними розпоряджається, незрозуміло. Незрозуміло, хто ті люди, які контролюють вилучені кошти. Якщо у країну, то будь ласка. А так, вважають «олігархи», знову в чиюсь кишеню. А значить, «олігархам» доводиться шукати нових людей, які могли б гарантувати їхню безпеку і зрозумілі правила гри. Тому вони фінансують малі партії, працюють із партією «Самопоміч», віддають симпатію «Саакашвілі» і навіть, коли в того закінчаться гроші «Трампа», готові «домазати» своїми.

«Президент» із «бізнесом» активно взялися за нове податкове законодавство. «Малі партії» під час перемовин співпрацювали з «Духом Майдану». Вони навіть отримали гроші на проведення кампанії, щоправда, не змогли згадати, від кого точно. Сам «Дух Майдану» живий, сповнений енергії, але перебуває в розгубленості після провалу Революції гідності.

Цікава гра була між «Громадянським суспільством» і «Духом Майдану». «Громадянське суспільство» пропонувало вийти «Духу Майдану» на вулиці, але «Київ», як місто, заблокував ці ініціативи.

У результаті в «Духа Майдану» намітилося певне зближення із «Саакашвілі», який розглядає парламентські вибори як майданчик для виборів президентських.

Між «Громадянським суспільством» і «Регіонами країни» теж відсутні контакти. «Громадянське суспільство» навіть звернулося до «націоналістів», щоб ті знищили «олігархів» фізично, але патріоти ввічливо відмовили.

«Саакашвілі» попросив у «Трампа» фінансову підтримку і вплинути на українську владу, щоб ті не заважали грузинському реформатору проводити свою виборчу кампанію. «Трамп» грошей дав, а щодо адмінресурсу обіцяв помізкувати.

Ну, і сам «Трамп», оцінюючи ситуацію в Україні, зазначив, що йому, і як президенту, і як бізнесменові, цікава позиція «українського бізнесу», а значить, і позиція «Саакашвілі», який, на думку «Трампа», здатний вибудувати з ним нормальні відносини.

Дія друга

Наступний етап перемовин відбувся за кавою-брейком. «Кремлю» потрібно було розхитувати ситуацію, тому решту грошей я віддав «Духу сепаратизму» і «Л/ДНР». Яким чином це мало вплинути на посилення моїх позицій, я так і не з’ясував. Ніхто мені жодних гарантій не дав. Як і у всіх інших випадках, під час цієї гри взяті гроші не означали, що за цим відбудуться якісь дії. Тим паче, вирішення якихось питань. Я, звичайно, громадянин своєї країни і стою винятково на українських позиціях, але при погляді на суб’єктів української політики очима «Кремля» мене знайшла туга. Тут важко чиняться навіть гидоти.

Вдалося перекинутися із «Трампом» ще декількома фразами. Стомлений перемовинами з іншими, трохи роздратований «президент Штатів» сказав: «Слухайте, мені все одно. Переможе Україна, нехай буде так. Переможе Росія – так тому і бути. Домовитесь – теж добре».

Як «Кремлю», мені робити було більше нічого. «Поговорити ні з ким», – жахнувся я свого повного перевтілення в роль. Уже без грошей, почав тиснути на «українських олігархів», які з чесними очима пообіцяли, що вони ні в що не втручатимуться: «Робіть, що хочете, лише нас не чіпайте».

Проте події продовжували розвиватися стрімко. Зрозуміло було, що «Юля» і «Михеіл Саакашвілі» заручилися підтримкою всіх, кого лише можна. З «урядом» активно тривали перемовини щодо зміни законодавства у сфері оподаткування. При цьому «фракцію БПП» всі відряджали в суцільний ігнор. Навіть «президент».

Марно я намагався врятувати ситуацію. Підвів до «президента» «Авакова»:

– Шановний Петре Олексійовичу, звертаюся до вас від імені фракції і всіх, хто підтримує коаліцію. Програш на виборах нам не пробачать. Це цілковите фіаско! Ну, хоча б надзвичайний стан!

– Виключено, – удруге відрізав «президент», і більше ми з ним не спілкувалися.

Настав час підбиття підсумків.

Підсумки

У другій дії позиції основних гравців принципово не змінилися. На темі виборів активно заробляли «ЗМІ». «Олігархи» підтримали «Саакашвілі», «малі партії» і трохи «Самопоміч». «Президент» домовився з «бізнесом» і «фракціями» про новий податковий закон. «Кремль» і «Трамп» на вибори не вплинули. «Трампу» було нецікаво, а у «Кремля» бракувало грошей, скінчилися ідеї, та й працювати в Україні було вже ні з ким.

Наприкінці гри партії і політики, які беруть участь у виборах, отримали «голоси» і «симпатії».

Список «виборних» рейтингів після цього виглядав так:

Міхеіл Саакашвілі – голосів 8, симпатій 24

Юлія Тимошенко – голосів 5, симпатій 5

Олег Ляшко – голосів 1, симпатій 0

«Самопоміч» – голосів 0, симпатій 6

Малі партії – голосів 5, симпатій 14

БПП – голосів 4, симпатій 10

Націоналісти – голосів 1, симпатій 0

І трохи своїх вражень.

Як правильно зазначили під час обговорення, гроші, які роздавали і «Брюссель», і «Трамп», у результаті «регіони» і «територіальні громади» не побачили. Зате вони активно накопичувалися у «ЗМІ» та у «цивільних організацій».

Політики зайняті виключно боротьбою за владу, а будь-які ініціативи, спрямовані на конструктив (той же податковий закон), послаблюють політичних суб’єктів. Вони втрачають темп політичної боротьби. Як це сталося у випадку із «БПП» і «президентом». Хоча особисто я здивувався, звідки у «БПП» 10 «симпатій», а це непоганий результат.

Гроші вниз не спускаються, а через слабку здатність ключових гравців в Україні домовлятися не робиться нічого прогресивного. Але, на щастя, з цієї ж причини складно «хитати» країну і проштовхувати цілком деструктивні ініціативи.

В наявних передвиборчих розкладах лідирують «Міхеіл Саакашвілі» і «Юлія Тимошенко», а також «малі партії». «Малі партії» матимуть силу лише в разі їхнього об’єднання, що малоймовірно знову із причин слабкої здатності домовлятися. Якщо вибори відбудуться, у «парламенті» буде зовсім інше розташування сил. Вибори в Україні цікавитимуть зовнішніх гравців. Але, схоже, що особливої активності з їхнього боку ми не побачимо. Наприкінці гри було відчуття, що ми набридли всім.

Так, під час передвиборчої кампанії ніхто з політичних суб’єктів  не згадали про ідеології та програми. Брали гроші й обіцяли, що будуть «кращими».

Усі персонажі, зазначені у статті, не мають прямого відношення до своїх прототипів. Це лишень гра.

У реальності все значно складніше.

Ігор Купріянов