Генерал Макмастер належить до тих, хто не лише гранично тверезо оцінює ризики і загрози для національної безпеки США, але і не боїться відстоювати свою думку перед начальством будь-якого рангу. Призначення Макмастера палко підтримали американський політикум, військові та експерти.

Роль радника президента з національної безпеки

Скандал із попередником Герберта Макмастера генералом Майклом Флінном не дарма наробив стільки шуму. Річ у тім, що радник президента США з питань національної безпеки (англ. National Security Adviser) не просто один із радників глави Білого дому. У нього є власні аналітичний апарат та прес-служба.

«Ті-Рекс», «Скажений пес» та інші фігури адміністрації Трампа

Ця людина впритул займається питаннями національної безпеки і міжнародних відносин, готує доповіді президентові Сполучених Штатів і Раді національної безпеки, має прямий доступ до глави держави в будь-який час, організовує і координує в кризові часи роботу Ситуаційної кімнати Білого дому. Чи варто й говорити, що радник із нацбезпеки має доступ до всієї секретної інформації.

Такі повноваження роблять посаду радника з національної безпеки однією з ключових в країні, фактично ставлячи її володаря поряд із керівниками Держдепартаменту і Пентагону. Зрозуміло, що багато в чому місце і роль радника визначаються масштабом його особистості та характером відносин із президентом. У низці випадків він де-факто ставав впливовішим, ніж міністр оборони, держсекретар або навіть віце-президент США.

Такими сірими кардиналами можна назвати, наприклад, Генрі Кіссінджера та Збігнєва Бжезінського, які мали в адміністрації Річарда Ніксона і Джиммі Картера колосальний вплив на зовнішню політику країни. Та й поради Кондолізи Райс в адміністрації Джорджа Буша-молодшого мали більше ваги, ніж ідеї тодішнього держсекретаря Коліна Пауелла.

Що ж до Майкла Флінна, який пішов у відставку, то він від самого початку увійшов до вузького кола осіб, що визначають політику Сполучених Штатів і готують проекти рішень президента Трампа. Однак дуже скоро Флінна з цього кола вивели стараннями старшого радника зі стратегічних питань Стівена Беннона, який монополізував доступ до глави країни. Трохи згодом американська розвідка демонстративно відмовила людям Майкла Флінна в доступі до секретних документів. Ну а потім узагалі спалахнув скандал навколо несанкціонованих контактів Флінна з послом РФ Сергієм Кисляком, через який генерал був змушений подати у відставку.

У пошуках гідного

Обпікшись на Флінні, адміністрація Трампа розглядала на його посаду лише кандидатури людей справді гідних, до яких у громадськості точно не могло бути питань, а головне – їх навіть у страшному сні не можна запідозрити в симпатіях до Москви.

Відставка Флінна і загроза імпічменту: чому Трамп відвертається від Росії

Спочатку одну з найважливіших посад у країні запропонували колишньому підлеглому керівника Пентагону Джеймса Меттіса – екс-заступнику командувача Міжвидового командування Збройних сил США віце-адміралу Роберту Говарду, який протягом останніх років працює в керівництві аерокосмічного гіганта Lockheed Martin. Він ідеально підходив для цієї роботи, але відмовився йти на місце Майкла Флінна. Через те, що йому не дозволили призначити свого керівника апарату Радбезу.

Відкинув пропозицію обійняти одну з ключових посад в країні й колишній командувач силами США в Іраку й Афганістані, екс-глава Центрального командування США і екс-директор ЦРУ й прихильник надання Україні летальної зброї чотиризірковий генерал Девід Петреус.

Окрім того, як претендента на місце радника з нацбезпеки розглядали кар’єрного дипломата, колишнього представника США в ООН Джона Болтона, який також закликав до озброєння нашої країни і надання Україні перспективи членства в НАТО.

Зрештою, вакантне крісло зайняла людина, яка має одночасно репутацію хороброго солдата, авторитетного командира військового стратега – 54-річний генерал-лейтенант Герберт Макмастер.

Герберт Макмастер – мислитель і практик

Випускник військових академій Valley Forge (у 1980 р.) і West Point (у 1984 р.), Макмастер згодом захистив ступінь доктора філософії в університеті Північної Кароліни. Однокурсники описують його як історика-інтелектуала, який цитує в повсякденному спілкуванні Аристотеля, Джорджа Вашингтона, Еммануїла Канта і лорда Честертона.

Перша слава прийшла до Герберта Макмастера в 1991 році – під час першої війни в Перській затоці. Тоді на південному сході Іраку під час піщаної бурі підрозділ із 9 американських танків, ведених капітаном Макмастером, втратив орієнтацію і несподівано натрапив на великий бронетанковий підрозділ саддамівської республіканської гвардії. В ході 23-хвилинного бою підрозділ Макмастера знищив 28 танків противника, 16 бронетранспортерів і більше ніж 30 вантажівок, не зазнавши при цьому жодних втрат.

