Навіщо Росія затягує афганський вузол

Дещо тривалий час Кремль не виявляв жодного інтересу до розвитку ситуації в Афганістані і навіть підтримав США у відряджені туди військ.

Положення почало змінюватися після 2007 року. Синдром поступово відживав свій вік, у Москві наливалися силою, особливо після Кавказької війни в 2008 році. Звідси спочатку повільний, але впевнений ріст інтересу не лише до Близького Сходу, не кажучи вже про Україну і найближче прикордоння, але також і до стратегічно важливого Афганістану.

Старий ворог стає новим другом

Після витіснення бойовиків сирійської урядової армії за підтримки Хезболли з Алеппо і домовленості з Іраном і Туреччиною про розподіл сфер упливу в Сирії в Москві порахували в цілому завдання щодо збереження Асада при владі і отримання баз у Хмейміме і Тартусі виконаним. Ба більше, як деяка поступка адміністрації Трампа в обмін на свободу рук на пострадянському просторі буде запропоновано якщо не відхід, то значне скорочення військової присутності в Сирії і взагалі у східній частині Середземного моря.

Усім очевидно, що далі нарощувати присутність на Близькому Сході Росії просто не під силу. З багатьох причин, зокрема і фінансового характеру. Однак є й інші не менш важливі причини, що штовхають Москву на деяке якщо не згортання присутності в Сирії, то її значне обмеження.

Занадто багато проблем виникає в м’якому і вельми чутливому для Кремля підчерев’ї. Зокрема, на Південному Кавказі і в Центральній Азії. Останнє було наочно продемонстровано зміною персоналій у владі в Ташкенті, багатоходовими комбінаціями президента Казахстану Нурсултана Назарбаєва, який готує транзит влади в Астані, нехай і неспішно, але послідовно. Додамо до цього турбулентність у Киргизії і постійне маневрування Ашхабада між Росією і своїми сусідами. Зокрема, і афганськими угрупованнями, які постійно концентруються біля туркменського кордону.

Хоча в Москві хорошим тоном є наголошення на особливих відносинах із Китаєм і відсутність будь-яких проблем у двосторонніх відносинах, однак при найближчому розгляді складнощів там хоч відбавляй. Зокрема, і на афганському напрямі.

Пекін завжди вважав Афганістан своєю зоною впливу, нехай непрямого, але через Пакистан. Ще в середині минулого століття з Китаю до Пакистану через Афганістан було прокладено Каракорумське шосе, що має стратегічне значення. Його будували переважно китайські робітники й інженери. Сплатив будівництво, а потім і реконструкцію дороги Пекін. Влетіло це йому в $4 млрд, що за нинішнім курсом становить приблизно $35 млрд. Додамо до цього постійні витрати на підтримку шосе в необхідному стані, бо воно схильне до сходження лавин і завалів.

Немає нічого дивного в тому, що в китайській столиці впритул зайнялися проблемами на своєму західному і південно-західному кордоні.

Ісламський фундаменталізм і тероризм надто турбує Пекін. У Синьцзян-Уйгурському автономному районі зазначені акції низки терористичних організацій, які користуються певною підтримкою, зокрема, серед уйгурів — тюркомовного народу, що сповідує іслам суннітського толку.

Подія, яка не отримала великої преси, але від цього не менш важлива, відбулася у другій половині серпня минулого року.

У китайському місті Урумчі відбулася нарада за участю начальника генштабу армії Афганістану генерала Кадам Шаха Шахіма, командувача сухопутними силами армії Пакистану генерала Рахіла Шаріфа, начальника генштабу армії Китаю генерала Фан Фанхуея і начальника генштабу збройних сил Таджикистану генерала Заріфа Бобокалонова. На ній було досягнуто домовленості про формування чотиристороннього механізму координації і співпраці в рамках боротьби з тероризмом і екстремізмом, як основними регіональними погрозами. Звернемо увагу, що в нараді не брала участь Росія, і вона відбулася під знаком домінування Китаю і Пакистану.

