Узбекистан без Карімова: подув вітерець демократії

Інтрига була лише щодо відсотків, які новому голові республіки віддадуть виборці. Шану померлому лідерові Ісламу Карімову було віддано. Мірзіяєв отримав усього лише 88,61%. Дещо менш ніж 97,7%, які отримав його попередник на виборах у 2015 році.

Проте вибори, які щойно відбулися, відрізнялися від попередніх. Так звані суперники Мірзіяєва: голова центральної ради Народно-демократичної партії Узбекистану (НДПУ) Хатамжон Кетмонов, заступник спікера нижньої палати парламенту Сарвар Отамурадов із партії «Національне відродження», а також голова виконкому соціал-демократичної партії «Справедливість» Нарімон Умаров отримали час на телебаченні. Їхні плакати та іншу вуличну агітацію не псували. Кожен із них отримав приблизно 3% голосів. Демократичного декоруму було дотримано.

Ще одне нововведення. У день виборів не були закриті кордони країни для в’їзду-виїзду. Загалом, в Узбекистані подув вітерець надії.

Косметичні послаблення жорсткості влади

Давно помічено, що новий лідер в авторитарній або тоталітарній державі починає роботу з легких послаблень. Причому завжди з косметичних, але видимих ​​змін.

Низка вулиць Ташкента були знову відкриті для руху. При Карімові вони були закриті з метою безпеки. Двічі на день, коли проїжджав кортеж президента, жителям, які живуть на цих вулицях, заборонялося підходити до вікон. За цим пильно стежили співробітники спецслужб і снайпери на дахах.

Заміську резиденцію Карімова Ок-Сарою новий президент не використовуватиме. Там буде музей першого президента Узбекистану. Для Мірзіяєва побудують новий офіс, але поки що місце для нього не визначили.

Було відкрито віртуальну приймальню президента, куди може звернутися кожен громадянин. Такої відкритості годі було сподіватися, хоча ефективність таких звернень поки не дуже зрозуміла. Однак це може стати символом оновлення, а може і не стати, з урахуванням того спадку, який отримав новий президент країни.

Найсуттєвіші зміни відбулися у фінансовій сфері. Тепер експортери зобов’язані віддавати державі не 50% валютного виторгу, а 25%.

Далі більше. Анонсовано лібералізацію валютного ринку. Узбекистан залишився єдиною країною СНД, де є чорний ринок валюти, що відрізняється від офіційного майже удвічі. При цьому придбати валюту за офіційним курсом практично неможливо. На Алайському базарі в Ташкенті за $1 дають 6,8 тис. сумів при офіційному курсі 3,3 тис. сумів за $1.

Майже припинилися нескінченні перевірки торговців санстанцією, пожежниками і фіскальними органами. Здивований народ на базарах, у східній країні це найвірніший барометр громадської думки, недовірливо дивиться на всі боки. Він не може зрозуміти, чи надовго цей сон або це все-таки дійсність у вигляді ознак нового життя.

Звільнено кілька політичних в’язнів. Деякі провели за ґратами понад 20 років. Це символічний жест, орієнтований не стільки на країну, скільки на зовнішній світ.

Виступаючи на святкових зборах, присвячених Дню конституції, який відзначається в Узбекистані 8 грудня, Шавкат Мірзіяєв запропонував у майбутньому запровадити виборність голів регіонів, які наразі призначаються головою держави.

«Необхідно подумати про місцеві вибори як про роботу на перспективу, — сказав новообраний президент. — Не відразу. Вибори підвищать відповідальність керівництва на місцях, вони повинні тримати звіт перед народом».

Президент уже кілька разів порушував питання про децентралізацію влади з переданням повноважень і фінансових ресурсів із Ташкента в регіони.

Консенсус еліт

В Узбекистані зберігається значний вплив регіональних еліт. Як зазначали багато експертів, за заворушеннями в Андижані в 2005 році стояли не міфічні агенти з-за кордону, а місцеві еліти, які не задоволені централізмом Ташкента.

Так склалося, що найвпливовіші з них — це ташкентський і самаркандський клани. Хоча сам Мірзіяєв не зі столичних, він був хокімом (губернатором) рідної Джизакськой, а потім Самаркандської області, але за роки свого прем’єрства зумів стати ташкентським.

Безсумнівно, що його президентство є результатом досягнення компромісу між ним, керівником Служби національної безпеки Рустамом Іноятовим і нинішнім прем’єр-міністром і колишнім міністром фінансів Рустамом Азімовим. Характерно, що останній суттєво розширив свої повноваження. Схоже, Мірзіяєв залишає за собою зовнішньополітичні та стратегічні найбільш виграшні в сенсі піару питання, скидаючи на прем’єра оперативне керування економікою і фінансами.

Багата на корисні копалини країна перебуває в дуже складній економічній ситуації. Вона наскрізь вражена корупцією і тотальним контролем вищого чиновництва. Змінити це положення, якщо у президента раптом з’явиться таке бажання, дуже складно. До того ж це торкнеться привілеї не лише столичної еліти, а й провінційної.

Сформований консенсус буде зруйновано з усіма витікаючими наслідками. Якраз дестабілізації внутрішньополітичного становища не хочуть як усередині країни, так і за її межами.

У Мірзіяєва є ще одна проблема стійкості влади. Йдеться про долю старшої доньки Карімова Гульнари. Вона стояла на чолі досить могутнього клану і навіть після ударів по ньому з боку батька зберегла певний вплив.

«У чутках про смерть доньки Іслама Карімова була зацікавлена ​​сама Гульнара, яка продовжуватиме чинити тиск на нову владу, щоб повернути свої позиції і активи», — вважає узбецький політолог Камоліддін Раббімов.