Ху із містер Беннон: кому належить реальна влада в Білому домі

Битва продемонструвала мужність американських солдатів і неабияку майстерність їхнього командира, а також розвіяла останні сумніви в тотальній перевазі американських «Абрамсів» над радянськими танками Т-62, Т-72, і китайськими Т-69, які були на озброєнні саддамівських сил. Сам же Герберт Макмастер отримав орден «Срібна зірка», яким нагороджують за доблесть.

Після цього Макмастер командував навчальним центром передового досвіду на військовій базі «Форт Беннінг» (Джорджія). Під час операції «Непохитна свобода» в Афганістані керував об’єднаною міжвідомчою тактичною групою «Шафафійят» (CJIATF-Shafafiyat) міжнародних сил сприяння безпеці в штабі командування в Кабулі. Брав активну участь в обох війнах у Перській затоці.

У 1997 році Герберт Макмастер опублікував книгу «Порушення службового обов’язку» (Dereliction of Duty), в якій розкритикував 36-го президента США Ліндона Джонсона і його міністра оборони Роберт Макнамара за помилки під час війни у В’єтнамі. Особливо дісталося на горіхи офіцерам Генштабу, які, на думку Макмастера, «думали про власні кар’єри замість того, щоб давати політичному керівництву неупереджені поради».

макмастер
Макмастер в Іраку віддає честь прапору 3-го Кавалерійського бронетанкового полку. Квітень 2005 року. Джерело – U.S. Army photo

У 2006 році тодішній керівник Об’єднаного комітету начальників штабів збройних сил США Пітер Пейс говорив про книгу Макмастера як про «основоположну роботу про відповідальність військових при контактах із політичним керівництвом під час в’єтнамської війни – у момент, коли обрана стратегія не працювала». А один із критиків Дональда Трампа, редактор видання Commentary Джон Подгорець, написав: «Я стану 1000-ої людиною, яка скаже, що робота Макмастера Dereliction of duty –одна з найважливіших американських книг за останні 35 років».

В іншій монографії, що побачила світ у 2003 році, Герберт Макмастер застерігає американських штабістів від надмірної самовпевненості, що охопила їх після двох легких кампаній в Перській затоці, виграних переважно завдяки тотальній перевазі в повітрі. Він наводить приклад катастрофи у жовтні 1993 року в сомалійському Могадішо, де  американська технологічну перевагу не змогла запобігти поразці і трагічній загибелі загону «Дельта».

До останнього часу Макмастер у Пентагоні очолював Центр інтеграції бойових можливостей сухопутних військ США і був заступником керівника Командування з академічних і наукових досліджень із розвитку сухопутних військ.

Вивчаючи російського ведмедя

У Пентагоні генерал тривалий час проштовхував адаптацію збройних сил США до методів «гібридної війни», які Росія використовує проти України, і нарощування готовності збройних сил США до можливого протистояння з Москвою.

Нова Холодна війна: США і Китай вступили в боротьбу за світове панування

Макмастер активно вивчав досвід україно-російської війни і був ініціатором аналізу бойових дій на сході нашої країни на предмет визначення необхідних армії США змін.

Під час виступу в Сенаті він неодноразово звертав увагу законодавців на майстерне використання Росією атак у кіберпросторі, безпілотників і засобів радіоелектронної боротьби для нейтралізації супротивника. Він також заявив, що Росія має ефективніші артилерійські системи і боєприпаси, ніж Сполучені Штати.

Окрім того, за словами генерала, танки і бронемашини, які зараз використовують США, потребують заміни на зразки нового покоління.

Виступаючи у впливовому американському центрі CSIS у травні 2016 року, Макмастер зазначив, що Росія посилилася тоді, коли США здійснювали стратегічне згортання військової присутності в низці регіонів.

Тоді генерал прямо заявив, використовуючи приклади України і Криму, що філософія стримування Росії, яку сповідували Сполучені Штати і Північноатлантичний альянс, провалилася.

Зараз ми усвідомили загрозу з боку Росії, яка до останнього часу вела обмежені війни з чітко визначеною метою: анексувала Крим, вторглася в Україну (і все це – з нульовими втратами для себе), встановила там своє домінування, а потім повернула ситуацію так, ніби ми з нашими союзниками і партнерами здійснюємо ескалацію, – заявив він.

«Аби протидіяти таким діям Росії, нам необхідне посилення передових рубежів, щоб вже від самого початку можливого протистояння ворог зазнав значних втрати. При цьому сам підхід до військового стримування має спиратися на ідею заподіяння значної шкоди агресору не лише на етапі контрудару, а й безпосередньо в ході оборони передових, щоб противник усвідомив, що він не зможе досягти своєї мети з прийнятними для нього втратами. Саме так, а не через умовний баланс сил і загрозу удару вже після акту агресії. Нещодавній досвід показав нам неадекватність останнього підходу», – заявив Макмастер.