До цього в січні минулого року в пакистанському Ісламабаді відбулися прямі перемовини між представниками кабульського режиму і руху Талібан за участю Пакистану, США, КНР. І тут ніхто навіть не згадав про Росію. Саме тоді в Ісламабаді Китай уперше відмовився від своєї закулісної ролі і вважав за краще відкрито виступити учасником перемовин із афганського врегулювання.

Ці події насторожили Москву, яка відчуває серйозну тривогу щодо активізації терористичних угруповань на Північному Кавказі і в Центральній Азії. Ще більше в Білокам’яній сполошилися через очевидне посилення ролі Китаю в Афганістані і наполегливе бажання Пекіна розширити логістику своїх торгових і економічних зв’язків через азіатські країни в обхід Росії.

Усе це змусило Москву змінити своє ставлення не лише до нинішньої афганської влади, але і до їхніх супротивників талібів.

До 2007 року Кремль рух Талібан розглядав як терористичний і жодних зв’язків із ним не мав. Положення почало змінюватися після того, як наркотрафік до Росії через Центральну Азію почав швидко збільшуватися. Ось чому російське керівництво вирішило встановити контакти з талібами для протидії контрабанді наркотиків.

Взаємна зацікавленість у співпраці збільшилася в міру територіального зростання Ісламської держави. Від самого початку відносини Талібану і ІД були дуже поганими. Між загонами талібів і бойовиками ІД відбувалися постійні сутички, хоча донедавна останніх в Афганістані було не так і багато.

Проте в Москві вважають загрозу перетворення Афганістану, який розташований у безпосередній близькості від держав Центральної Азії, на базу ІД цілком реальною. Ось чому російська політика в Афганістані і, в ширшому сенсі, у Західній Азії зробила суттєвий поворот.

Річ не лише в самому Афганістані, що на цьому етапі явище тактичне. Спостерігаються стратегічні зміни глобальнішого геополітичного характеру. Уперше за багато років навіть десятиліття російська дипломатія відходить від тісних відносин з Індією на користь посилення зв’язків із Пакистаном. Значення цього фактора сповна поки важко оцінити, але те, що він матиме найважливіше значення, очевидно вже тепер.

Загрозу розширення бази ІД у Західній Азії в Москві дещо гіпертрофують, але це змушує вважати талібів на цьому етапі попутниками. Тут без Пакистану не обійтися і тому холодно-ворожі відносини з Ісламабадом поступово стають усе теплішими. Схоже, що Москва не лише припиняє вважати колишніх ворогів такими, але навіть готова, нехай і на деякий час, зарахувати їх у друзі.

Трубопровідна проблема

Не менше значення для Росії має і проблема транспорту вуглеводнів із Центральної Азії. Останнім часом не менш важливе значення набуває і транспорт електроенергії в Пакистан і Індію з Таджикистану і Киргизії.

Поки туркменський і узбецький газ у кількості 40-50 млрд куб. м прямував до Китаю, російський «Газпром» це не дуже турбувало. Ба більше, у Москві вважали це корисним, бо ці обсяги газу не надходили на європейський ринок і не створювали конкуренції російському блакитному паливу. Різні проекти транспорту центральноазійських вуглеводнів до Європи не турбували «Газпром», адже військові дії і терористичні загрози робили їх не реалізованими у відносно близький час. Проте нинішнє становище почало змінюватися.

У грудні 2015 року в туркменському місті Мари поблизу газового родовища Галкиниш за участю президента Туркменії Гурбангули Бердимухамедова, президента Афганістану Ашрафа Гані, прем’єр-міністра Пакистану Наваза Шаріфа і віце-президента Індії Мохаммада Ансарі було розпочато будівництво газопроводу з Туркменії через Афганістан до Пакистану і далі до Індії (ТАПІ).

