Операція дискредитація: як блокада Донбасу виявила безпорадність влади

Ось уже кілька тижнів поспіль триває блокада залізничних шляхів окупованих районів Донецької та Луганської областей. Близько ста активістів, які називають себе ветеранами добровільних батальйонів «Айдар» та «Донбас», вимагають припинити торгівлю з бойовиками і визнати вищеназвані області окупованими територіями. 25 січня, нагадаємо, заблоковано залізничну дорогу Луганськ-Попасна, наступного дня – вузлову станцію Світланово, а цього місяця – залізничний переїзд поблизу міста Бахмут, що на Донеччині.

Цікаво, що перший командир батальйону «Айдар» Сергій Мельничук спростовує наявність у лавах блокувальників справжніх айдарівців, мовляв, учасники акції – це колишні контрабандисти, які намагаються повернути під свій контроль потоки нелегальних вантажів. Серед тих, хто блокує залізничне сполучення в ОРДЛО, двоє парламентарів: Семен Семенченко та Володимир Парасюк. Обидва одноголосно стверджують: йдеться не лише про вивіз із окупованого Донбасу вугілля, а й про повномасштабну торгівлю з сепаратистами, яку нардепи називають не інакше як бізнесом на крові. Проте неозброєним оком видно, що, крім економічної складової, у блокадній акції можна помітити і політичні сліди.

Уряд для биття

Не потрібно бути великим експертом, аби розуміти: акція із блокадою залізничних шляхів боляче б’є по рейтингових позиціях центральної виконавчої влади, а саме – президентові та уряду. Про голову держави та його іміджеві втрати – дещо згодом. Наразі ж зупинімося на «підмоченому» авторитеті Кабінету міністрів пана Гройсмана.

Днями виконувач  обов’язків гендиректора «Укренерго» Всеволод Ковальчук заявив, що наразі на вітчизняних ТЕС запаси антрацитового вугілля становлять 842 тис. т. За його словами, якщо знизити рівень споживання до мінімуму, його вистачить на 40 днів. Що далі? Віялові відімкнення споживачів, які зачеплять близько 2,5-3 млн домогосподарств. Це, м’яко кажучи, навряд чи обрадує цих людей. І суспільство, сидячи без тепла і світла, не розбиратиметься, «хто кому Рабінович». Велика кількість каміння – народного обурення – полетить саме в город Володимира Гройсмана та його міністерської збірної. До слова, аби привезти вугілля до України з ПАР, Австралії чи В’єтнаму, потрібно не менше ніж два місяці.

Якщо ми залишимося без антрацитового вугілля, то, ймовірно, його доведеться купувати в Росії, оскільки українські порти здатні прийняти 4,5 млн т за необхідної потреби – 9 млн т.

Тимчасом в «Укрзалізниці» заявляють, що внаслідок блокади вже зазнали збитків на суму понад 40 млн грн. Ця сума – зовсім не крихти з бюджетного пирога, і уряд, хоче він того чи ні, вимушений буде шукати джерела, щоб залатати цю «дірку».

Іще одна болюча проблема, яка в разі продовження блокади постане перед Кабміном – шахтарі та працівники заводів, що в ОРДЛО (а це близько 150 тисяч людей), можуть залишитися без робочих місць. Те, що ці люди будуть надто невдоволені, також зрозуміло. Виникає предметне питання про те, як вони поводитимуться: виїдуть за кордон, терпляче чекатимуть якнайшвидшого вирішення життєво важливої проблеми чи, з огляду на 40% недоукомплектованості в так званих підрозділах «Л/ДНР», поповнять лави незаконних збройних формувань? За будь-якого сценарію на центральну владу виллється не одна цистерна критики.

Принагідно зауважимо, що наразі на території ОРДЛО поки що функціонують 20 великих підприємств, які перереєструвалися на підконтрольній офіційному Києву території і сплачують податки саме до українського бюджету.

«Усі розуміють, що це блокування – політичний захід, але так підставляти під удар енергетику країни – вкрай погано, – гостро критикує блокадну акцію Валентин Землянський, директор енергетичних програм Центру світової економіки та міжнародних відносин НАН України. – Наслідки цієї акції можуть бути дуже негативними. Будь-яка генерація, чи то атомна, чи то теплова, вимагає системності, роботи без жодних різких стрибків, а ми, на жаль, працюємо аврально вже третій рік поспіль».