Мірзіяєв, який публічно виражає щодо свого попередника майже почуття сина, доведеться виявити гнучкість, щоб не порушити різкими рухами внутрішньополітичне рівновагу, що склалася. Тут поспіху не буде. Ось чому, за свідченням сина Гульнари Ісламу, вона перебуває в Ташкенті під невсипущим наглядом спецслужб. Скільки це триватиме, незрозуміло, проте проблему якось доведеться вирішувати.

Розрядка по периметру кордонів

Якщо у внутрішній політиці нові віяння мають неглибокий і часто показний характер, то в зовнішній політиці змін значно більше. Перш за все у відносинах із сусідами.

В Узбекистану з Киргизією і Таджикистаном є серйозні територіальні проблеми. Значні ділянки кордонів із цими країнами були заміновані, доходило до перестрілок між прикордонниками. Навіть із Казахстаном, з яким територіальних проблем не було, відносини були далекі від добросусідських.

Схоже, що вибудовування нового modus vivendi з сусідами стане наріжним каменем зовнішньої політики нового президента. Зробити це йому буде значно простіше, бо багато в чому проблеми були результатом особистих образ Ісламу Карімова. Зокрема, і важкими особистими відносинами попереднього президента з таджицьким колегою Рахмоном.

Відбулися візити до Ташкента і Душанбе міністрів, які домовилися про відновлення повітряного та залізничного сполучення між двома столицями, перерваних ще з початку 90-х.

Багато в чому відносини були затьмарені категоричною незгодою Ташкента з будівництвом Рогунської ГЕС на річці Вахш. Нещодавно Емомолі Рахмон особисто брав участь у церемонії початку будівництва греблі електростанції. Він півтори години на бульдозері скидав у русло землю і блоки. Раніше Ташкент реагував на подібне дуже бурхливо, аж до загрози застосування військової сили. Цього разу в узбецькій столиці промовчали.

Минулого місяця активно обговорювалися питання демаркації і делімітації кордону з Таджикистаном протяжністю понад 1300 км. Для цього до Ташкента приїжджав заступник міністра закордонних справ Таджикистану Махмадшаріф Хакдод. Видимих ​​результатів поки немає, але вже сам факт перемовин говорить про серйозні зміни у відносинах двох країн.

Не менше пального матеріалу накопичилося і у відносинах Узбекистану з Киргизією. Там не лише територіальні проблеми, але також і етнічні. У киргизькій частині Ферганської долини живе численне узбецьке населення. Воно тісно пов’язане зі своїми родичами у Ферганській, Наманганській і Андижанській областях Узбекистану. На кордоні відбувалися численні зіткнення, аж до перестрілок. Бішкек звинувачував Ташкент у захопленні низки гірських вершин на кордоні. Проблеми ці не мають швидкого вирішення, але навіть невелика розрядка, що спостерігається, як то кажуть, на благо.

Узбекистану доведеться маневрувати між трьома центрами сили: Росією, Китаєм і США. У Москві дуже сподіваються на тісні особисті відносини між Мірзіяєвим і російським олігархом узбецького походження Алішером Усмановим.

Експерт із Центральної Азії, головний редактор порталу «Фергана.ру» Данило Кислов звертає увагу на той факт, що племінниця Мірзіяєвим Дієр була одружена із племінником підприємця Бабуром Усмановим. Той розбився на автомобілі в Ташкенті в 2013 році.

«Племінник загинув, але родинні зв’язки залишилися, — говорить експерт. — Вони дуже дружать сім’ями. До того ж кажуть, що Усманов має великі види на інвестування в республіку і на участь в керуванні».

При всьому значенні родинних зв’язків на сході, навряд чи слід очікувати серйозної зміни політики Ташкента в російському напрямку. Будь-яке узбецьке керівництво в жодному разі не піддасть сумніву політичний суверенітет. Жодних іноземних військових баз, участі у військово-політичних блоках і союзах, узбецьких військових за межами країни. З цього приводу в узбецьких елітах цілковита одностайність. Ось чому не може й ітися про вступ в якісь об’єднання і договори про колективну безпеку під егідою Росії. До того ж у Ташкенті повинні враховувати думку Пекіна, який не сприймає відступу Узбекистану від політики нейтралітету.

Щодо США, то в найближчій перспективі Вашингтону буде не до Центральної Азії. Проте цей інтерес зростатиме в міру можливого погіршення відносин з Іраном. Так що тут можливі різні варіанти.

Що далі?

В Узбекистані відбувається суперечливий процес внутрішнього розвитку. Як зауважив Кислов, Мірзіяєв віддає на словах данину Карімову, але відразу запускає нову ідею. Начебто попередній президент робив усе правильно, але давайте все змінимо.

Журналіст Сергій Ежков на непідцензурному сайті Uzmetronom.com писав, що люди голосували за Мірзіяєва «…зовсім не тому, що він обіцяв твердо слідувати курсом першого президента Узбекистану, а інтуїтивно відчувши за вікном легкий вітерець свободи і демократії, про які їм так довго говорили з усіх трибун, але які як і раніше залишалися такими ж примарними, як і обіцяне велике майбутнє».

Загалом Узбекистан стоїть перед історичною розвилкою.

«Або основні гравці, з якими він (Мірзіяєв, — ред.) уклав угоду, його контролюватимуть і заважатимуть реалізовувати ті чи інші програми. Або другий варіант — це туркменський, — вважає казахстанський політолог Досим Сатпаєв. — Після приходу до влади Гурбангули Бердимухаммедов протягом деякого часу почав звільнятися від тих представників туркменської еліти, які також підтримали його прихід до влади. Зараз він залишився один на олімпі влади. Я думаю, що в Узбекистані туркменський сценарій можливий».

Юрій Райхель

Джерело фото: РИА Новости