Протяжність трубопроводу становитиме 1800 км. З них через територію Туркменії пройде 200 км, в Афганістані — 735 км і 800 км — у Пакистані. Потужність магістралі перевищить 38 млрд куб. м на рік. З них 16% купуватиме Афганістан і по 42% Пакистан і Індія. Будівництво коштуватиме $7,6 млрд, його фінансує Азіатський банк. Передбачається, що постачання газу з туркменського родовища Галкиниш почнеться в 2019 році. Зазначимо, що на туркменському боці будівництво триває досить активно, а на афганському — його ще не розпочали. Були розмови, що для ТАПІ використовуватимуться українські труби, але поки про це не повідомлялося. Хоча в Москві від цього також не прийшли в захват.

Основною проблемою ТАПІ є безпека. Хто і в який спосіб її забезпечуватиме як на етапі будівництва, так і після введення в експлуатацію, не дуже зрозуміло. Тут є великі розбіжності між Афганістаном і Пакистаном. Кабул не хоче втручання Ісламабаду в це питання на своїй території, але реальних можливостей зробити будівництво безпечним у нього немає.

Москва кинулася в останній момент і намагається увійти якщо не в ТАПІ безпосередньо, то, принаймні, у забезпечення його безпеки і в такий спосіб закріпитися в Афганістані.

Саме ця обставина сприяла початку перемовин між Росією, Китаєм і Пакистаном. Третя зустріч дипломатів трьох країн відбулася у грудні минулого року.

На ній Росія запропонувала порушити питання про зняття міжнародних санкцій із так званих помірних лідерів талібів. Схоже, що в Москві хочуть не лише встановити відносини з Талібаном і тим самим впливати на становище в Афганістані, але також заручитися підтримкою цього руху в протистоянні ІД. Основою для такої співпраці може стати, на думку московських дипломатів, підключення Талібану до забезпечення безпеки ТАПІ. При цьому Талібан міг би отримувати від експлуатації трубопроводу якусь частину прибутку.

Є тут і антиамериканська складова. Москва посиленням своєї ролі в Західній Азії намагається нав’язати новій американській адміністрації чергову тему для обговорення і подальших обмінів. Поки у Вашингтоні розбираються, відбувається російське закріплення з тісними зв’язками з Китаєм і Пакистаном.

Вузол навколо ТАПІ і Афганістану зав’язується все сильніше. Московські маневри викликають цілком зрозумілу й обґрунтовану протидію в Індії. Афганські лідери висловлюють категоричну незгоду перемовин про долю країни без їхньої участі. Їхні протести змусили учасників останньої зустрічі заявити, що на наступну будуть запрошені представники Кабула.

У Делі також категорично виступають проти того, щоб вести будь-які перемовини з талібами і взагалі ділити терористів на хороших і поганих. Зі свого боку уряд у Кабулі уникатиме навіть найменших кроків, які спричинять індійське невдоволення. Зокрема, посилення ролі Пакистану в забезпеченні безпеки ТАПІ.

Афганський віраж московської політики зіткнеться з ще однією проблемою. Нею стане Іран. Він виступає проти ТАПІ, бо сам хоче постачати газ у Пакистан та Індію. Вплив Тегерана і його спецслужб у західному Афганістані, де простягнеться частина траси трубопроводу, дуже великий. І це на якомусь етапі стане не лише проблемою безпеки ТАПІ, але і у відносинах із Москвою.

Зазначимо ще одну небезпеку повернення Росії до Афганістану. Вашингтон глибоко увійшов в афганську політику, і не буде просто так виходити з цієї країни. Ба більше, з урахуванням погіршення відносин із Китаєм поява в цій країні Росії тим паче не є у планах США. Тут можлива поява чергової точки протистояння, яке здатне геть провалити будь-які московські плани на перезавантаження з новою американською адміністрацією.

Юрій Райхель

Фото: sco-russia.ru