Слабкість гаранта

Якщо удари критики за економічні збитки від блокади бере на себе уряд, то президент отримує «на горіхи», зокрема, на геополітичному рівні.

Узагалі, голові державі зараз несолодко: офшорний скандал, «плівки Онищенка», вперте небажання, попри публічну обіцянку, продати «5 канал». До того ж наджорстка критика представників фракцій, які не в складі керівної парламентської більшості, тема безвізового режиму. Це зовсім не повний перелік закидів, що лунають на адресу Петра Порошенка. Якщо ж говорити про ОРДЛО загалом та блокадну акцію зокрема, то тут варто зупинитися на таких моментах.

Передусім, а хто оголосив цю блокадну акцію? Нумо називати речі своїми іменами – сумнівні маловідомі структури. А це дає підстави говорити про те, наскільки контролює ситуацію на українській території голова держави. Картина вимальовується така: група озброєних осіб приїжджає до зони бойових дій та безперешкодно блокує там усе, що їй заманеться, а президент та інші високопосадовці є лише мовчазними спостерігачами.

Є й моральний бік блокади. На окупованих територіях мешкають українці. Запитується: невже після всіх цих блокадних дій, які вже завдали їм чималої шкоди, ставлення жителів ОРДЛО до України поліпшиться? Можна й не бути Вангою, аби дати однозначну відповідь: «Ні». Радше навпаки: мешканці цих регіонів дедалі більше дивитимуться у бік країни-агресора. Так, якщо центральна влада буде пасивним спостерігачем за діями тих, хто блокує залізничні шляхи в ОРДЛО, вона фактично стане «помічником» інтеграції Донбасу до складу РФ.

Знову про перевибори

Не виключено, що, серед іншого, усі вищеописані політико-економічні фактори і ризики, з ними пов’язані, призвели до того, що майже дві третини українців сьогодні переконані: війна на Донбасі не закінчується через незграбність центральної влади. Такі дані опитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології на замовлення громадської організації «Детектор медіа».

А допоки навколо блокади залізничних шляхів на Донбасі тривають дискусійні пристрасті, радикальні політичні сили використовують щонайменші приводи, аби зіпсувати й без того не безхмарну погоду, яка панує на владному Олімпі. 20 лютого масові акції у середмісті Києва планують провести організації НАЖДАК та РПС (Радикальні праві сили). Організатори акції кажуть, що ключовою метою є  проведення дострокових парламентських виборів, оскільки чинна коаліція, на їхню думку, є незаконною. Учасники антикоаліційної акції зустрінуться біля пам’ятника Героям Небесної сотні, потім проведуть Віче на Майдані та вирушать до президентської адміністрації з вимогою, щоб Петро Порошенко, користуючись своїм правом, достроково припинив повноваження чинної Верховної Ради.

До слова, один із представників НАЖДАКу Микола Дульський на своїй сторінці у Facebook озвучив сумнівну з погляду закону заяву, закликавши учасників майбутньої акції: «Беріть із собою зареєстровану зброю! А незареєстровану тримайте поруч! Не бійтеся, ми переможемо». Цікаво, що реакції з боку СБУ й МВС на подібні заклики не було.

Уже 22 лютого вуличну акцію проведуть представники «Правого сектору», «Національного корпусу «Азов» та ВО «Свобода». Вони заявляють, що акцію приурочено до третьої річниці втечі з України екс-президента Януковича.

Чи самостійною є політична гра двох вищезгаданих партійних груп? Дати однозначну відповідь на це питання наразі нереально.

У політичних кулуарах подейкують, що «ляльководом» цих структур є сили, які понад усе зацікавлені у проведені позачергових парламентських виборів. Зокрема, згадують «Батьківщину», яка істотно наростила рейтингові м’язи і, згідно з різноманітними соцопитуваннями, у виборчих перегонах зараз переконливо отримала б своє «золото». Хай там як, але очевидно одне: якщо раптом запалюються зірки, зокрема радикально-партійні, то це комусь потрібно. І загорілися вони не рік тому, не два, а лише сьогодні, коли влада геть дискредитована в очах людей, а «старі» політичні сили, одягнувши нові маски, здійнялися на вершину електорально-рейтингового п’єдесталу. Збіг?

Наталія Ромашова

Фото: Facebook/”Штаб блокади”