Близьким до Макмастера називають Філіпа Карбера – військового дослідника «Фонду Потомак», який відвідував передову на сході України і представив на розгляд військових і цивільних експертів США свій звіт про методи ведення бойових дій Росією.

Одним із висновків Карбера було істотне відставання збройних сил США в методах використання артилерії і систем залпового вогню, а також в їхній якості.

Громадськість – за

Призначення Герберта Макмастера палко вітали рішуче всі американські політики та експерти, причому – незалежно від партійної приналежності та ставлення до політики Дональда Трампа.

Тарас Березовець про дуель Путіна і Трампа та боснійський сценарій для України (відео)

«Макмастер має бездоганну репутацію. Разом із Тіллерсоном, Меттісом і нашою розвідкою – і за підтримки президента Трампа – він здатний допомогти виправити ситуацію», – написав із цього приводу екс-заступник держсекретаря в адміністрації Білла Клінтона, голова впливового аналітичного центру The Brookings Institution Строуб Талботт.

«Генерал Макмастер – фантастичний вибір на позицію радника з нацбезпеки. Він один із найшановніших офіцерів, а також науковець і талановитий стратег. Його прагнення говорити правду можновладцям також зробить добру справу для адміністрації [Трампа]. Він пристрасний захисник американської безпеки, додасть у цей процес драйву і дисципліни», – йдеться в релізі авторитетного центру The Heritage Foundation.

«Генерал-лейтенант Макмастер – чудовий вибір на посаду радника з національної безпеки. Це людина справжнього розуму, характеру і здібностей», – зазначив голова комітету Сенату США зі збройних сил  затятий друг нашої країни Джон Маккейн.

«Нічого з того, що я про нього знаю, не свідчить про те, що ця людина буде м’якою до росіян, – переконує колишній посол Сполучених Штатів у Росії Майкл Макфолл. – На мою думку, він і Меттіс згодяться з багатьма аспектами американської політики щодо Росії».

«Він один із найшановніших військових стратегів останніх десятиліть – мислитель і практик. У цьому сенсі він має репутацію, діаметрально протилежну репутації Майкла Флінна, та значно краще порозуміється з технократами Джеймсом Меттісом, Рексом Тіллерсоном і Джоном Келлі (міністром внутрішньої безпеки – ред.)», – стверджує Дерек Чоллет, голова Фонду Маршалла.

«Макмастер – один із найкращих і найхоробріших військових лідерів свого покоління. Водночас він історик-інтелектуал зі стратегічним мисленням», – заявляє Джон Нагл, автор книги «Спогади про сучасні війни: теорія і практика». – Він сформує професійну технократичну команду Ради національної безпеки. Він також беззастережно цілісна особистість – із тих, хто служитиме моральним компасом. Я думаю, це безумовний успіх Білого дому і президента, які змогли роздобути таку людину, як Макмастер».

Виклики та завдання

Перед новим радником із національної безпеки постали нелегкі завдання: йому необхідно відбудувати роботу апарату Ради національної безпеки, значною мірою деморалізованого Майклом Флінном, а також налагодити міжвідомчу роботу. Втім, наш герой ніколи не відступав перед труднощами. Допомогти йому в цьому покликаний відставний генерал-лейтенант Кіт Келлогг, призначений керівником апарату, а також колишні товариші по службі Макмастера Дерек Харві та Джоел Рейберн, які нині також входять до структури Радбезу.

макмастер2
Звернення до кадетів військової академії Афганістану, 2011 р. U.S. Army photo

Єдиною слабкістю Герберта Макмастера може стати його недосвідченість у кулуарних політичних іграх. Утім, це не так вже й критично, враховуючи, що на одному полі з Макмастером гратимуть і шеф Пентагону Джеймс Меттіс, і міністр внутрішньої безпеки Джон Келлі, і більшість керівників розвідслужб, і керівники профільних комітетів Сенату, і (потенційно) глава держдепартаменту Рекс Тіллерсон.

Немає жодного сумніву в тому, що призначення нового радника з нацбезпеки – один із найсильніших ходів Дональда Трампа за останній час. Він демонструє здатність новообраного президента вчитися на власних помилках (нехай і не визнаючи їх публічно) і бажання Трампа бути оточеним сильними людьми, які не бояться мати та відстоювати власну думку.

А генералу Герберту Макмастеру варто побажати успіхів на новому місці. Адже, якщо хоча б частина ідей і напрацювань генерала буде втілена в життя,  весь світ стане значно кращим і безпечнішим.

Максим Вікулов